Лекція 25.

Тема 22. Правові засади становлення та розвитку Європейського Союзу

План лекційного заняття

1. Поняття та міжнародна правосуб'єктність ЄС. Основні принципи функціонування ЄС.

2. Витоки та розвиток концепцій європейської інтеграції.

3. Загальна характеристика установчих договорів ЄС.

4. Розширення та реформування ЄС на сучасному етапі.

Самостійна робота

• Структура та зміст Лісабонського договору.

1. Поняття та міжнародна правосуб'єктність єс. Основні принципи функціонування єс.

Європейський Союз — це унікальне об'єднання країн Європи, які через створення спільного ринку, економічного та валютного союзу, а також шляхом реалізації спільної політики й діяльності мають на меті забезпечити безперервне економічне зростання, соціальний розвиток і згуртованість країн-учасниць.

При класичній міждержавній співпраці діє засада суверенної рівності держав, міжнародно-правовий суверенітет котрих є обмежений лише суверенітетом інших держав. Держави є вершиною ієрархії суб'єктів міжнародного співтовариства і його права, є рівними поміж собою і є вищими від внутрішньодержавних суб'єктів. З-поміж іншого, держави створюють міжнародні організації.

Класична міжнародна організація має, окрім інших, такі основні ознаки:

• базується на міжнародному договорі між її членами;

• має систему органів (два типи: керівні органи і виконавчі органи);

сама МО не може безпосередньо накладати обов'язки на держав-членів проти їхньої волі: її нормативні акти є або необов'язкові до виконання декларації, відозви тощо, або ж на її базі створюється міжнародний договір, що є обов'язковим для держав, котрі його підписали; зазвичай кожна держава, що підписала договір, долучає до нього застереження стосовно застосування окремих його положень;

• суверенна рівність держав-членів, (наприклад, під час голосування 1 держава має 1 голос);

• фінансування діяльності залежить від внесків держав-членів.

Хоч Співтовариства були на міжурядовій конференції у Відні 1986 р. проголошені міжнародними організаціями, все ж можна з впевненістю стверджувати, що у даному випадку йдеться про унікальний приклад наддержавного об'єднання. Їхньою метою, власне, і є високий ступінь економічної і політичної інтеграції (адже Спітовариства можуть впливати на правомочність держав-членів, і навіть наділені компетенцією приймати рішення стосовно їхніх громадян), котрого не може бути досягнуто в рамках класичної міжнародної організації. Тому Співтовариства мають суверенітет вищої системи над державами-членами, котрий отримано від держав-членів шляхом часткового і добровільного делегування.

Наддержавність проявляється у Співтовариствах, зокрема, у тому, що:

• Співтовариства мають власну волю, відмінну від волі держав-членів. Цю волю вони виявляють через власні органи; воля ця твориться, часом, й супроти волі окремих держав-членів (рішення МС 1949 р. про репарації);

• Органи Співтовариств творять власний правопорядок (що інтегрований до правових систем держав-членів), котрим регулюється статус самих Співтовариств, його держав-членів, і суб'єктів права держав-членів, незалежно від самого права держав-членів;

• Співтовариства мають власні самостійні джерела прямих фінансових надходжень до бюджету (мито, частка від ПДВ та ВВП, бл. 100 млн.євро на рік), що гарантує їхню незалежність.

З погляду міжнародного права ЄС не є державою чи супердержавою. На сьогодні, згідно з установчими договорами, ЄС є міжнародною організацією, хоча не можна водночас заперечити, що ЄС розвивається у напрямку більш тісної державно-правової організації.

Згідно з рішеннями Міжнародного суду у справі репарацій 1949 р., правосуб'єктність в міжнародному праві визнається за тією МО, яка є створена на підставі міжнародного договору, має постійно діючі органи, має правомочність на міжнародному рівні і в стосунку до своїх держав-членів і їх громадян, і дані повноваження використовує.

За міжнародним правом, правосуб'єктність включає в себе з-поміж іншого також:

а) правомочність укладати міжнародні договори

б) правомочність підтримувати постійні чи тимчасові відносини з іншими суб'єктами міжнародного права, тобто державами або міжнародними організаціями чи визнаними рухами;

в) відповідальність активна і пасивна (право отримати відшкодування за заподіяну шкоду та обов'язок самому відшкодовувати негативні наслідки, нею спричинені).

