24. Міжнародна валютна система: сутність, структура, тенденції розвитку.

Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна система. Розрізняють національну та світову валютні системи. Світова валютна система розвивається на регіональному та глобально-світовому рівнях. Історично спочатку виникли національні валютні системи, які були закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою грошової системи країн, хоча відносно самостійною, оскільки виходить за національні рамки. Її особливості визначаються ступенем розвитку і станом економіки та зовнішньоекономічних зв’язків країни. Національна валютна система – це форма організацїї економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави. Основні елементи національної валютної системи визначаються національним законодавством. Її елементи: *національна валюта – грошова одиниця країни; *валютний паритет як основа валютного курсу; *режим курсу національної валюти; *організація валютного ринку; *національні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни; *умови обміну національної валюти на золото та інші валюти – конвертованість валюти.На основі національного законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, рейтинг та регулювання валютних курсів, формування та використання міжнародної ліквідності. До складу національної валютної системи входять відповідні інфраструктурні лданки – банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю. Світова валютна система – це форма орагнізацїї міжнародних валютних відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства. Її елементи:*світовий грошовий товар (виступає носієм міжнародних валютно-грошових і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багатства (векселі, чеки..)); *валютний курс; *валютні ринки (першим такім ринком був ринок золота як грошового товару, де золото продавалось на основі офіційної ціни, що була закріплена міжнародним договром); *міжнародні валютно-фінансові організації. Сівтова валютна система базується на функціональних формах світових грошей. Головним завданням світової валютної системи полянає в ефективному опосередкуванні платежів за еспорт і імпорт товарів, капіталу, послуг… Валютна система, ~ це сукупність економічних, валютно-фінансових і валютно-кредитних відносин між країнами, які обумовлені з міжнародних договорах та правових нормах.

13. Закон міжнародної конкуренції.

Запропоновані Дж. Ст. Міллем закони міжнародної конкуренції зводяться, в основному, до двох найважливіших положень. Перше: природне прагнення до міжнародної виробничої спеціалізації веде до встановлення рівноваги у вигодах, одержуваних від цієї спеціалізації. Друге: умови повної або часткової спеціалізації визначаються нерівністю в прибутках, одержуваних від виробництва. Можливості ж повної виробничої спеціалізації залежать від еластичності заміни в споживанні, що існує між виробленими товарами і тенденцією до відносного вирівнювання абсолютних вигод держав, що беруть участь у міжнародному обміні. Суть конкуренції проявляється і в тому, що вона, з одного боку, створює такі умови, за яких покупець на ринку має безліч можливостей для придбання товарів, а продавець – для їх

реалізації. З іншого боку, в обміні беруть участь дві сторони,

кожна з яких ставить свій інтерес вище інтересу партнера. В

результаті і продавець, і покупець при укладенні угоди повинні йти

на взаємний компроміс при визначенні ціни, інакше угода не

відбудеться, а кожен з них понесе збитки. Конкуренція також є

важливим інструментом регулювання пропорцій суспільного виробництва в умовах ринку В силу своєї суперечливої природи конкуренція несе в собі одночасно як позитивні так і негативні наслідки і дії. З одного боку, вона виступає як зовнішня примусова сила, що спонукає її учасників упроцесі дбання про свої власні мікрогосподарчі інтереси сприяти суспільному прогресу. Конкуренція передбачає такий стан ринку, коли жодна фірма не в змозі

впливати на ринкову ціну товару чи послуги. Такий варіант

конкуренції є ідеальним і характеризується як досконала конкуренція.

У реальному господарюванні ця конкуренція може існувати лише як

епізод, окремий момент тому, що розвиток конкурентних відносин

об’єктивно веде до появи монополії. Це відбувається тому, що:

конкуренція виходить з прагнення отримати максимальний прибуток, а

цей інтерес може бути досягнутий лише створенням переваг для себе проти інших ( механізм подавлення кращих сильнішим );

конкуренція за своєю природою передбачає монополію тому, що вона

споконвічно спирається на приватну власність, а власність – це

монополія володіння, користування і розпорядження чимось.

Закон конкуренції є об’єктивним економічним законом

розвинутого товарного виробництва, дія якого є для товаровиробників

зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, збільшення масштабів виробництва, форм і систем заробітної плати тощо. Для інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, в

результаті чого конкуренція виступає рушійною силою розвитку

економічної системи, складовою частиною її господарського механізму. На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу виробництва ( поч.XVI ст. – до 60-х років XX ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які виробляли товари на невідомий ринок. Така конкуренція здійснювалась у формі внутрігалузевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумовлює розвиток концентрації та централізації виробництва і капіталу, на певному етапі ( остання третина XIX ст. ) вела до виникнення монополій. В сучасних умовах конкуренція існує між гігантськими монополістичними об’єднаннями, в середині них, також між підприємствами немонополізованого сектору економіки та різних форм власності.

20. Квотування та ліцензування в міжнародному бізнесі. До нетарифних методів відносяться кількісні обмеження, інші нетарифні методи, торгово-політичні методи стимулювання експорту, торгові договори і угоди. Кількісні обмеження включають в себе квотування і ліцензування. Квоти - це граничні обсяги певних товарів, які дозволено імпортувати (експортувати) на територію країни протягом певного терміну. Квоти бувають індивідуальними, що обмежують ввезення (вивіз) в одну конкретну країну; груповими, що встановлюють об'єм ввезення (вивозу) в певну групу країн, а також глобальними, коли імпорт (експорт) обмежується без вказівки країн, на які це обмеження розповсюджується. Ліцензії - це дозволи на імпорт (експорт) товарів протягом якогось часу, що видаються компетентними органами. Ліцензії бувають генеральними, які представляють собою дозвіл на імпортні (експортні) операції з визначеними товарами протягом всього терміну дії режиму ліцензування. Крім того, бувають ліцензії індивідуальні, що дозволяють одному суб'єкту підприємницької діяльності здійснення однієї імпортної (експортної) операції по товару, що ліцензується. Квоти і ліцензії обмежують самостійність підприємців відносно вибору ринку і об'єму торгівлі.