15. Соціально-політична теорія в.І. Леніна.

Провідником більшовиків як течії марксизму, що сформувалась на II з'їзді РСДРП, став Володимир Ілліч Ульянов (Ленін, 1870-1924).

Соціальним ідеалом Леніна було суспільство рівних, яке можливе лише як наслідок насильницької революції та зламу існуючого державного устрою. Причому силою, яка візьме на себе обов'язок здійснити революцію, він називав пролетаріат. Ленін повністю поділяв думку К. Маркса і Ф. Енгельса і про те, що після революції для зламу старого державного апарату і придушення класу власників необхідне встановлення диктатури пролетаріату.

Ленін із 1915 р. (у праці «Про гасло Сполучених штатів Європи») почав пропагувати ідею про можливість соціалістичного заколоту в одній країні. Завданням заколоту було руйнування силових відомств старої держави: збройних сил, поліції, чиновників і залишення органів управління, пристосованих до вимог диктатури пролетаріату. Що ж до законодавчого органу, то тут Ленін, зорієнтувавшись у ситуації, запропонував передати такі повноваження Радам робітничих депутатів, що виникли стихійно під час революції 1905-1907 рр. (а в лютому 1917 р. - Ради робітничих і солдатських депутатів).

У серпні-вересні 1917 р. свої державно-правові погляди Ленін виклав у праці «Держава і революція», підтримавши ідеї К. Маркса й Ф. Енгельса про класову сутність держави та її апарату про те, що держава законодавче закріплює нерівність у суспільстві, використовуючи спеціальні органи примусу - армію, поліцію, тюрми. Ці установи й відомства є головними засобами державної влади.

З класових позицій підходив Ленін і до з'ясування сутності права. У праві, за його вченням, закріплюється воля панівного класу; отже, і в буржуазній державі, і за диктатури пролетаріату право стоїть на сторожі інтересів того класу, який знаходиться при владі.

16. Розвиток теорії політичних відносин у Росії хіх- початку хх ст.

Розпад і криза феодально-кріпосницької системи в Росії обумовили значне піднесення і пожвавлення соціально-політичної і правової думки. Крок у розвитку визвольного руху і соціально-політичної думки зробили дворянські революціонери - декабристи. В 1825 р. Росія вперше побачила революційний рух проти царизму. Рух декабристів - антифеодальний, але мав риси дворянської обмеженості, все ж відображав незадоволення народу, який виступав проти феодальних порядків. Декабристи ставили метою знищити самодержавство, ліквідувати безправність, кріпосництво, встановити демократичні свободи. Дворянська обмеженість декабристів виявилась в боязні народної революції, нерішучій тактиці в ході повстання. Декабристи значно далекі від народу. Проекти майбутнього устрою російської держави викладені в «Руській правді» Павлом Пестелем в «Проекті Конституції», написаній Микитою Муравйовим та інших документах таємного «Товариства об'єднаних слов'ян». Багато декабристів (Павло Пестель, Кирило Рилєєв та ін.) обґрунтовували необхідність встановлення в Росії республіки. Серед декабристів є і прихильники конституційної монархії (Микита Тургенев, Григорій Батеньков та ін.), Що знайшло відображення в конституції. Проекти і ідеї декабристів вражали буржуазну спрямованість їх руху, основну мету бачили в пошуку істини, в освіті розуму і очищення його від забобонів, у формуванні в людини любові до батьківщини і гуманізму. Декабристи ж виступали і проти ідеології кріпосництва, релігії, містицизму і ідеалізму. В 30-40-і роки XIX ст. в суспільно-політичному житті Росії наступає період просвітництва. Розгром декабристів не давав можливості відкрито закликати до боротьби за свободу. Передові ідеї декабризму набирають форму соціальних утопій, різноманітних пошуків визволення. В 50-60-х роках XIX ст. ідейна позиція революційних демократів Віссаріона Бєлінського, Олександра Герцена, Миколи Огарьова та ін. відрізнялась революційністю і демократизмом. Найзначнішу роль у розвитку політичної думки відіграв Олександр Герцен (1812-1870 pp.). Відомо, що Герцен пройшов складний шлях еволюції політичних поглядів, пережив в кінці 40-х років своєрідну «духовну драму», зв'язану з переходом з позицій лібералізму на позицію революційних демократів. Вихід з такої ситуацій Олександр Герцен знайшов в осмисленні ідеї російського соціалізму. Олександр Герцен вважав, що соціалізм забезпечить найправильнішу і розумнішу організацію економічного життя, зв'язував утвердження соціалізму зі знищенням приватної власності. Найвищого розквіту суспільно-політична думка революційних демократів Росії досягла в творчості Миколи Чернишевського (1828-1889 pp.). В своїх творах «Що робити?», «Листи без адреси» та ін. послідовно виказує ідеї ліквідації наслідків кріпосного права, радикального оновлення російського суспільства. Слідом за Герценом і петрашевцями вважав можливим при переході до соціалізму використати селянську общину. Росія, на думку Чернишевського, перебуває на передодні народної революції, що приведе до влади народу. Влада народу здатна вирішити не тільки демократичні, але й соціалістичні завдання: ліквідувати буржуазні порядки, приватну власність, організувати планове велике промислова виробництво тощо. В центрі суспільно-політичної боротьби пореформеної Росії стало питання про форму державного устрою. Основною формою революційного руху, що прагнув до вирішення його революційними за со6ами, стало народництво. З народництвом - ідеологією селянського радикалізму - зв'язана політична історія, багато політичних і економічних ідей народництва знайшли широку підтримку. Народники відстоювали знищення приватної власності на землю, передачу її у володіння суспільству. Формою такої передачі народники вважали поділ землі порівну між селянами, введення трудового господарства без експлуатації. Центральне ідея народництва і соціалізму стала - ідея зрівнялівки (рівності), а політичною основою її реалізації ідея соціальної революції. Народники виходили з спільної ідеї про можливість російського суспільства минути капіталізм і здійснити перехід до соціалізму шляхом селянської революції. Соціально-політичні і правові ідеї стають ключовими в політичній думці Росії і України. Один з відомих істориків, юристів Максим Максимович Ковалевський (1887-1916 pp.) розробляє проблеми теорії держави і права. Читаючи курс філософії в Харківському університеті, а потім в Петербурзі, приділяє значну увагу проблемам розвитку суспільства і людини. Його соціально-політичні погляди формувались під впливом праць філософів Західної Європи: Огюста Конта, Джона Мілля, Еммануїла Канта, Георга Гегеля, Карла Маркса та ін. В працях Максима Ковалевського досліджуються соціально-політичні явища і події з еволюційно-генетичним аналізом їх причин на основі вивчення історичних джерел. Історія людської цивілізації - це зміна переважаючих у визначеннях природи, історії різних соціально-політичних інститутів і структур, визначення поведінки людини, її мотивів, звичок, зразки мислення тощо.