2. Облік процесу виробництва

Процес виробництва представляє собою сукупність господарських процесів, пов’язаних із виробництвом продукції.

Як відомо, для здійснення процесу виробництва необхідна наявність 3-х умов (факторів): предметів праці, засобів праці та самої праці.

Участь у виробництві цих 3-х факторів приводить, з одного боку, до виникнення у підприємства відповідних витрат, а з другого боку, - до створення готової продукції. Випуск готової продукції і є кінцевим результатом витрат підприємства на виробництво.

Основні завдання обліку процесу виробництва:

1. облік матеріальних витрат;

2. облік витрат праці на виробництво продукції;

3. визначення фактичного обсягу для всієї виготовленої продукції, окремих її видів у грошовій і натуральній формах;

4) визначення кількості виробів, виготовлення яких незакінчене на кінець звітного періоду;

5) визначення фактичної собівартості, як всієї виготовленої продукції, так і окремих її видів.

Порядок обліку витрат на виробництво продукції встановлюється положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №16, який називається “Витрати”.

Згідно з цим положенням, витрати – це зменшення економічних вигід впродовж облікового періоду у вигляді амортизації або вибуття, а також у вигляді збільшення зобов’язань, в результаті чого є зменшення власного капіталу.

Таке визначення базується на основному рівнянні балансу: А=К+О  К=А-О

До складу витрат, пов’язаних із зменшенням активів, належать:

• списання матеріалів на виробництво, ремонт та адміністративні ціни;

• нарахування;

• списання необоротних активів, непридатних для використання;

• втрати від зменшення запасів;

• нестачі запасів;

• нарахування резерву сумнівних боргів.

Витрати, які пов’язані із збільшенням зобов’язань:

• нарахування заробітної плати;

• нарахування на соціальні заходи;

• нарахування податків, зборів, інших платежів;

• орендні плати, комунальні послуги;

• витрати на послуги зв’язку;

• витрати на рекламу.

Таким чином, виробництво продукції вимагає різноманітних витрат неоднорідних за своєю економічною суттю.Тому для правильної організації обліку витрат на підприємстві їх класифікують за певними ознаками.

Витрати класифікуються за такими ознаками:

1. За видами витрат.

2. За видами продукції.

3. За місцем виникнення.

4. За способом включення у собівартість продукції.

5. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат.

6. За періодичністю виникнення.

1. За видами витрати поділяються:

1. За економічними елементами. Елементи витрат – це однорідні види витрат:

• матеріальні витрати;

• витрати на опату праці;

• відрахування на соціальні заходи;

• амортизація;

• інші витрати.

2. За статтями калькуляції – це витрати на окремі види продукції. Розрізняють такі статті калькуляції:

• сировина і матеріали;

• основна заробітна плата;

• допоміжна заробітна плата;

• витрати на експлуатацію машин і обладнання;

• накладні витрати.

2. За видами продукції всі витрати виробництва включаються в собівартість окремих видів продукції.

3. Витрати за місцем виникнення – це всі витрати, які поділяються:

• по цехам;

• дільницям;

• іншим підрозділам.

4. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат:

1. Умовно-змінні – витрати, абсолютна величина яких збільшується із зростанням обсягу виробництва продукції і зменшується при його спаданні (сировина, матеріали, заробітна плата).

2. Умовно-постійні – витрати, пов’язані із обслуговуванням і управлінням виробництва, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва. Ці витрати не змінюються в залежності від обсягу продукції.

5. За періодичністю виникнення:

1. Поточні – це постійні звичайні витрати, періодичність виникненння яких менше місяця.

2. Одноразові – це витрати, які здійснюються періодично і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва впродовж тривалого періоду.

Планом рахунків БО для відображення процеса виробництва продукції передбачені рахунки: 23, 26, 91, 92 та рахунки 8 класу.

Найважливіший – 23 рахунок. По відношенню до балансу це рахунок – активний: по дебету – відображається збільшення витрат на виробництво, по кредиту – списання собівартості виготовленої продукції. На підставі даних цього рахунку визначається собівартість окремих видів продукції, для чого використовується інформація аналітичних рахунків, які відкриваються до рахунку 23.

6. Витрати за місцем виникнення – це всі витрати, які поділяються:

• по цехам;

• дільницям;

• іншим підрозділам.

