Норми і їх значення в житті людини

Норма – а) число, значення чи рівень, або їх діапазон, що є репрезентативними для групи і можуть використовуватись як основа для порівняння індивідуальних випадків;

б) будь-який взірець поведінки, діяльності, спілкування, вчинення, який є типовим для соціальної групи чи суспільства в цілому;

в) міра здоров’я, у т.ч. психологічного чи духовного, за якої і функції організму (внутрішнього світу) людини відповідають умовам життя.

Розрізняють норми: соціальні; моральні; етичні; естетичні; релігійні; правові; професійні тощо.

Функції норм:

1. оціночна (дає можливість оцінювати з точки зору відповідності нормам поведінку суб’єкта, його дії, цілі, прагнення, наміри);

2. регулятивна (регулює поведінку і дії представників соціуму у різних формальних та неформальних ситуаціях);

3. контролююча (здійснюється контроль за дотриманням гармонійних взаємостосунків між суб’єктами взаємодії у різних сферах (професійні норми, релігійні норми, правові норми тощо);

4. виховна (засіб виховання та вдосконалення суб’єкта діяльності та його соціального оточення);

5. організаційна (покращення організації міжособистісної взаємодії);

6. мотиваційна (засіб формування соціально схвальних мотивів поведінки та діяльності);

7. оптимізуюча (сприяє підвищенню ефективності та якості міжособистісних стосунків між суб’єктами взаємодії);

8. інформаційна (формує стійку систему знань про правила і цінності окремого суспільства чи соціальної групи);

9. стабілізуюча (прилучення до пануючої у суспільстві системи цінностей та моралі);

10. прогностична (дозволяє прогнозувати дії та поведінку окремих суб’єктів).

Фактори, сфери, механізми та засоби соціалізації

Соціалізація - історично обумовлений процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду.

Соціалізація здійснюється через:

• виховання, яке є домінуючим і формує свідомість, розвиває особистість;

• пізнання навколишньої дійсності (навчання);

• оволодіння навичками і вміннями працювати в групі;

• культуру та культурні цінності (національні та загальнолюдські).

Сфера соціалізації — середовище дії, в якому відбувається процес розширення та примноження соціальних зв'язків індивіда із зовнішнім світом.

Основними сферами соціалізації є: діяльність; спілкування; самосвідомість.

У діяльності людина виражає себе як суспільний індивід, проявляє особистісні смисли, виявляє самостійність, ініціативу, творчість та професіоналізм, засвоює нові види активності. Діяльність суб'єкта пов'язується, з одного боку, з активним його включенням в різноманітні суспільні відносини; з другої — з виявленням для кожного суб'єкта особливо значущих аспектів життєдіяльності. Визначений головний вид діяльності підпорядковує всі інші види діяльності, що сприяє розширенню можливостей особистості саме як суб'єкта діяльності. З діяльністю тісно пов'язане спілкування, яке в контексті соціалізації розглядається з позиції його розширення і поглиблення.

У сфері спілкування відбувається поглиблене розуміння себе та інших учасників комунікативного процесу, збагачення змісту взаємодії та сприйняття людьми одне одного Діти і молодь є представниками різних соціальних груп: формальних і неформальних, малих і більших, первинних і вторинних, в яких відбувається різне за характером спілкування. Саме воно певною мірою задовольняє соціальні і психологічні потреби особистості і формує систему регуляції її поведінки, впливає на її ціннісні орієнтації, погляди, переконання.

Сфера самосвідомості передбачає становлення «Я-концепції» індивіда, осмислення свого соціального статусу, засвоєння соціальних ролей, формування соціальної позиції, моральної орієнтації. Це дозволяє сказати, що процес соціалізації означає становлення в людині образу його «Я».

Стадії соціалізації — етапи, періоди становлення особистості, засвоєння нею соціального досвіду.Виокремлюють наступні стадії соціалізації: 1) первинну соціалізацію (охоплює дві стадії: від народження до початку навчання; від початку навчання у школі до початку соціальної зрілості та вибору професії); 2) вторинну соціалізацію (засвоєння соціальних ролей дорослою людиною у процесі праці, пізнання і спілкування).

Інститути соціалізації — конкретні групи, в яких людина долучається до системи норм, цінностей і соціальних зв'язків (сім'я, школа, неформальні організації тощо).

Фактори соціалізації – класифікуються як мікрофактори (сім’я, мікро соціум, інститути виховання, релігійні організації); макрофактори (країна, суспільство); мезофактори (етнос, тип поселення, засоби масової комунікації).

• Макрофактори – це соціальні і природні детермінанти соціалізації та розвитку особистості, зумовлені її проживанням в складі великих соціальних спільнот.