З набуттям чинності Договору про реформу (Лісабонський договір), держави-члени ЄС визнають міжнародну правосуб'єктність Європейського Союзу, яка включатиме право укладати міжнародні договори, а також набувати членства в міжнародних організаціях у межах своєї компетенції. До цього часу міжнародною правосуб'єктністю володіли Європейське Співтовариство та Євратом. Примітно, що з набуттям чинності Договору зникнуть з вжитку терміни "Європейське Співтовариство" та "Євратом", які замінить термін "Європейський Союз". Зникне також "триопорна" структура Євросоюзу, яка призводила до непорозумінь у відносинах з третіми країнами щодо точного розподілу компетенцій між ЄС та державами-членами. Замість цього, Договір встановить чіткі підстави виникнення міжнародної правосуб'єктності ЄС:

• випадки, які прямо передбачені Договором;

• випадки, в яких укладення міжнародного договору необхідне для досягнення цілей та завдань, визначених Договором;

• випадки, в яких укладення міжнародного договору передбачається внутрішнім законодавчим актом ЄС;

• випадки, в яких укладення міжнародного договору може "вплинути на спільні правила всередині ЄС".

Водночас, держави-члени зберігають за собою право укладати міжнародні договори за винятком випадків, коли такі договори суперечать компетенціям ЄС, або чинному міжнародному договору за участю ЄС.

 

Крім введення міжнародної правосуб'єктності, Договір також запроваджує єдину процедуру укладення міжнародних договорів за участі ЄС.

Як відзначають європейські юридичні експерти, велике правове значення має перейменування Договору про Європейські Співтовариства на Договір про функціонування Європейського Союзу. Таким чином, положення, які раніше регулювали діяльність Європейського Співтовариства як торговельно-економічного об'єднання держав на основі Спільного Ринку, нині підпорядковані цілям та принципам Договору про Європейський Союз, зокрема, цілям та принципам діяльності Європейського Союзу. Наприклад, до таких цілей та принципів входить просування прав людини та фундаментальних свобод всередині та за межами ЄС, дотримання принципів миру, стабільності та безпеки на європейському континенті та світі, тощо.

Членство в ЄС є правовим інститутом, змістом котрого є сукупність прав і обов'язків держав-членів щодо ЄС, ЄСп, Євратому та їхнім органам, як рівно ж щодо інших держав, в обсягу чинності права ЄС.

Співтовариства і ЄС утворюють 27 держав-членів:

№ п/п	Рік вступу	Держави - члени	Загальна к-сть населення
1.	від 1952 р.	6 держав-чл.: Франція, Італія, Німе­ччина, Нідерланди, Бельгія, Люксембург	230 млн. грома­дян
2.	від 1973 р.	9 держав-чл.: Велика Британія, Ірландія і Данія	300 млн. грома­дян
3.	від 1981 р.	10 держав-чл.: Греція	310 млн. громадян
4.	від 1986 р.	12 держав-чл.: Іспанія і Португалія	360 млн. громадян
5.	від 1995 р.	15 держав-чл.: Австрія, Швеція, Фінляндія	380 млн. громадян
6.	від 2004 р.	25 держав-чл.: Естонія, грецька частина Кіпру, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія	450 млн. громадян
	від 2007 р.	27 держав-чл.: Болгарія, Румунія	понад 450 млн. громадян

Первинне право не врегульовує комплексно питання членства в ЄС. Окремо визначає вступ до ЄС [ст. 49 ДЄС; і призупинення права членства (ст. 7 і 8 ДЄС ). Вихід (добровільний) чи виключення (примусове) за ЄС дотепер експліцитно не врегульовано, водночас така можливість й не виключається.

Усі, крім держав-засновників країни до ЄСп/ЄС вступали. ДЄС звів порядок і процедуру вступу до одної статті — ст. 49 ДЄС, за якою приєднуються до ДЄС, ДЄСп, та Договору про Євратом.

Процесуальні правила вступу до ЄС

Заявник на членство в ЄС надсилає заяву Раді, котра щодо неї висловлюється одноголосно, після відповідних консультацій з Комісією та ЄП; ЄП має видати в цій справі рішення про згоду абсолютною більшістю голосів; він може також це рішення заблокувати.

Згодом Рада вирішує питання про ініціювання заявки на вступ. Умови приєднання та необхідні зміни первинного права та його відповідність є предметом переговорів між державами-членами та державами-кандидатами. Переговори закінчуються підписанням угоди про приєднання, з моменту підписання якою дана держава має статус спостерігача в усіх органах ЄСп, бере участь в усіх робочих засіданнях, за винятком тих, у яких йдеться про дану державу. У ході даних засідань відповідна держава не має права голосу. Остаточний договір передбачає його ратифікацію усіма сторонами договору — держава-ми-членами і кандидатом — згідно з їхніми конституційними приписами.