В залежності від характера і призначення процесів, які виконуються, виробництво поділяється на:

• основне (цехи,які приймають безпосередню участь у виробництві продукції.

• допоміжне (обслуговування цехів основного виробництва – ремонта основних засобів, забезпечення інструментами, запчастинами.)

• непромислове (житлово-комунальне господарство, культурно-побутові установи та інші підрозділи, які не приймають участь у виробництві продукції).

7. За способом включення витрат у собівартість продукції поділяють на:

1. Прямі – витрати, пов’язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали), які можна безпосередньо включити до їх собівартості.

2. Непрямі – витрати, пов’язані з виробництвом декількох видів продукції (витрати на утримання і експлуатацію обладнання, заробітна плата загально-виробничому персоналу), які включаються до собівартості продукції за допомогою спеціальних методів, наприклад, пропорційно до певної бази (основна заробітна плата робітників).

Однак не всі витрати на виробництво, які мають місце в процесі виготовлення продукції можна відразу віднести на рахунок 23 “Виробництво”, а тим більше на собівартість окремих видів продукції.

Безпосередньо на рахунок 23 списуються тільки т.зв. “прямі” витрати, тобто ті, які прямо включаються у собівартість окремих видів продукції. Зазвичай це витрати на оплату праці виробничих робітників,вартість предметів праці.

Друга група витрат на виробництво – непрямі витрати, спочатку збираються на спеціальнома рахунку, а в кінці місяця розподіляються між окремими видами продукції та видами виробництв пропорційно до певної бази. Як така база може використовуватись зарплата виробничих робітників,прямі витрати, обсяг робіт, кількість годин, відпрацьованих машиной.

Загально-виробничі витрати включають на управління виробництвом, амортизацію, витрати на утримання і експлуатацію, витрати на обробку основних засобів, комунальні послуги, витрати на оплату простоєв.

Адміністративні витрати пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробництва. До них відносять:

• представницькі витрати;

• витрати на відрядження;

• витрати на утримання і експлуатацію, як засобів, так і нематеріальних активів;

• витрати загально-господарського призначення;

• витрати на оплату праці управлінському персоналу;

• поштові витрати.

Загальновиробничі витрати збираються на рахунку 91, а в кінці звітного місяця розподіляються і списуються в дебет рахунку 23 для включення в загальну суму витрат на виробництво і визначення виробничої собівартості продукції.

Порядок розподілу загальновиробничих витрат встановлюється П(С)БО 16 “Витрати” і залежить від їх виду. Відповідно до П(С)БО 16 загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, які змінюються прямо пропорційно зміні обсяга діяльності.

Змінні витрати поділяються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу при фактичній потужності звітного періоду і включаються у виробничу собівартість повністю.

До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, які залишаються незмінними при зміні обсягу діяльності.

Постійні витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу при нормальній потужності.

Нормальна виробнича потужність – це очікуваний середній обсяг діяльності (очікуваний рівень виробництва), який може бути досягнутий за звичайних умов роботи підприємства впродовж кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обсягу виробництва.

Склад загальновиробничих витрат (постійні чи змінні) визначається підприємством самостійно. Фактична сума загальновиробничих витрат визначається за даними обліку. Оскільки постійні витрати розподіляються при нормальній потужності, а не при фактичній, їх сума не завжди може бути розподілена повністю. Нерозподілені постійні витрати включаються у склад собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення. Загальна сума постійних розподілених і нерозподілених витрат не може перевищувати їх фактичний розмір.

Для розподілу загальновиробничих витрат П(С)БО 16 передбачена спеціальна відомість.

Приклад.

Розподілити загальновиробничі витрати підприємства на підставі таких даних:

1. Нормальна потужність підприємства – 1000 одиниць продукції.

2. Загальновиробничі витрати при нормальній потужності:

• Постійні – 4000 грн.

• Змінні – 12000 грн.

• Разом – 16000 грн.

3. Фактична потужність:

• В першому звітному періоді – 1200 одиниць.

• В другому звітному періоді – 800 одиниць.

4. Фактична сума загальновиробничих витрат:

• В першому звітному періоді – 18000 одиниць.

• В другому звітному періоді – 13000 одиниць.

5. Фактична сума змінних загальновиробничих витрат:

• В першому звітному періоді – 13800 одиниць.

• В другому звітному періоді – 9600 одиниць.

Розв’язок.