2. Види правопорушень

Правопорушення — суспільно шкідливе неправомірне (протиправне) винне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, що спричиняє юридичну відповідальність.

Злочини (суспільно небезпечні, кримінально карані діяння). Юридичним вираженням особливої суспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним законом і застосування за їх вчинення кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів. Злочинами визнаються лише ті діяння, що порушують заборони, встановлені Кримінальним кодексом.

Провини (проступки, вчинки) - правопорушення не настільки небезпечні, відповідальність за які передбачена іншими галузями законодавства.

Адміністративні провини - правопорушення, які посягають на суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням державного управління; на громадський або державний порядок; регулюються нормами адміністративного, фінансового, аграрного та інших галузей права.

Дисциплінарні провини - у сфері трудових, службових відносин, шкодять порядку діяльності трудових колективів, порушують трудову дисципліну та ін.

Цивільно-правові провини - здійснюються у сфері майнових і певних немайнових відносин (наприклад майнові збитки потерпілої сторони). На відміну від злочинів - не мають вичерпного переліку у законодавстві, а їх юридичні наслідки охоплюють значною мірою правовідновлюючі заходи.

3.Правові відно́сини

Правові відно́сини — врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Правові відносини виникають тоді і тільки тоді, коли відношення регулюється нормами права. Правові відносини на відміну від інших суспільних відносин охороняються державною владою від порушень.

Відносні — в яких реалізація суб'єктивних прав однієї особи можлива лише через виконання обов’язків іншою особою.

Абсолютні — засновані на можливості безпосереднього використання суб’єктом своїх суб’єктивних прав без втручання інших суб’єктів у сферу його діяльності.

За предметом правового регулювання поділяються на конституційні, цивільні, адміністративні, трудові,фінансові та ін.Наприклад, відносини, пов’язані з прийомом на роботу, звільненням з роботи працівника власником або уповноваженим ним органом, — це трудові правовідносини; відносини, пов’язані з укладенням угоди про надання банком кредиту фермеру — це цивільні правовідносини;

ВИДИ ПРАВОВІДНОСИН

За функціональним призначенням:

1. Регулятивні правовідносини витікають на основі юридичних дозволів і втілюються в правомірних діях суб’єктів, регулюючи відповідні суспільні відносини.

2. Охоронні правовідносини виникають на основі юридичних заборон і є результатом вчинення суб’єктами правопорушень.

• Матеріально-правові правовідносини виникають на основі норм матеріального права, їх змістом є права і обов’язки сторін. Наприклад, матеріальні правовідносини виникають з приводу права на освіту, на охорону здоров’я, на особисту безпеку.

• Процесуально-правові правовідносини реалізують норми процесуального права і виникають на основі організаційних відносин. Вони є похідними, вторинними від норм матеріального права і встановлюють процедуру реалізації прав і обов’язків суб’єктів права, порядок вирішення юридичних справ. До них належать цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні, адміністративно-процесуальні, господарсько-процесуальні та інші процесуальні відносини.

За часом дії розрізняють:

1. Довгострокові правовідносини тривають певний час (визначений або невизначений), відносини, що виникли з договору про виконання підрядних робіт капітального будівництва або договору про перевезення вантажу на значну відстань.

2. Короткострокові правовідносини тривають протягом незначного часового відрізка і припиняться одразу після виконання учасниками своїх прав і обов’язків ( при укладенні договору залізничного перевезення).

ОЗНАКИ ПРАВОВІДНОСИН

1. Суспільні відносини, які виникають тільки між людьми та їх об’єднаннями і безпосередньо пов’язані з їх діяльністю та поведінкою.

2. Ідеологічні відносини, оскільки до свого виникнення вони проходять крізь свідомість людей, в якій складається модель майбутніх стосунків з огляду на існуючі загальнолюдські цінності і суспільні пріоритети.

3. Виступають юридичним виразом економічних, політичних,сімейних та інших відносин, впливають на суспільні відносини, що склалися на їх ґрунті.

4. Виникають, припиняються або змінюються на основі правових норм, які впливають на поведінку людей і через неї реалізуються.

5. Суб’єкти правовідносин пов’язані між собою суб’єктивними правами і юридичними обов’язками. Сторони в правовідносинах виступають як уповноважені і зобов’язані особи, де права та інтереси одних осіб можуть бути реалізовані через виконання обов’язків іншими.