Дані дві фази на практиці, однак, мало чим відрізняються одна від одної. У попередніх приєднаннях формальне рішення Ради не оголошувалось аж до укладання умов приєднання. При вступі до ЄС країн Центральної і Східної Європи перед переговорами про приєднання укладались ще угоди про асоційоване членство та проводився аналіз готовності держав-кандидатів до прийняття «acquis communautaire», тобто цілого масиву європейського первинного, секундарного та інших джерел права (загальні принципи права, зовнішні договори, рішення СЄСп); а також існуюча на момент вступу практика. Інституціональні зміни приєднання десяти нових держав не могли впроваджуватись лише договором про приєднання, а тому вони були виписані вже в Ніццькому договорі.

Передумови приєднання до ЄС

Передумови приєднання є трьох видів: формальні, політичні і економічні. Вони випливають з первинного права і з угод між державами-членами (т.зв. копенгагенські критерії):

а) формальні передумови, кандидатом мусить бути європейська держава (ст. 49 ДЄС), на відміну від асоційованого членства

б) політичні: прийняття усього «acquis communautaire», учать в обох Співтовариствах та ЄС, повага до свободи, демократії, правової держави, прав людини і основних свобод (ст. 6/1 ДЄС), з-поміж іншого, стабільність інституцій, що гарантують демократію (зокрема державні адміністрації та судочинство — пор. висновки Європейської Ради, Мадрид, 1995 р.), правопорядок, права людини, повага та охорона меншостей, посилення реформ державного управління, судів та питання внутрішніх справ;

в) економічні: функціонуюча ринкова економіка, здатність витримувати ринковий тиск Співтовариств.

Символи ЄС

Установчі договори не містять жодних положень щодо символів ЄС. їх правове регулювання міститься в рішенні Ради від 21-22.04.1986 (Бюлетень ЄС 1986 р. 4, 54), з врахуванням заяви головуючого в Раді, щодо подальшого використання Радою прапора (блакитний прямокутник з дванадцятьма золотими п'ятикутними зірочками, що творять коло — Європейська рада вирішила, що кількість зірочок не буде при подальших приєднаннях збільшуватись) та гімну («Ода радості» IV частина Дев'ятої Симфонії Людвіка ван Бетховена без слів в аранжуванні Герберта фон Караяна). Інші органи де-факто до цього рішення приєднались.

Наступним символом є День Європи, 9 травня — на відзначення дня проголошення декларації Шумана

Громадянство ЄС

Маастрихтським Договором в рамках переходу від виключно економічної інтеграції до політичного утворення (ЄС), з-поміж іншого, запроваджено концепт європейського громадянства (ст. 17-21 ДЄСп). Громадянином ЄС є кожна особа, котра має громадянство будь-якої держави-члена ЄС; цю державну приналежність громадянство ЄС не заміняє, але доповнює.

Кожен громадянин держави-члена додатково до прав, що випливають з його національного громадянства, набуває права європейського громадянства:

• Право вільного пересування на території держав-членів: вільний рух осіб з економічною метою є передбачений в ДЄСп від самого; дане положення є доповненням, що стосується руху з неекономічною метою.

• Активне і пасивне виборче право до ЄП та до органів місцевого самоврядування за місцем проживання (але не до національних парламентів). У питаннях місцевих виборів, у трьох країнах існують певні обмеження:

а) Люксембург — бо понад 20% його мешканців складають іноземці;

б) Бельгія — з причин дотримання паритетності між місцевими громадами;

в) Франція — в якій громадяни інших країн не можуть бути головами та заступниками територіальних громад, з огляду на те, що останні мають особливий статус при виборах до Сенату.

• Право звернення з петицією до ЄП.

• Право звернення до європейського омбудсмена.

• Консульська охорона: за межами ЄС кожен громадянин ЄС має право на звернення до дипломатичного представництва іншого члена ЄС, якщо представництво власної держави відсутнє або немає можливості звернення до нього. Дана особа отримає рівно такий самий ступінь захисту, як і громадянин держави дипломатичного представництва. Йдеться, зокрема про допомогу при смерті, серйозному пораненню, ув'язненю, захисті від репарації.

