35

ТЕМА № 6: “ОБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН”

ВСТУП

1. Поняття об'єктів цивільних прав. Термін «майно» в цивільному праві.

2. Речі та їх класифікація.

3. Гроші та валютні цінності.

4. Цінні папери як об’єкти цивільних прав.

ВИСНОВКИ

Рекомендована література

Нормативно – правові акти:

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. / Відомості Верховної Ради України. – 1996, №30. – Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України №435 – IV від 16.01.2003 / Відомості Верховної Ради України. – 2003, №40–44. – Ст. 356.

3. Сімейний кодекс України №2947 - III від 10.01.2002 / Відомості Верховної Ради України. – 2002, №21-22. – Ст. 135.

4. Господарський кодекс України №436 – IV від 16.01.2003 / Відомості Верховної Ради України. – 2003, №18, №19–20, №21–22. – Ст. 144.

Наукові та навчально-методичні джерела:

1. Харитонов Є. О., Харитонова О. І., Старцев О. В. Цивільне право України: Підручник. – Вид. 3, перероб. і доп. – К.: Істина, 2011. – 808 с.

2. Цивільне право України: Підручник / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер. – 2004. – 567 с.

3. Цивільне право України: Навчальний посібник/За заг. ред. І. А. Бірюкова, Ю. О. Заїки. – К.: Істина. – 2004. – 224 с.

4. Цивільне право України: Підручник: У 2 книгах / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. – 2–е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер. – 2004. – 703 с.

5. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник/За ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калітенко. – X.: ТОВ "Одіссей". – 2002 – 640 с.

6. Цивільне право України: Академічний курс: [Підруч. : У 2 т.] / [За аг. Ред. Я.М. Шевченко]. – [2 – ге вид.]. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – Т. 1.: Загальна частина. – 696 с.

7. Цивільне право України. Підручник: У 2 т. / За заг. редакцією В. І. Борисової, І. В. Спасибо – Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – К: Юрінком Інтер, 2004. – Т. 1. – 480 с.

ВСТУП

Сучасна правова система України реформується, що зумовлено побудовою в нашому суспільстві демократичної, соціальної, правової держави, яка буде існувати і створювати право для людини та захисту її загальновизнаних прав і свобод. Встановлення європейського типу публічного правопорядку і законності в країні, який має забезпечити і гарантувати на своїй території незалежна держава є метою такого реформування правової системи. Актуальність даної теми тому, що будь-яка діяльність осіб – учасників цивільних правовідносин спрямована на певний об’єкт.

Під об’єктом цивільних прав розуміють матеріальні та нематеріальні блага з приводу яких виникають цивільні правовідносини. Об’єкти цивільних прав та об’єкти цивільних правовідносин – це поняття тотожні. Так вважається за загальним правилом. Однак на думку деяких вчених (наприклад, Первомайського О.О.) об’єкти цивільних прав та об’єкти цивільних правовідносин не є тотожними поняттями.

Сьогоднішня лекція присвячена дослідженню саме цього питання: об’єкти цивільних прав. Мета лекції полягає у з’ясуванні поняття та особливостей, видів та класифікації об’єктів цивільних прав.

Розглянувши питання актуальності теми та мету вивчення об’єктів цивільного права доцільно перейти до поняття об’єктів цивільного права.

Отже першим питанням нашої лекції виступає: Поняття об'єктів цивільних прав. Термін «майно» в цивільному праві.

1. Під об'єктами суб'єктивних цивільних прав необхідно розуміти все те, з приводу чого виникають та здійснюються цивільні права та обов’язки, тобто ті матеріальні і нематеріальні блага, заради яких між суб'єктами цивільних правовідносин виникають правові зв'язки.

Цивільні правовідносини виникають з приводу конкретних об'єктів, оскільки тільки за їх допомогою суб'єкти цивільних правовідносин можуть задовольнити свої потреби. Тому безоб'єктних правовідносин не існує. В залежності від характеру благ об’єктами цивільних прав згідно зі ст. 177 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК) є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Речі – це предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки (ст. 179 ЦК), наприклад матеріальні предмети навколишнього світу, що створені природою або людиною, у тому числі гроші, цінні папери, інше майно.

Дії, зокрема послуги, тобто діяльність здійснювана з метою виконання цивільного обов’язку і не пов’язана зі створенням матеріального блага.

Результати робіт – матеріальний результат, який є наслідком здійснення дій.

Результати інтелектуальної, творчої діяльності (об’єкти права інтелектуальної власності) – це літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці (ст. 199, 420 ЦК).