Країна, держава – (в повсякденному розумінні - синоніми) – поняття, прийняті для виділення людей, що проживають в певних територіально-адміністративних межах і об’єднані між собою в зв’язку з історичними, соціально-економічними, політичними і психологічними причинами. Специфіка розвитку країни, держави визначає важливі особливості соціалізації населення, особливо молоді.

Поняття суспільство (в повсякденному розумінні синонім держави) – в педагогіці та інших науках використовується для характеристики соціальних умов формування і розвитку особистості.

Культура – система духовних форм забезпечення діяльності та соціалізації людей. Вона охоплює всі аспекти життя людини – біологічний (їжа, сон, відпочинок, статеві акти, природне задоволення потреб у будь-чому), виробничий (створення засобів матеріального життєзабезпечення – знаряддя праці, їжі, одягу, житла), духовний (мова, мовна діяльність, світогляд, естетична діяльність та інше), соціальний (комунікації, соціальні відносини).

• Мезофактори – це детермінанти соціалізації особистості, спричинені її проживанням у складі спільнот середньої величини.

Етнос – (нація) – історично утворена на відповідній території стійка сукупність людей, які володіють єдиною мовою, спільними відносно стабільними особливостями культури і психіки, а також спільною самосвідомістю (свідомістю своєї єдності та відмінності від інших подібних утворень, що є зафіксованим у самосвідомості).

Регіональні умови – умови, характерні для соціалізації людей, які проживають в тій чи іншій частині країни, держави, що має свої відмінні особливості (єдину соціально-економічну систему, спільне історичне минуле, культурно-соціальну своєрідність).

Тип поселення – село, містечко, місто, область в зв’язку з певними причинами надає своєрідності соціалізації людей, які в них проживають.

Засоби масової комунікації – технічні засоби (друк, радіо, кінематограф, телебачення), за допомогою яких здійснюється поширення інформації (знань, духовних цінностей, моральних і правових норм і т.ін) на великі аудиторії. Засоби масової комунікації широко використовуються державою, суспільством у процесі виховання людей.

• Мікрофактори – детермінанти соціалізації особистості, що стосуються виховання і навчання людей в малих групах (сім’ї, трудовому колективі, релігійній організації чи в навчальному закладі).

Фази соціалізації. Особистість в процесі соціалізації проходить шість фаз.

1. Найпершою фазою є виховання у сім'ї. Тут дитина освоює речовий світ, веде спілкування з найближчими людьми, оволодіває мовою, запам’ятовує норми поведінки і стосунків, проявляє себе, формує характер.

2. На другій фазі дитина встановлює початкові соціальні зв’язки поза межами сім'ї, усвідомлює протиріччя соціальної взаємодії (наприклад, характер відносин з батьками і ровесниками), виробляє спосіб поведінки у колі ровесників, зі старшими й меншими за себе. Соціалізація дитини на цій фазі відбувається в ігровій діяльності, у сфері елементарних індивідуальних обов’язків тощо.

3. Третя фаза соціалізації – оволодіння основами знань і суспільним досвідом. Цей процес проходить насамперед у навчальному закладі, якими є середня школа і середній професійній заклад. На кінець цієї фази припадає настання фізіологічної та психічної зрілості, яка засвідчує відповідальність особи перед суспільством.

4. Четверта фаза соціалізації молодих людей (випускників школи та середніх спеціальних закладів) специфічна. Одна частина молоді продовжує навчання, інша включена у виробництво або проходить службу в армії. На цій фазі виявляється рівень самостійності молодих людей, їх готовність нести моральну, правову та матеріальну відповідальність у своїй життєдіяльності. Виявлена закономірність: чим більше активності у переборенні завад на своєму життєвому шляху індивід проявляв у попередніх трьох фазах, тим він самостійніший та працьовитіший в майбутньому.

5. П’ята фаза соціалізації розпочинається, власне, у професійній діяльності. У значної частини людей вона збігається з професійним навчанням або з вузівською підготовкою. Період самостійної і відповідальної роботи є найтривалішим у житті людини; особистість тут може досягти найвищого рівня соціалізації, створюючи щось суспільно цінне і значуще.

6. Шоста (остання) фаза соціалізації характеризується інволюційними процесами в організмі, послабленням соціальних зв’язків особистості.

Адаптація соціальна – (від лат. adapto – пристосовую, socialis – суспільний) – 1) процес активного пристосування індивіда до умов нового соціального середивища; 2) результат цього процесу. Соціально-психологічним змістом адаптації соціальної є зближення цілей і ціннісних орієнтацій групи та індивіда, що належить до цієї групи, засвоєння норм, традицій, групової культури, входження в рольову структуру групи. Важливим аспектом адаптації соціальної є прийняття ролі. Адаптація соціальна – один з основних соціально-психологічних механізмів соціалізації особистості.