66. Формування багатопартійної системи в Україні.

Витоки сучасної багатопартійності в Україні можна віднести до підписання СРСР у 1975 р.Заключного акта гельсінської Наради з безпеки і співробітництва в Європі, що спонукало діячів правозахисного руху до легалізації своєї діяльності у вигляді Української гельсінської групи. Однак діяльність цієї групи переслідувалась правлячими колами, а її члени зазнали репресій.

Процес становлення багатопартійності в Україні поступово відновився з початком перебудови. З'являються альтернативні офіційній політиці так звані неформальні рухи, які не мали фіксованого членства, не ставили перед собою чітко сформульованих політичних завдань. Це були насамперед організації захисників природи та різноманітні культурологічні об'єднання, наприклад Український культурологічний клуб, Товариство Лева, Меморіал, Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка та ін. Створені для вирішення питань, па перший погляд, далеких від політики, вони швидко проявили себе як політичні організації.

Після амністії політв'язнів-правозахисників у 1988 р. з'явилися відверто антикомуністичного характеру Українська гельсінська спілка та Українська демократична спілка як відділення московського Демократичного союзу, який проголосив себе опозиційною політичною партією.

Процес становлення багатопартійності особливо прискорився з прийняттям 24 серпня 1991 р. акта проголошення незалежності України і проведенням у грудні цього року референдуму з питання державної незалежності України. У 1992 р. було зареєстровано 6 політичних партій, у тому числі Селянську партію України, Українську консервативну республіканську партію, Християнсько-демократичну партію України та ін. Особливо «врожайним» на нові партії був 1993 р., коли зареєструвалися 15 партій, у тому числі Партія праці, Українська партія справедливості, Конгрес українських націоналістів, Всеукраїнське політичне об'єднання «Державна самостійність України», Громадянський конгрес України, Українська партія солідарності і соціальної справедливості, Трудовий конгрес України, Комуністична партія України, Організація українських націоналістів в Україні та ін. Народний рух після виходу з нього ряду партій сам перетворився па політичну партію і також зареєструвався.

Нові політичні партії утворювалися і в наступні роки. На початок 1996 р. в Україні було зареєстровано 37 партій, а станом на вересень 2001 р. - більш як 120. Щоправда, реальна кількість політичних партій є дещо меншою, оскільки деякі з них припинили своє існування або об'єдналися з іншими партіями.

67.Громадське суспільство, його суть та взаємодія з державою. Суспільство - це система взаємодії людей, що пов'язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки в спільних інтересах за допомогою соціальних норм (у тому числі - юридичних).

Громадянське суспільство - система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян держави, їх об'єднань, що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держави, покликаної створювати умови для їх вільного розвитку. Не кожне суспільство можна назвати громадянським суспільством, тобто суспільством із достатньо розвинутими економічними, культурними, правовими і політичними відносинами між його членами; незалежним від держави, але взаємодіючим із нею. Сучасна концепція громадянського суспільства виходить із того, що воно є передумовою соціальної правової держави. Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства і держави є складною і суперечливою, оскільки між ними відбувається свосрідний поділ організаційноуправлінської праці. Громадянське суспільство як система, що сама розвивається, завжди відчуває тиск із боку державної влади. У свою чергу, держава не може розвиватися без вільного розвитку громадянського суспільства, яке контролює дії політичної влади. Слабкість громадянського суспільства штовхає державу до узурпації його прав, у результаті чого відбувається перерозподіл функцій держави і громадянського суспільства. У такому разі держава, крім власних функцій, привласнює ще й функції громадянського суспільства, змушує його виконувати виключно державні рішення. Держава повинна орієнтуватися в першу чергу на інтереси громадянського суспільства. Конфронтація інтересів держави і громадянського суспільства є показником неефективності державного управління і самого механізму держави.