Так, Закон України «Про авторське право та суміжні права» від 23 грудня 1993 року №3792-XII охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права, а Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 року №3687-XII регулює відносини, пов’язані з охороною прав на винаходи і корисні моделі.

Інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (ст. 200 ЦК із змінами, внесеними згідно із  Законом України від 13.01.2011 №2938-VI, ст. 1 Закону України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 року №2657-XII);

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (ст. 201 ЦК).

Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Інші матеріальні та нематеріальні блага (ст. 177 ЦК). Наприклад, тварини (ст. 180 ЦК), підприємства як єдиний майновий комплекс (ст. 191 ЦК).

Інший критерій - це оборотоздатність об’єктів цивільних прав (ст. 178 ЦК). Оборотоздатність об’єктів цивільних прав – це можливість здійснення стосовно них правочинів та інших юридичних дій.

Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Наприклад, землі природно-заповідного фонду, надра, об’єкти ядерної енергетики та інші.

Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом. Наприклад, наркотичні та психотропні засоби, вибухові речовини, зброя.

Поряд із цим у цивільному праві існує ще поняття «майно» як об'єкта цивільних прав (ст. 190 ЦК). Воно вживається як для позначення конкретної речі, сукупності речей, а також при визначенні майнових прав і обов'язків суб'єкта. Наприклад, при спадкуванні майна до складу спадкового майна включаються і борги спадкодавця. Таким чином, до складу майна входять приналежні особі речі і права вимоги, що складають актив майна, а також борги, що складають пасив майна. До складу майна можуть включатися тільки об'єкти цивільних прав матеріального характеру.

2. Найбільше поширеними об'єктами цивільних прав є речі. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки (ст. 179 ЦК). Об’єктами цивільних прав є лише ті речі, які мають корисні властивості, усвідомлені та освоєні людством, оскільки за відсутності таких якостей речі не можуть стати об’єктами цивільно-правових відносин.

Наука і законодавство розмежовують ці речі за рядом ознак, пов'язуючи з приналежністю речі до тієї або іншої групи певні особливості правового регулювання, майнових відносин, що виникають. Законодавчими актами встановлюється правовий режим речей – відповідні правила поведінки людей стосовно певних речей. З урахуванням цільового призначення об'єктів цивільних прав і відмінностей у правовому режимі матеріальні речі класифікуються на такі основні групи.

1. Розподіл речей на засоби виробництва і предмети споживання засновано на економічних ознаках, відмінності в цільовому призначенні цих речей, у засобах і межах користування і розпорядження речами їх власниками. Засоби виробництва - це сукупність предметів і засобів праці, які використовуються людьми в процесі виробництва матеріальних благ. До предметів споживання належать речі, що призначені задовольняти індивідуальні потреби людини. Основні засоби виробництва підлягають спеціальному статистичному і бухгалтерському обліку та особливому юридичному оформленню, що дозволяє чітко визначити їхню приналежність і фактичну вартість. Для предметів споживання встановлюється інша правова регламентація внаслідок їх цільового призначення.

2. Речі визначені індивідуальними або родовими ознаками підрозділяються за ознакою індивідуалізації відповідного об'єкта цивільних прав (ст. 184 ЦК). Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена лише їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей. Індивідуально-визначені речі незамінні в юридичному розумінні, тому у випадку загибелі або псування таких речей неможливо вимагати їхньої передачі в натурі, а можливо претендувати лише на відшкодування збитків (конкретна квартира, твір живопису). Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві всім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою (зерно, бавовна, паливно-мастивні і будівельні матеріали, гроші тощо). Правове значення цього розподілу полягає в тому, що об'єктом одних цивільних правовідносин можуть бути тільки індивідуально-визначені речі (договір майнового найму), а об'єктом інших тільки речі, визначені родовими ознаками (договір позики, контрактації).

