76. Політична суверенізація етносів.

Етнос - це стійка сукупність людей, яка належить до певного народу, проживає на території чи в складі Іншого народу і зберігає свою культуру, побут, мовні та психологічні особливості. Етнос формується здебільшого на основі єдності території та економічного життя, але в процесі історичного розвитку багато які етноси втрачають спільність території (наприклад, українці живуть зараз у багатьох країнах близького й далекого зарубіжжя). Там вони утворюють етнічні групи (національні меншини), що входять до єдиної нації тієї чи іншої країни. Отже, нація складається на основі певного етносу, до якого потім приєднуються представники інших етносів, що живуть на відповідній території та пов'язані між собою певним типом соціально-економічних відносин. Так, у Франції чи Англії живуть представники різних національностей: французи, британці, фламандці, німці, баски, корсиканці (Франція); англійці, шотландці, ірландці, валлійці (Англія). Всі вони окремо «народи-етноси», але не «нації». А всі разом є членами французької чи англійської (державної) нації, оскільки нацією вважається сукупність громадян цих країн. Отже, існують два поняття нації. Перше - це нація-держава, яка з етносом не має нічого спільного. Друге - нація як народ, етнос, який переріс у націю. У першому випадку до нації належать усі, хто є громадянами держави (а не тільки громадяни, які становлять етнічну більшість). У другому - до нації належать тільки споріднені з певним етносом (так, до української нації належать тільки українці, але ніколи - поляки, євреї, німці, навіть якби вони набули б громадянства України). Як бачимо, нація-етнос може існувати у своїй державі, може бути розкиданою по різних державах (діаспора) або жити в чужій національній державі.Форми національно державного устрою. Форма державного устрою - це територіально-організаційна структура держави, яка визначає порядок поділу країни на складові частини (штати, провінції, землі, кантони, області тощо), їх правовий статус, порядок відносин центральних і периферійних органів влади. Обставинами і чинниками, що визначають устрій є історичні і конституційні традиції, умови виникнення держави, наслідки і спадок від часів колоніальної та іншої залежності, співвідношення і розстановка суспільно-політичних сил, рівень культури громадян і міри соціально-економічного розвитку країни, національний склад населення, міжнародне становище в світі тощо. За устроєм держави бувають унітарними, федеративними і конфедеративними. Унітарна держава є єдиним державним утворенням. Основними ознаками унітарної форми державного утворення є:

-єдина конституція, норми якої без будь-яких змін застосовуються на всій території країни;

-єдина система вищих органів державної влади;

-єдина управлінська система від верху до низу, що підвладна урядові;

-єдина правова система;

-поділ території на адміністративно-територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності.

Унітарні держави бувають централізовані (Великобританія, Швеція, Данія) і децентралізовані (Франція, Італія Іспанія).

Федерація - це форма державного устрою країни, що утворилася на основі об'єднання в союз державно-політичних утворень (штатів, республік, провінцій, кантонів, земель та ін.), які мають юридично-визначений обсяг самостійності в різних сферах суспільного життя.

Основними ознаками федеративної форми державного устрою є такі:

-територія у політико-адміністративному відношенні не становить собою єдиного цілого;

-наявність державних утворень, що мають певну політичну і юридичну самостійність і в цілому складають територію держави;

-суб'єкти федерації наділені установчою владою, тобто їм надано право приймати власні конституції;

-суб'єкти федерації мають право видавати законодавчі акти в межах встановленої компетенції;

-суб'єкт федерації має власну правову і судову систему;

-наявність подвійного громадянства; двопалатна структура федерального парламенту.

Серед держав з федеративною формою устрою - США, ФРН, Канада, Мексика, Росія, Бразилія, Аргентина, Австрія, Індія, Австралія та інші.

Більш складною формою федерації є конфедерація. Конфедерація – це союз суверенних держав, створений з метою координації дій для досягнення окремих визначених у даний історичний момент цілей. Найчастіше це зовнішньополітичні, військові цілі. На противагу федерації конфедерація не має центру, який приймає обов'язкові владні рішення щодо суб'єктів федерації. Конфедерація – менш стійка форма державного устрою. Конфедерації або розпадаються, або переходять у федерацію. Конфедерації існували у США (1776-1787), Швейцарії (до 1848р.), Німеччині (1815-1867), Сенегамбія (у складі Сенегалу і Гамбії 1982-1989). За будь-якого устрою держава досягає високих темпів свого розвитку там, де оптимально поєднуються і взаємодіють принципи демократії, правового і соціального змісту держави. Форма державного устрою – це спосіб і територіальної організації держави, що визначається принципами взаємовідносин держави як цілого і її територіальних складових. Якщо форма державного правління – це відносини між вищими органами держави, то форма державного устрою - це відносини між різними органами влади, що існують у територіальних одиницях держави, з центральними органами державної влади. Хоча форми державного устрою різноманітні і в кожній країні мають свої особливості, розрізняють дві основних форми - унітарну і федеративну. За конституційним визначенням «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна,правова держава» (ст. 1). Демократичний характер української держави конституційно закріплюється через республіканську форму правління і принципи народного суверенітету: «Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» (ст. 5) та поділу влади: «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову» (ст. 6). Вищими органами державної влади в Україні є глава держави - Президент, загальнонаціональний представницький орган законодавчої влади - Верховна Рада, колегіальний орган виконавчої влади - Кабінет Міністрів і вищі суди - Конституційний Суд,Верховний Суд і Вищий Господарський Суд.