14.Поняття представництва. Сфера його застосування.

У найзагальнішому вигляді представництвом є використання правосуб'єктності одних осіб для реалізації прав і обов'язків та захисту прав інших осіб. За допомогою представництва створюються додаткові можливості для здійснення прав і виконання обов'язків учасниками цивільних правовідносин, забезпечується більш повний захист їх суб'єктивних прав, підвищується ефективність налагодження економічних зв'язків між суб'єктами права. Згідно зі ст. 237 ЦК представництво — це правове відношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана за повноваженнями вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє. Варто, однак, уточнити, що представництво — це не одне правове відношення, а система, що включає правовідносини двох видів: внутрішні і зовнішні. Внутрішні відносини представництва, що складаються між особою, яку представляють, і представником: 1) спрямовані на упорядкування правових зв'язків між особою, яку представляють, і третьою особою, тобто мають організаційний характер; 2) мають щодо цих зв'язків допоміжний характер; 3) виникають і реалізуються не в інтересах того, хто вчиняє дії (представника), а з метою здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, яку представляють. Зовнішні відносини представництва, у свою чергу, мають 2 різновиди: 1) відносини між представником і третіми особами, які мають інформаційний характер (представник повідомляє третю особу про те, що він має повноваження діяти від імені особи, яку представляє, і про намір укласти договір в інтересах цієї особи; 2) відносини між особою, яку представляють, і третіми особами. Встановлення останніх є результатом дій представника. Внутрішні і зовнішні відносини представництва взаємопов'язані. Це й зумовлює те, що правочин, вчинений представником, безпосередньо створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки. Представництво в цивільному обороті має широку сферу застосування. Це пояснюється причинами як юридичного, так і фактичного порядку. Потреба у представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють, не має за законом можливості вчиняти юридичні дії. Представництво може мати місце також тоді, коли у особи немає або фізичної можливості здійснити такі дії або бажання особи реалізувати належній їй права та обов’язки. Здійснення юридичними особами своєї статутної діяльності також неможливо уявити без всебічного використання інституту представництва.

13.Момент, з якого правочин визнається недійсним.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236 ЦК). Оскільки при встановленні моменту, з якого правочин є недійсним, вирішальне значення має момент його вчинення, варто звернути увагу на ті труднощі, що виникають при визначенні моменту вчинення правочину. Вони пов'язані з тим, що ЦК не містить загального правила щодо визначення моменту вчинення правочину, через що необхідний ретельний аналіз його окремих норм та змісту і суті правочину. Зокрема, деякі статті ЦК вказують на такий момент. Так, ст. 210 ЦК передбачає, що правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Згідно зі ст. 212 ЦК правочини, укладені з відкладальною або скасувальною умовою, набувають чинності з моменту настання відповідної умови. Момент набрання чинності правочином може бути зазначений у самому правочині шляхом вказівки на певну дату або на певну подію чи шляхом вказівки на закінчення перебігу певного проміжку часу. Якщо момент набрання чинності правочином не вказаний у самому правочині чи законі, а також не випливає з його змісту та суті, припускається, що права і обов'язки у сторін виникають відразу після вчинення правочину. (Наприклад, у договорі купівлі-продажу може бути достатнім сплати покупної ціни і передачі речі, щоб у покупця виникло право власності на продану річ). Якщо за недійсним правочином права та обов'язки мали настати лише у майбутньому, правочин припиняється судом на майбутній час. Це пов'язане з тим, що на момент вчинення правочину і навіть на момент розгляду судом справи про визнання правочину недійсним правовідносини між сторонами ще не виникли. Варто звернути увагу й на те, що недійсним може бути визнаний тільки укладений правочин. У випадках, коли сторони ще тільки ведуть переговори, і при цьому допустили порушення закону, питання про юридичне значення їхніх дій вирішується з урахуванням правил, що регламентують порядок укладення правочинів. Тут може йтись про визнання правочину таким, що не відбувся, компенсацію збитків тощо, але не про визнання правочину недійсним. Разом з тим, для визнання правочину недійсним не вимагається, щоб він був вже виконаним. Факт виконання або невиконання укладеного правочину має значення саме для визначення наслідків визнання його недійсним. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому виключається (ч. 2 ст. 236 ЦК). Іншими словами, якщо зі змісту правочину випливає, що він може бути припинений лише на майбутнє, його дія припиняється на майбутнє.