• Право звертатися на рідній мові і отримувати відповіді на ній від усіх установах ЄС.

• Право на доступ до документів.

Правовий сенс положення про європейське громадянство є настільки високим, що дане положення було включене не до ДЄС, але до ДЄСп, тим самим підпадаючи під поняття комунітарного права, а отже, й до компетенції СЄСп.

У стосунку до європейського громадянства особливо важливою є Хартія основних прав ЄС, головним адресантом якої с — поряд із іншими особами, що перебувають на цій території — сам громадянин ЄС.

Основні принципи функціонування Співтовариств і ЄС

Співтовариства розвиваються на базі чотирьох принципів: лояльності, солідарності, заборони дискримінації та субсидіарності. З огляду на те, що ЄС ґрунтується на Співтовариствах (ст. 1/3 ДЄС), зазначені принципи діють і щодо ЄС.

1. Лояльність

Принцип лояльної співпраці (ст. 10 ДЄСп; ст. 11/2 та 23/1 ДЄС) означає, що держави-члени зобов'язані зробити все для ефективності європейського права, зокрема мусять

(і) вживати усіх заходів для забезпечення здійснення своїх обов'язків, що випливають з ДЄСп чи секундарного права (позитивне зобов'язання) та

(іі) утриматися від будь-якої дії, що може загрожувати досягненню цілей ДЄСп (негативне зобов'язання).

Ст. 10 ДЄСп: «Держави-члени здійснюють усі відповідні звичайні та надзвичайні заходи для дотримання зобов'язань, що випливають з цього Договору чи є наслідком діяльності органів Співтовариства; сприяють у здійсненні його завдань; утримуються від будь-яких заходів, що могли б поставити під загрозу досягнення цілей цього Договору».

Одностороннє зобов'язання держав-членів щодо ЄСп, однак, тлумачить СЄСп і в зворотному порядку — як обов'язок лояльності ЄСп щодо держав-членів, також і як обов'язок лояльності держав-членів щодо один одного в питаннях ЄСп , а також обов'язок лояльності поміж органами ЄСп/ЄС навзаєм один щодо одного; найгостріші проблеми такої лояльності є предметами міжвідомчих (міжінституціоальних) угод .

2. Солідарність

Солідарність між державами-членами (ст. 2 ДЄСп) проявляється, зокрема в різниці поміж розмірами внесків до європейського бюджету та користання з нього (так звані «чисті контрибутори» та «чисті реципієнти»).

Повоєнна інтеграція виникла і триває, з-поміж іншого, і завдяки шляхетній солідарності передусім багатших держав з біднішими. Усі держави складають однакові у відсотках внески з власного валового внутрішнього продукту.

Елементи солідарності можемо знайти і в інших сферах, приміром, в спільній візовій політиці, де запровадження віз щодо однієї держави-члена третьою державою повинне призводити до їх запровадження щодо даної держави з боку цілої ЄС (ст. 1/4 регл. 539/2001); на практиці (напр., щодо США) візова солідарність не працює.

3. Заборона дискримінації з підстав державної приналежності — походження

Якщо дійсно внутрішній ринок має функціонувати як ринок однієї держави, слід щонайповніше виключити можливість протекціоністських заходів держав-членів, створити умови, за яких усі переваги і невигоди європейської інтеграції були б поміж державами-членами грунтовно розподілені на паритетній основі. Заборона дискримінації з підстав державної приналежності (ст. 12 ДЄСп) означає, що в відносно рівні ситуації не можуть бути оцінювані по-різному, а відносно різні — однаково, хіба якщо це має об'єктивне обгрунтування. Тобто діє міжнародно-правовий принцип рівного ставлення. Значення, одначе, цього принципу є для ЄС вкрай важливим; наприклад область вільного руху товарів чи осіб. СЄСп тлумачить дискримінацію широко: наприклад, держава-член, що укладає в межах власних правомочностей міжнародний договір (приміром, про соціальне забезпечення) з третьою державою, причому надавши її громадянам кращі умови, аніж громадянам держави-члена, така держава зобов'язана надати відповідні умови і цим громадянам ЄС, одначе, бореться і проти інших видів дискримінації, що закладена, приміром, на расових та етнічних підставах тощо (ст. 13 ДЄСп, Директива 2000/43).

4. Субсидіарність

Принцип субсидіарності (ст. 5/2 ДЄСп) забезпечує можливість розумного виконання невиключних правомочностей так, аби рішення приймалися найближче до громадянина» (преамбула ДЄС).