Речі подільні і неподільні. Згідно зі ст. 183 ЦК подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Тобто, подільними визнаються речі, які в результаті їх поділу на окремі фізичні частини не втрачають свого призначення і будь-яка частина цієї речі може виконувати ту ж функцію, що і річ у цілому (домоволодіння, земельна ділянка, бензин), а неподільними визнаються речі, що в результаті їх розподілу або втрачають своє первісне призначення, або цілком або частково втрачають свої корисні властивості (автомобіль, телевізор, човен). Неподільними за загальним правилом вважаються і так звані складні речі (ст. 188 ЦК), що включають комплекс однорідних або різнорідних предметів, які фізично цілком самостійні, але пов'язані загальним господарським і іншим призначенням (меблевий гарнітур, чайний сервіз). До неподільних речей відносяться і всі парні речі. Водночас, сторони конкретного правочину можуть за згодою розглядати будь-яку сукупну річ як подільну. Правове значення класифікації речей на подільні і неподільні виявляється як у правовідносинах власності, так і в зобов'язальних правовідносинах. Так, при поділі майна, що знаходиться в спільній власності, неподільна річ не підлягає роздрібненню. Така річ або продається і поділу підлягають виручені за неї гроші, або зберігається за одним із власників із наданням іншим грошової або іншої компенсації (ст. 364 ЦК).

3. Речі споживні і неспоживні розрізняються також досить умовно, тому що всяка річ знаходиться в споживанні та в економічному розумінні всі речі споживні (ст. 185 ЦК). У юридичному розумінні поділ речей на споживні і неспоживні залежить від того зберігає або не зберігає річ свої початкові властивості після одноразового використання і зберігається чи ні в первісному вигляді. Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується (продукти харчування, паливо) або припиняє існувати у первісному вигляді, в тому числі перетворюються в іншу якість (будівельні матеріали). Неспоживною є річ, яка призначена для неодноразового використання та зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу (житловий будинок, автомобіль, засоби виробництва). Практичне і юридичне значення цього розподілу полягає в тому, що окремі цивільно-правові угоди можуть укладатися тільки з приводу неспоживних речей (договір майнового найму), а інші тільки з приводу споживних речей (договір позики). Інші угоди можуть укладатися як із приводу споживних, так і з приводу неспоживних речей (договір міни, дарування, купівлі-продажу). Споживні речі можуть виступати і як засоби виробництва, і як предмети споживання.

4. Речі рухомі і нерухомі (ст. 181 ЦК). До нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (житловий будинок, будинки, спорудження, шляхопровід, земельні ділянки). Правочини з нерухомістю потребують нотаріального посвідчення, спеціальної реєстрації у відповідних органах і сплати держмита (ст. 182 ЦК). Режим нерухомих речей може бути поширений на морські та повітряні судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. До рухомих речей відносяться ті, які можна вільно переміщувати у просторі. Рухомі речі звичайно відчужуються і набуваються без особливих формальностей (продукти харчування, паливно-мастивні і будівельні матеріали, гроші і цінні папери).

5. Головні речі і приналежності є фізично самостійними речами, зв'язок між ними існує в силу їх загального призначення (ст. 186 ЦК). Приналежністю є річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов’язана з нею спільним призначенням. Приналежність може використовуватися для зберігання головної речі, усунення в ній дефектів, регулювання і т. і. (футляри музичних інструментів, запасне колесо, насос, набір інструментів). Юридичне значення даного розподілу полягає в тому, що за загальним правилом приналежність слідує за головною річчю, якщо договором не встановлене інше (ч. 2 ст. 186 ЦК). Не можна розглядати з цих позицій речі, що за своїм функціональним призначенням повинні складатися з двох або більш речей (пара лиж, скрипка і смичок). Будь-яка деталь, конструктивно пов'язана з річчю, не може розглядатися як приналежність, хоча б без даної деталі, річ і могла функціонувати (ст. 187 ЦК – складові частини речі). Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. Приналежність не стає складовою частиною головної речі тому, що пов'язана з нею не конструктивно, а загальним призначенням.

6. Продукція, плоди і доходи (ст. 189 ЦК) – це все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Під плодами розуміються нові речі, що виникають у результаті органічного розвитку інших (плодоносних) речей (врожай плодоносних дерев, приплід від продуктивної худоби, птиці, вовна, молоко). Під доходами від речі розуміють ті надходження, що одержує особа в силу того, що відповідна річ передана нею іншій особі (прибутки наймодавця житлового приміщення, вкладника банку, акціонера). Згідно зі ст. 189 ЦК плоди і доходи, принесені речами, належать власникові речі, якщо інше не встановлено законом або договором.

