1. Поняття правочину, його місце в системі юридичних фактів.

Згідно з ст..202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Однак це формулювання потребує деяких уточнень. Правочини відрізняються від інших юридичних фактів такими рисами: 1. Правочини є вольовими актами спрямованими на досягнення певного правового результату. Цим правочини відрізняються від такого виду юридичних фактів, як події, котрі відбуваються та створюють правові наслідки незалежно від волі суб’єктів цивільного права; 2. Правочини завжди є діями суб’єкта цивільних відносин. Цим вони відрізняються від адміністративних актів (актів управління), які видають органи державної влади та управління, виступаючи суб’єктами публічного права; 3. Правочини завжди є правомірними діями, що тягнуть виникнення або видозміни регулятивних цивільних правовідносин. Цим правочини відрізняються від такого виду юридичних фактів, як делікти, котрі порушують цивільні права і тягнуть виникнення регулятивних відносин; 4. Воля у правочинах завжди спрямована саме на встановлення, зміну, припинення цивільних прав і обов’язків. Цим вони відрізняються від юридичних вчинків, де волевиявлення не спрямоване спеціально на створення юридичних наслідків; 5. Правочини опосередковують динаміку цивільних правовідносин між різними суб’єктами цивільного права. Цим вони відрізняються від такого виду юридичних фактів, як акти цивільного стану, котрі, по-перше об’єднують і події і дії; по-друге нерозривно пов’язані з фізичною особою і не стосуються осіб юридичних; по-третє слугують передумовою виникнення у фізичної особи можливості бути суб’єктом цивільних прав і обов’язків. Умовами чинності правочинів є дотримання вимог : 1. Щодо змісту правочину; 2. Щодо наявності правочиноздатності суб’єктів правочину; 3. Щодо відповідності волевиявлення внутрішній волі суб’єкта (суб’єктів) правочину; 4. Щодо форми правочину; 5. Щодо реальності правочину; 6. Щодо дотримання спеціальних умов.

2. Види правочинів.

Класифікація правочинів можлива за різними підставами. 1. Залежно від числа сторін, що беруть участь у правочині, їх поділяють на односторонні, двосторонні і багатосторонні. Односторонній правочин – це дія (волевиявлення) однієї сторони, спрямована на встановлення, зміну, припинення цивільних прав і обов’язків (видача довіреності, складання заповіту). Двосторонній правочин – це погоджена дія двох сторін, спрямована на встановлення, зміну, припинення цивільних правовідносин (договори); 2. Залежно від наявності або відсутності обов’язку сторін надавати зустрічне матеріальне відшкодування правочини поділяють на оплатні і безоплатні. У безоплатних правочинах обов’язок здійснити матеріальні витрати має тільки одна із сторін (договір дарування). Для оплатних правочинів характерною є наявність зустрічного еквівалентного надання матеріальних чи нематеріальних благ (договір купівлі-продажу); 3. Залежно від моменту, з якого правочини вважаються укладеними, вони поділяються на реальні і консенсуальні. Консенсуальним є правочин, у якому для настання правових наслідків досить досягнення сторонами домовленості з усіх істотних умов (договір купівлі-продажу). Для укладення реального правочину однієї домовленості недостатньо, необхідною є також передача речі (договір позики); 4. Залежно від значення підстав (цілей) правочину для його дійсності вони поділяються на абстрактні і каузальні. Правочини в яких визначено підстави їхнього укладення, називаються каузальними (доручення, зберігання). Абстрактними вважаються правочини, у яких не визначено підстави їхнього здійснення (видача векселя). 5. Залежно від наявності вказівки на строк встановлення прав і обов’язків, правочини поділяються на строкові та безстрокові. У безстрокових правочинах не визначається ні момент набрання чинності, ні момент припинення. Строковими є правочини, у яких визначено момент виникнення у сторін прав і обов’язків, тривалість існування зобов’язання, момент припинення. Від строкових необхідно відрізняти умовні правочини, у яких виникнення, зміна або припинення цивільних прав і обов’язків пов’язується з настанням відповідної обставини. Умова може бути відкладальною або скасувальною. Якщо настання умови тягне виникнення, зміну або інші видозміни цивільних прав і обов’язків, це – відкладальна умова. Якщо настання умови тягне припинення цивільних прав і обов’язків то це умова скасувальна. Крім зазначених, є й інші види правочинів: легітарні (такі що мають основою приписи закону) і волюнтарні (не передбачені законом, але укладені особами у результаті їхнього вільного волевиявлення); усні та письмові (ст.. 205 ЦК); умовні та безумовні (ст.. 212 ЦК); біржові (такі, що укладаються на біржах щодо біржових товарів) і не біржові; фідуціарні (такі, що мають довірчий характер, внаслідок чого втрата довір’я сторін одна до одної може спричинити розірвання договору в односторонньому порядку – доручення, комісія) та звичайні.