6. Взаємна поведінка учасників правовідносин індивідуалізована і чітко визначена. Суб’єкти правовідносин (державні органи, фізичні або юридичні особи), як правило, відомі заздалегідь, їх дії скоординовані ще до початку цих відносин, чого немає в інших суспільних відносинах.

7. Вольовий характер правовідносин обумовлений тим, що вони виникають і реалізуються на основі волевиявлення хоча б одного з їх учасників, обов’язково проходячи крізь їх свідомість і виражаючи їх волю.

8. Охороняються державою, як і право в цілому, інші суспільні відносини такого забезпечення не мають. Гарантування умов законності і правопорядку означає, що держава охороняє усі правовідносини, які є в суспільстві.

ТЕСТИ

4.Диктатура

5.змішана республіка

6.Фінансове право

7.Адміністративн

Варіант 2

1. Ознаки правової держави. Характеристика ознак.

Правова́ держа́ва — форма організації державної влади, за якої верховенство в усіх сферах життя належить правовому закону. У правовій державі всі — і державні органи, і громадяни — однаковою мірою відповідальні перед законом. В ній реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову.

Тобто це така організація суспільства, де закон і правовий порядок мають пріоритет над державою та іншими інститутами політичної і соціальної влади, а не навпаки. А основні права особи та її соціальна безпека складають зміст свободи, заснованої на законах, які приймаються і піддаються зміні законним шляхом.

Правова держава є альтернативою авторитаризму, тоталітаризму і анархії. Правова держава передбачає поступову демократизацію суспільства, встановлення правових основ будівництва державності, дотримання правопорядку і принципу законності. Людина є вищою соціальною та політичною цінністю. Держава покликана затвердити гуманістичні начала, забезпечити і захистити свободу, честь і гідність людини.

Правова держава передовсім є державою як соціальним інститутом, тобто їй притаманні в першу чергу риси держави взагалі.

Ознаки правової держави

Крім звичайних ознак, характерних для будь-якої держави, соціальна правова держава, як вища форма політичного буття, яку виробило людство, має низку специфічних ознак:

• 1. Пов'язаність державної влади правом і його панування у всіх сферах суспільного життя: свобода може бути досягнута лише у тому разі, якщо державна влада обмежується (переборюється) правом, ставиться під контроль права, функціонує у поєднанні та у взаємодії з громадянським суспільством у рамках права; у Конституції України (ст. 8) записано: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права».

• 2. Відповідність закону праву (правовий закон) і його верховенство, тобто право як міра свободи і справедливості набуває відпрацьований в законі зміст; конституційний закон має пряму дію.

• 3. Пов'язаність законом рівною мірою як громадян та їх об'єднань (комерційних і некомерційних), так і державних органів, посадових осіб. Стосовно громадян та їх об'єднань діє загальнодо-звільний принцип: «дозволено все, крім прямо забороненого законом».

• 4. Законодавче закріплення і реальне забезпечення основних прав людини — наявність налагодженого правового механізму їх охорони і захисту (включаючи рівень прямого конституційного захисту).

• 5. Побудова відносин особи та держави на основі взаємної відповідальності, як особа є відповідальною перед державою, так і держава відповідає перед особою за невиконання обов'язків.

• 6. Поділ державної влади між законодавчими, виконавчими і судовими органами: їх незалежність і єдність; недопустимість підміни функцій один одного; дійовість механізму «стримувань і противаг».

• 7. Законний (легальний) шлях прийняття законів та їх змін — шлях виявлення волі народу безпосередньо (референдум) або опосередковано (через представницький орган). Уся повнота законодавчої влади в представницькому органі здійснюється представниками народу, обраними з його осередку.

• 8. Наявність ефективних форм контролю і нагляду за здійсненням законів та інших нормативно-правових актів — налагоджена робота прокуратури, міліції, служби безпеки, податкової адміністрації та інших правоохоронних і контрольно-наглядових органів.

• 9. Можливість особи домагатися конкретного^ мінімуму соціальних благ завдяки гарантуванню державою її соціальної безпеки — мінімальний (достатній) рівень життя кожному громадянину та його підвищення.

• 10. Можливість громадян домагатися забезпечення державою їх соціального захисту, підняття рівня соціально-економічних прав громадян до рівня основних прав — формування соціального середовища, яке створює умови для сприятливого індивідуального розвитку особи, рівності стартових можливостей (а не матеріальної рівності) за допомогою державної системи просвітництва та освіти, податкової політики, регулювання ринку праці та контролю за умовами праці та ін.