3. Речами з погляду цивільного права є також гроші та валютні цінності (ст. 192 та ст. 193 ЦК). Гроші – це паперові та металеві знаки, що служать мірою вартості речей, робіт, послуг та інших матеріальних і нематеріальних благ, а також виконують функцію загального еквівалента, засобу платежу, обігу і накопичення. В Україні гроші використовуються у готівковій та безготівковій формі. Гроші в безготівковій формі зберігаються на банківських рахунках суб’єктів цивільних правовідносин і мають назву «грошові кошти». Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Указом Президента України від 25 серпня 1996 року «Про грошову реформу в Україні» у готівковий обіг в Україні введено банкноти номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень та розмінну монету 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок. Пізніше було введено в обіг банкноти номіналом 200 та 500 гривень. Так, були прийняті постанова Національного банку України від 30.08.2006 №345 «Про введення в обіг банкнот номіналом 500 гривень зразка 2006 року» та постанова Національного банку України від 01.03.2007 №70 «Про введення в обіг банкнот номіналом 200 гривень зразка 2007 року». Виключне право введення в обіг гривні і розмінної монети, організація їх обігу і вилучення з обігу належить Національному банку України (п. 2 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.99 №679-XIV). Обіг безготівкових грошових коштів здійснюється в Україні згідно з постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22 "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті". Ця Інструкція розроблена відповідно до Законів України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України. Інструкція встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов'язкові для виконання ними.

Гроші є особливою категорією цивільних прав, так як вони виконують роль загального еквівалента. Грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Родовий характер грошей полягає у тому, що розмір грошової суми визначається не кількістю грошових знаків, а числом вказаних у знаках грошових одиниць.

Гроші – річ замінна, тому боржник не може бути звільнений від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання (ст. 625 ЦК). Як речі родові вони можуть бути індивідуалізовані шляхом запису номерів окремих грошових знаків (в слідчому протоколі). Як об’єкт права гроші виконують переважно платіжну функцію. Гроші можуть виступати як самостійний об’єкт правовідносин (договір позики – ст. 1046 ЦК, кредитування – ст. 1054 ЦК, дарування – ст. 717 ЦК, зберігання речей у готелі – ст. 975 ЦК). Держава забезпечує стабільність готівкового грошового обігу шляхом закріплення положень, що містяться у ст. 389 ЦК, відповідно до якої гроші, а також цінні папери на пред’явника не можуть бути витребувані від добросовісного набувача. Це правило поширюється і на випадки, коли гроші були індивідуалізовані шляхом переліку їх серій та номерів.

Валютні цінності – це визначені законом певні види майна. Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Згідно зі ст. 1 цього Декрету до валютних цінностей відноситься:

валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України;

платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;

іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України;

платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;

банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Валюта України розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України.

Іноземна валюта розуміється як власне іноземна валюта, так банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах.

Валютні цінності не слід ототожнювати з дорогоцінними металами і дорогоцінними каменями як самостійними об’єктами правовідносин. Правові основи і принципи державного регулювання видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними визначаються Законом України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" від 18.11.1997 № 637/97-ВР.

4. До об'єктів цивільного права відносяться також цінні папери. Вони є специфічним об'єктом цивільного права. До них неможливо застосовувати загальне визначення поняття об'єктів цивільних правовідносин, їх не можна безпосередньо визначити як блага, заради яких суб'єкти вступають у правовідносини. Заради цінних паперів як паперів ніхто у правовідносини не вступає. Призначення цінних паперів в іншому - засвідчувати права їх законних держателів на цінності, що в них зазначені, забезпечувати одержання саме цих цінностей. Легальне визначення цінних паперів міститься в ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 №3480-IV (надалі – Закон про цінні папери) , який регулює відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку. Цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні визначаються Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 року №448/96-ВР. Згідно зі ст. 1 зазначеного закону, державне регулювання ринку цінних паперів - здійснення державою комплексних заходів щодо впорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.

Згідно зі ст. 194 ЦК цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються.

Можливо виділити такі основні ознаки цінних паперів.

По-перше, будь який цінний папір повинен відповідати вимогам щодо форми, яка визначається законом. За загальним правилом, цінні папери являють собою документи, що складаються на спеціальних бланках з певним ступенем захисту. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку» від 19.04.93. №283, якою встановлено, що виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку здійснюється тільки на державних спеціалізованих підприємствах, які охороняються органами внутрішніх справ. Виготовлення та ввезення бланків цінних паперів, документів суворого обліку і знаків поштової оплати, а також матеріалів та напівфабрикатів для їх виробництва здійснюється лише за ліцензіями, виданими Міністерством фінансів.

По-друге, цінні папери, за загальним правилом, можуть вільно передаватись однією особою іншій. При передачі цінного паперу до нового держателя останньому переходять і усі зазначені у папері права.

