Тема 2. Людина як біосоціопсихічна система

Людину як біопсихосоціальну систему можна розглядати під трьома кутами зору: як біологічний організм, як особистість (носія свідомості), як носія соціально-системної якості.

Людину як біологічний організм характеризують такі біологічні властивості: анатомія, фізіологія її органів та систем, вік, стать, конституція. Через спадковість біологічні властивості передаються нащадкам.

Людину як особистість, носія свідомості, характеризують психічні властивості (характер, темперамент, здібності, спрямованість), а також психічні утворення (знання, вміння, навички, звички). Усе це акумулюється у спрямованості її соціально корисної діяльності.

Людину як носія соціально-системної якості розглядають через безпосередній зв'язок із суспільством. Соціалізуючись у суспільстві, людина набуває соціального досвіду (соціальні ролі, позиції, цінності, установки, норми тощо) і формує соціальні властивості (рівень освіти, кваліфікація,статус і т. д.).

1. Біологічне коріння психопроявів людини.

Виникнення і розвиток психіки - одне з найскладніших питань. Наукове обгрунтування це питання дістало на основі досягнень бі­ології та історії. На певному етапі розвитку природи завдяки взає­модії механічних, термічних, хімічних, акустичних, світлових влас­тивостей матерії з неорганічної матерії виникла органічна матерія — білок.

В органічному світі процес відображення набув нових властивос­тей. Якщо для неорганічної матерії процес відображення має пасив­ний характер, то для живої матерії він активний. Його відмітна ри­са - спроможність предмета, що відображається, реагувати на те, що його відображає.

Першими проявами такого біологічного відображення є процеси обміну речовин — асиміляція та дисиміляція, — що відбуваються в живій матерії і є потрібною умовою життя. Складні білкові молеку­ли, які називають коацерватами, спроможні реагувати на впливи, пов'язані з обміном речовин.

Досягнення сучасної біології і біохімії свідчать, що коацервати реагують на подразники, які полегшують або утруднюють засвоєн­ня речовин, і на ті умови, за яких вони відбуваються. Індиферентні ж впливи не викликають реакції. Ця властивість коацерватів нази­вається подразливістю.

Подразливість живої матерії є головною властивістю, що виявля­ється в еволюційній межі, коли відбувається перехід від неорганіч­ної матерії до органічної. Подразливість характерна для рослинної стадії розвитку життя.

На стадії зародження життя живі істоти починають реагувати не лише на біотичні впливи, які є частиною процесу обміну речовин, а й на нейтральні, небіотичні впливи, якщо вони сигналізують про появу життєво важливих (біотичних) впливів.

Здатність реагувати на нейтральні подразнення, які сигналізують про появу життєво важливих впливів, називають чутливістю.

Поява чутливості є ознакою виникнення психіки.

2. Генетика і спадковість у поведінці особи

Поряд із багатьма психічними процесами, явищами і психічними механізмами співіснують процеси виникнення, створення і функціону­вання психічних явищ. Поняття «генетичний» має охоплювати ці еволюційні та історичні явища. Але так склалося, що поняття «генетич­на психологія», на жаль, включає лише дослідження, пов'язані з роз­витком дитини.

Генетична психологія має такі розділи: 1. Період немовляти. 2. Дитинство (научіння, здібності, особистість, взаємини між дітьми і батьками). 3. Підлітковий вік. 4. Вік змужніння. 5. Геронтологія.

Ідея генезису психічних явищ виникла в дослідників досить швидко. Створення ж системного предмета генетичної психології відбувається повільно. Це триватиме доти, поки не буде віднайдено спосіб розбудови системи генетичної психології, яка б вдовольнила логічні та суттєві критерії буття предмета дослідження.

Дослідження Г.С. Костюка забезпечили визначення: а) предмета дослідження, б) методу, в) продукту розвитку психіки людини, тоб­то встановлення основ загальної генетичної психології.

Поряд з генетичною психологією розвиваються і «дочірні» ЇЇ галузі.

Так, генетична епістемологія, заснована Ж. Піаже, є прикладом оригінального визначення предмета, завдань і методів, що підпо­рядковані законам генезису форм знань. Мета генетичної епістемо­логії — дослідити, в якому віці і як людина опановує знання, понят­тя, коли в неї формується здатність до пізнавальних розумових опе­рацій і які вони мають зв'язки з іншими аспектами її психічного життя. Ж. Піаже розглядав психологічні механізми новоутворення в людини: а) різних форм і типів знання, б) понять, в) пізнаваль­них операцій, г) співвідношення знань різного типу і рівня.

Розвиток ідей загальної генетичної психології (С.Д. Максименко) дав змогу визначити її об'єкт. Це людина, духовно-тілесний ін­дивід, що виховується предметно-практичною діяльністю. Глибин­ний же зміст предмета - властивості людини. Така зміна предмета зумовлює зміни, заміщення вихідних понять генетичної психології. Програмою віддалених цілей навчання і виховання задається норма­тивний об'єкт — належна людина.

Так, аналіз вихідного стану психічного явища створює можли­вість одержання нового знання про наступні його стани. Було вста­новлено, що кожне психічне явище до певного часу існує і не існує, виникає або зникає. Але від факту генезису психічного, перетворен­ня однієї форми на іншу і до її включення в концепцію генетичної психології минає тривалий час.

У психології існує багато фактів, які фіксують моменти зароджен­ня, виникнення психічних явищ, переривання поступовості розвит­ку (інсайт, продукти інтуїції тощо), стрибкоподібні переходи їх у но­вий стан, до нової функції, до нового способу дій.

Системна інтерпретація фактів генезису психічних явищ ви­йшла за межі експерименту і сприяла застосуванню генетичних ідей до психологічної практики. А нові методологічні установки дають змогу не лише визначити новий предмет дослідження, а й перед­бачати нові загальні ознаки предмета дослідження — розвиток здіб­ностей людини.

Генетична психологія, на відміну від генетичної епістемології Ж. Піаже, повинна мати своїм предметом дослідження: а) виник­нення психічних явищ, б) їхнє походження, в) становлення нових психічних механізмів у життєвих процесах, г) функціонування, д) відродження втрачених дієвих функцій цих явищ.

Багатогранність поняття «генетична психологія» полягає в тому, що воно охоплює три більш-менш глибокі аспекти змісту, які взаємопроймають один одного.

1. Психічний розвиток людини відбувається в процесі її діяльності: вона спочатку опановує її, щоб продуктивно працювати, користуючись психічною здатністю, регулюючи дії та вчинки.

2. Комплекс наукових знань, надбаних людством у процесі виробничої, культурної, суспільної та художньої діяльностей. Ці знання можна назвати психологічною мудрістю.

3. Система наукових знань створюється через впровадження в психологію наукових методів і особливо експерименту, в результаті чого вона набуває статусу науки — вироблення нового знання. Завдяки цій роботі психологів відкриті основні принципи і поняття ге­нетичної психології.