3. Мозок і психіка. Фізичний та пізнавальний розвиток людини

Мозок має складну будову і є наслідком еволюції нервової системи організму. Спочатку у хребетних сформувався головний мозок із системи нервових апаратів, які давали змогу виробляти індивідуально мінливу поведінку. У ссавців розвинулися кори півкуль головного мозку, апарати яких вже могли отримувати, обробляти та зберігати інформацію, котра надходила із середовища й зумовлювала надзвичайну різноманітність форм поведінки. Кора півкуль головного мозку та підкіркові структури людини мають майже 14 мільярдів нервових клітин нейронів. Кожен нейрон може перебувати в шести якісно різних станах і має близько 5 тисяч контактів з іншими нейронами, що характеризує величезні можливості людського мозку.

Сам людський мозок складається із структур – функціональних блоків, які взаємодіють між собою й надбудовуються один над одним. Це блок тонусу кори, так званий енергетичний, блок прийому, переробки і збереження інформації та блок програмування, регуляції і контролю діяльності.

Блок локусу кори є енергетичною станцією мозку. Він забезпечує збудливість усіх структур мозку за рахунок сітчастого отвору – особливого нервового утворення стовбурових відділів головного мозку. Тут відбувається акумуляція різноманітних джерел активізації кори ( процеси обміну, зовнішні подразники, власний енергетичний потенціал).

Блок прийому, переробки і збереження інформації розташований у задніх відділах півкуль і складається із зорових (потиличних), слухових (скроневих) і загальночутливих (тім’яних) відділів кори та відповідних підкіркових структур.

Основою цього блоку є первинні, вторинні та третинні зони, нервові утворення яких перекодовують збудження у форму, придатну для організації процесів мислення та пам’яті.

Блок програмування, регуляції і контролю міститься у передніх лобових частках великих півкуль і відповідає за виникнення намірів, програм внутрішніх і зовнішніх дій. Він також складається з первинної, вторинної та третинної зон, найважливішою з яких є остання. Вона відповідає за регуляцію найскладніших форм поведінки людини. Тут зосереджуються префронтальні відділи мозку, які діють за допомогою мови і цим самим створюються усвідомлені програми поведінки. В цілому цей блок забезпечує регуляцію вищих психічних функцій.

Визначено, що будь-яке психічне явище є результатом спільної і водночас спеціалізованої функції всіх блоків. Утворення психічного відбувається внаслідок дії відповідних частот електричних розрядів, які виробляє мозок і які спонукають його здійснювати м’язеві рухи для розшифрування нейрофізіологічних кодів. Тому розшифрування останніх дасть змогу заглибитись у розуміння утворення психічного.

Спадковість (біологічна) – це онтогенез людського організму, котрий своїм джерелом має генетичний апарат людини, що сформувався в процесі біологічної еволюції і визначає розвиток її організму. По спадковості передаються задатки у вигляді будови органів, особливості нервової системи та ін.

Пренатальний розвиток – внутріутробний розвиток плоду, який спрямовується і на психічний розвиток. В цей час розвивається чутливість больова, температурна і сенсорна (зокрема звукова), а також моторика.

Пізнавальний розвиток (когнітивний) – це процес формування і розвитку когнітивної сфери особи, а саме – сприймання, уваги, пам’яті, мовлення, мислення.

Психічний розвиток – це закономірні психічних процесів у часових характеристиках, котрі виявляються у якісних структурних утвореннях. До основних тенденцій розвитку психіки відносять: 1) ускладнення форм поведінки – форм рухової активності; 2) удосконалення здатності до індивідуального научіння; 3) ускладнення форм психічного відображення.

Фізичний розвиток – це зміна анатомічного і фізіологічного характеру, основними показниками якої є ріст, вага, тілобудова, артеріальний тиск, об’єм легень.

Будова тіла — перше, з чого слід починати розгляд історії ін­дивідуального становлення людської особистості і нею зумовле­ного ставлення до природи. Будова тіла людини зумовлена спад­ковістю.

Спадкова природа людини, що являє собою найвищий продукт розвитку життя на Землі, створює біологічні передумови розвитку людського організму з його психікою, властивими можливостями психічного розвитку. Спадковість розвитку тварин, навіть тих, що за своєю будовою посідають найближче до людини місце, не створює таких передумов.

Тому всі спроби шляхом виховання підняти мавпу (мартишку, шимпанзе) до вищого, ніж той, що вона посідає, рівня психічного розвитку, навчити її людської мови успіху не мали. У людській при­роді закладено генетично природні можливості високого психічно­го розвитку.

Кожен людський індивід, що народжується, дістає в спадок від попередніх людських поколінь не готові психічні властивості, що сформувались у людини впродовж її історичного розвитку, не гото­ві знання, вміння, навички і звички, а тільки анатомо-фізгологічні передумови для їх виникнення, набування.

Такими передумовами є будова тіла людини, органічні її потре­би, будова її мозку та органів.

Це також незвичайна пластичність психіки, здатність виробляти під впливом вимог життя нові способи діяння.

Те, з чим народжується дитина, успадковується ще в утробі ма­тері. Як і всякий продукт розвитку, вроджене має не лише спадко­ве походження, а й залежить від тих умов, в яких цей розвиток від­бувається.

Не всі природжені якості людини є спадковими. Ряд природ­жених ознак і властивостей визначають уже умови утробного роз­витку.

Це стосується певних індивідуальних особливостей психіки ди­тини, зокрема таких, як деякі аномалії її будови, недорозвинення мозку, дефекти органів чуття та ін., що трапляються в деяких дітей і позначаються на їх подальшому психічному розвитку. Вони є на­слідком несприятливих умов внутрішньоутробного розвитку (захво­рювань організму матері, впливу алкоголю на розвиток плода, інток­сикації та інших шкідливих факторів).

Будова тіла людини, її психіка, спадковість мають певний вплив на формування психічних властивостей. Заперечувати цей вплив -означає відмежовувати розвиток психіки від її матеріального субс­трату. Проте спадковість не є єдиним визначальним чинником пси­хічного розвитку особистості.

Іноді психічний розвиток розглядається вченими як процес, обу­мовлений дозріванням організму (К. Бюлер, А. Гезелла й інші.). Пе­ребіг і характер психічних процесів та властивостей визначає не бу­дова організму, а предметний світ, який змушує до діяльності і який відображає людина.

Дитина, народжуючись, не має успадкованого «суб'єктивного сві­тогляду». Він формується в неї поступово¹, коли вона вступає в дійо­ві зв'язки із світом речей, з людьми. Зміст, форми і механізми її пси­хіки формуються під впливом умов її життя, суспільних чинників і виховання.

Протягом життя формуються також емоційні, вольові, характеро­логічні та інші якості особистості. Від народження не визначено, бу­де людина, наприклад, сміливою, хороброю, мужньою, наполегли­вою, доброю, правдивою чи стане носієм протилежних якостей. Ці якості формуються під впливом суспільних умов її існування, що є вирішальним для її становлення.