По-третє, у кожному цінному папері повинна бути точно визначена юридична можливість здійснити ту дію, на яку має право законний утримувач паперу. Це може бути право на отримання визначеної суми грошей, прибутку у вигляді дивідендів чи процентів, певного майна, а також право брати учать в управлінні акціонерним товариством. При цьому, види прав, що можуть бути закріплені у цінному папері, визначаються законом чи у встановленому емітентом порядку.

Вчетверте, не може мати місця часткова передача прав, зазначених у цінному папері. У випадках, коли цінний папір підтверджує наявність не тільки майнових, а й інших прав, передача паперу означає передачу усіх прав, посвідчених ним.

По-п'яте, характерною ознакою цінних паперів є те, що здійснення втілених у них прав можливе, як правило, лише при пред'явленні самих цінних паперів.

Однак слід зазначити, що вказане правило застосовується не до всіх цінних паперів. Зокрема воно не застосовується до цінних паперів, що випущені у бездокументарній формі, тобто до таких цінних паперів, що знаходяться у формі записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів.

П’ять ознак, притаманних цінним паперам, обґрунтовано проф. В. Гордоном. Це літеральність, легітимація, абстрактність, автономність та презентація (Система советского торгового права, 1924 рік).

• Літеральність означає, що цінний папір дає право вимагати виконання тільки того, що в ньому буквально записано.

• Легітимація – це підтвердження за допомогою цінного паперу законності прав його пред’явника.

• Абстрактність цінного паперу полягає в тому, що вимога, яка виражена у цінному папері, не залежить від підстави, відповідно до якої вона виникла.

• Автономність полягає в тому, що особа, яка придбала документ на законних підставах, користується своїм правом незалежно від його попереднього власника.

• Презентація – це пред’явлення цінного паперу до виконання для здійснення вираженого в них права.

Характеризуючи цінні папери як об'єкти цивільних правовідносин, слід підкреслити, що в цивільному праві України вони відносяться до рухомих і неподільних речей, можуть бути індивідуально-визначеними і визначатись родовими ознаками.

Отже, цінні папери можна визначити як документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують майнові або особисті права їх утримувачів, здійснення яких можливе, як правило, тільки у разі пред'явлення цінного паперу.

2. У цивільному праві цінні папери розрізняються: за змістом, за особою боржника, за способом визначення уповноваженої особи.

В Україні в цивільному обігу можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента;

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання;

3) похідні цінні папери, механізм розміщення та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів. До них належать опціони, ф’ючерси та варанти.

4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах. До товарних цінних паперів відносяться: коносамент, накладна, деякі приватизаційні папери тощо (ст. 195 ЦК).

Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів.

Види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом.

Цінні папери можуть існувати в документарній та бездокументарній формі відповідно до закону.

• Цінні папери за емітентами, що їх випускають і зобов'язані здійснити передбачені в них дії, поділяються на державні; випущені за рішенням місцевих рад народних депутатів, приватні.

Державні цінні папери випускаються державою. Це, наприклад, приватизаційні папери, казначейські зобов'язання. Державні цінні папери гарантовані усіма активами держави.

До цінних паперів, що випускаються за рішенням місцевих рад народних депутатів, відносяться облігації місцевих позик, гарантовані майном відповідних адміністративно-територіальних утворень.

До приватних цінних паперів відносяться ті папери, що випускаються приватними особами (акції акціонерних товариств, облігації підприємств тощо). Цінні папери, що випускаються в обіг приватними особами, гарантовані виключно майном цих осіб.

• В залежності від способу визначення уповноваженої особи, яка є власником цінного папера, останні поділяються на іменні, ордерні та цінні папери на пред'явника (ст. 197 ЦК). В залежності від того, до якого із цих видів належить цінний папір, визначається спосіб його передачі.

Іменним цінним папером є такий документ, в тексті якого зазначений його власник. Однак для легітимації володільця цінного папера в якості суб'єкта права необхідно, щоб його ім'я було зазначене не лише у тексті цінного папера, а і в реєстрі власників іменних цінних паперів. Зокрема, згідно зі ст. 5 Закону України "Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10.12.1997 №710/97-ВР права на участь в управлінні, на одержання доходу тощо (тобто як майнові, так і особисті права), які випливають із іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів. На наш погляд, досить точно поняття іменного цінного папера було дане М. Агарковим, який визначив іменний цінний папір як документ, що легітимує свого утримувача в якості суб’єкта зазначеного в ньому права, якщо він визначений у якості такого як в тексті документа, так і в книзі зобов'язаної особи (реєстрі).

Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії). Особа, яка передає право за цінним папером (індосант), відповідає лише за недійсність відповідної вимоги і не відповідає за її невиконання (ст. 197 ЦК). До іменних цінних паперів можуть відноситись: акції, ощадні сертифікати, облігації.

Ордерним цінним папером є такий документ, держатель якого є легітимованим у якості суб'єкта зазначеного в ньому права, якщо на ньому зупиняється безперервний ряд передавальних написів. Із даного визначення можливо зробити висновок, що ордерні цінні папери передаються шляхом вчинення на них передавального напису - індосаменту, який може бути іменним або бланковим. При вчиненні іменного індосаменту вказується ім'я особи, що передає цей документ (індосант), а також ім'я набувача (індосата).

Права за ордерним цінним папером передаються шляхом вчинення на цьому папері передавального напису (індосаменту). Індосант відповідає за існування та здійснення цього права. За передавальним написом (індосаментом), вчиненим на цінному папері, до особи, якій або у розпорядження якої передаються права за цінним папером (індосата), переходять усі права, посвідчені цінним папером. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, якій має бути здійснене виконання) або ордерним (із зазначенням особи, якій або за наказом якої має бути здійснене виконання). Індосамент може бути обмежений тільки дорученням здійснювати права, посвідчені цінним папером, без передання цих прав індосату. У цьому разі індосат виступає як представник.

Найбільш поширеними ордерними цінними паперами є коносамент і вексель.

Особа, що розмістила (видала) цінний папір, та особи, що індосували його, відповідають перед її законним володільцем солідарно. У разі задоволення вимоги законного володільця ордерного цінного паперу про виконання посвідченого цим папером зобов'язання однією або кількома особами з числа тих, хто зобов'язався за цінним папером, вони набувають право зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які зобов'язалися за цінним папером.

Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність не допускається.

Володілець незаконно виготовленого або підробленого цінного паперу має право пред'явити особі, яка передала йому папір, вимоги про належне виконання зобов'язання, посвідченого цим папером, та про відшкодування збитків.

Однією із основних відмінностей між іменними і ордерними цінними паперами є те, що при передачі іменного цінного папера відчужувач відповідає лише за дійсність права, яке випливає із документа, а при передачі ордерного цінного папера відчужувач (індосант) відповідає не тільки за дійсність права, яке випливає з документа, але й за його здійснення. Держатель ордерного цінного папера може звернутись до кожного індосанта з вимогою задоволення прав, які посвідчуються цінним папером.

Під цінними паперами на пред'явника розуміють папери, володіння якими безпосередньо забезпечує можливість здійснення виражених у них прав. Здійснити право за цінними паперами на пред'явника може особа, що його пред'явить.

Цінні папери на пред'явника відрізняються вія іменних та ордерних за такими ознаками:

1) вони випускаються без зазначення особи, яка має право на документ, а суб'єктом виражених у ньому прав визначають держателя, який пред'являє такий цінні папір зобов'язаній особі;

2) для передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі.

Згідно зі ст. 3 Закону про цінні папери:

цінні папери за порядком їх розміщення (видачі) поділяються на емісійні та неемісійні.

Емісійні цінні папери - цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент).

До емісійних цінних паперів належать:

акції; облігації підприємств; облігації місцевих позик; державні облігації України; іпотечні сертифікати; іпотечні облігації; сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифікати ФОН); інвестиційні сертифікати; казначейські зобов'язання України.

Цінні папери, що не належать до емісійних цінних паперів, можуть бути визнані такими Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, якщо це не суперечить спеціальним законам про ці групи та/або види цінних паперів.

Цінні папери за формою існування поділяються на документарні та бездокументарні.

Емісійні цінні папери одного випуску можуть існувати лише в одній формі.

Неемісійні цінні папери можуть існувати виключно в документарній формі.

Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред'явника, іменні або ордерні.

Права, посвідчені цінним папером, належать:

пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника);

особі, зазначеній у цінному папері (іменний цінний папір);

особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).

В Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім сертифікатів ФОН) і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН). До пайових цінних паперів відносяться:

а) акції; б) інвестиційні сертифікати; в) сертифікати ФОН;

2) боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться:

а) облігації підприємств; б) державні облігації України; в) облігації місцевих позик; г) казначейські зобов'язання України; ґ) ощадні (депозитні) сертифікати; д) векселі;

3) іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться:

а) іпотечні облігації; б) іпотечні сертифікати; в) заставні;

4) приватизаційні цінні папери - цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5) похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.