• 11. Здійснення державою соціальної допомоги громадянам, не спроможним (не зі своєї вини) відповідати за свій добробут — йдеться про забезпечення гарантованого життєвого рівня соціальне ранимих верств населення — старих, непрацездатних (хворих), безробітних з не залежних від них причин. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

• 12. Забезпечення державою соціальної функції власності — власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству: завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст.ст. 13, 41 Конституції України).

• 13. Проведення державою політики соціальної поступки — вирішення всіх питань на шляхах згоди і порозуміння різноманітних соціальних груп, глибокої поваги до особи незалежно від її соціального стану, захисту від усякого посягання на її життя, здоров'я і особисту гідність.

Визнання держави правовою означає підкорення будь-яких форм державної діяльності праву, передовсім Конституції, головне призначення якої в демократичному суспільстві — бути основним обмежувачем державної влади заради збереження основних прав і свобод громадян, слугувати гарантом саморозвитку і самоорганізації основних інститутів демократичного суспільства. Обмежуючи державну владу правом, Конституція зберігає тим самим проголошену нею свободу, яка є основним призначенням права.

2. Порівняйте:

Унітарна держава

Унітарна держава — це єдина централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не володіють ознаками суверенітету.

• До найважливіших юридичних ознак унітарної держави належать такі:

а) до складу унітарної держави не входять державні утворення, які наділені ознаками суверенітету;

б) вона має єдину систему державних органів;

в) в унітарній державі діє єдина конституція і єдина система законодавства;

г) в ній існує єдине громадянство;

д) в міжнародних відносинах унітарна держава виступає в єдиному числі.

У сучасному світі більшість держав унітарні.

До складної форми державного устрою належать федерація, імперія і конфедерація.

Федерація

Федерація — це складна держава (союзна держава), до складу якої входять кілька державних утворень (суб'єктів федерації), що володіють суверенітетом.

• Розрізняють два види федерації:

• федерація, заснована на договорі, суб'єкти якої — суверенні держави, що зберігають за собою значний обсяг повноважень, аж до права виходу зі складу федерації;

• федерація, заснована на автономії, суб'єкти якої — державні утворення, що не мають ознак суверенітету, але мають певну самостійність у вирішенні питань місцевого (автономного) значення.

Президентська республіка 

Президентська республіка характеризується значною роллю президента в системі державних органів, поєднанням в його руках повноважень глави держави і глави уряду. Її також називають дуалістичної республікою, підкреслюючи, тим самим, факт чіткого розподілу двох влад: зосередження сильної виконавчої влади в руках президента, а законодавчої — в руках парламенту.

Відмінні риси президентської республіки

• Позапарламентський метод обрання президента (або населенням — Бразилія, або колегією виборців — США),

• Позапарламентський метод формування уряду, тобто його формує президент. Президент є і формально і юридично головою уряду (постпрем'єр-міністра відсутній як, наприклад, у США), або він призначає голову уряду. Уряд несе відповідальність тільки перед президентом, а не перед парламентом, тому що тільки президент може відправити його у відставку,

• В цілому, за такої форми правління президент має набагато більші повноваження порівняно з парламентською республікою (є головоювиконавчої влади, затверджує закони шляхом підписання, має право відправити уряд у відставку), але в президентській республіці президент позбавлений права розпуску парламенту, а парламент позбавлений права висловити недовіру уряду, але може змістити президента (процедура імпічменту).

Парламентська республіка 

Парламентська республіка — це різновид республіки з перевагою повноважень на користь парламенту. У парламентській республіці урядвідповідає тільки перед парламентом, а не перед президентом.

При такій формі правління уряд формується з депутатів партій, що володіють більшістю голосів у парламенті. Він залишається при владі до тих пір, поки має в своєму розпорядженні підтримкою парламентської більшості. У випадку втрати довіри більшості парламенту уряд або іде у відставку, або через главу держави домагається розпуску парламенту і призначення нових виборів. Така форма правління існує в країнах, що відрізняються розвиненою, значною мірою саморегульованою економікою (Італія, Німеччина, Греція та ін). Вибори за такої системи демократії зазвичай проводяться за партійними списками, тобто виборці голосують не за кандидата, а за партію.

Фашизм

Фашизм — форма правління та радикальна авторитарна імперіалістична націоналістична ідеологія, характерними ознаками якої є сильнийкульт особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея постійної війни і панування. Фашизм зазвичай описується як "ультра праві",^[1][2]хоча, деякі автори акцентують увагу на тому, що знаходження розміщення фашизму на звичайному поділі політичного спектру лівий-правийє важким.^[3]