45. Особливості політичної культури України

Політична культура — типова, інтегральна характеристика індивідуального чи колективного соціального суб'єкта та соціальних інститутів, суспільства в цілому, що фіксує рівень розвитку їх політичної свідомості, політичної діяльності та поведінки. Політична культура сучасної України має посткомуністичний, пострадянський, постколоніальний характер. Проте така політична культура на сьогодні не є монопольною чи тим більше офіційною, але вона ще функціонує за інерцією. Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною. Це доводить зрусифікований стан, комплекси національної меншовартості, нездатність до адекватної оцінки власних національних інтересів, схильність більше розраховувати на зовнішню допомогу, ніж на власні сили. Проте характер сучасних соціально-політичних процесів дозволяє твердити, що політична культура українського суспільства стає національною та незалежницькою. За ставленням до демократії і держави політична культура України залишається авторитарною, етатистською, патерналістською. Але за умов суверенного існування відроджуються такі традиційні риси української політичної культури, як народоправство, толерантність, ліберальне ставлення до держави (не людина і нація для держави, а держава для людини і нації). За ідеологічною спрямованістю для політичної культури України характерний розкол суспільства на прихильників комуністичних і соціалістичних цінностей, з одного боку, та консервативно-ліберальних - з іншого.

Особливості політичної культури в умовах сучасної України:

-заідеологізованість мислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів;

-низька компетентність в управлінні справами суспільства та держави;

- правовий нігілізм;

- нерозвиненість громадянських позицій;

- недостатньо розвинутий індивідуалізм;

- підданські відносини до будь-якого центру реальної влади.

Сучасній Україні загалом властива прихильність до західноєвропейських політичних цінностей, але помітними є риси ментальності та культури східних народів, зокрема орієнтація на харизматичних лідерів, етатизм, патерналізм, підпорядкованість церкви державі. Політична культура українського народу на сьогодні ще не є цілісною, бо відсутні окремі її компоненти, а багато з існуючих мають ще несформований характер. Багато політико-культурних елементів не відповідають національному характеру, традиціям української нації, тобто політичній культурі властива неорганічність.

Політична культура в демократичному суспільстві повинна спрямовуватися на виховання молоді, яке неодмінно має опиратися на українські традиції, ментальність, історію, без яких неможливе формування політичної культури молодих громадян.

46. Теорія «демократичного соціалізму» та її практичне втілення в країнах Західної Європи. У другій половині XIX ст. в Західній Європі під впливом ідей марксизму сформувалася система державно-правових поглядів соціальної демократії, засновником якої вважається німецький мислитель Фердінанд Лассаль (1825-1864), один з ініціаторів створення і керівників «Загального німецького робітничого союзу», який був створений в 1863 році. Ф. Лассаль називав себе учнем К. Маркса, проте не поділяв його ідей щодо насильницької зміни форми правління. Критично переосмисливши уроки французької революції 1848 р., творцем історії він вважав розум, а державу розглядав як надкласове суспільне явище, яке узагальнює публічний інтерес, що протистоїть індивідуальному і соціальному егоїзму. Водночас держава є джерелом права, а її завдання полягає в створенні умов для досягнення людьми свободи. Але сучасну йому державу мислитель вважав такою, що не виконує це завдання, оскільки вона перетворена буржуазією на знаряддя для добування грошей. У роботах «Система набутих прав», «Програма робітників» тощо Ф. Лассаль закликав до об'єднання за участю держави зусиль всіх соціальних верств суспільства задля покращення становища робочого класу. Відкидаючи Марксову ідею диктатури пролетаріату, мислитель пропонував «ідею четвертого стану суспільства» (під яким розумів робітників) підняти до рівня державної ідеї. В практичній площині реалізація цієї ідеї повинна сприяти формуванню народної держави, яка дбає про добробут робітників, виключає їх експлуатацію, надає матеріальну допомогу тим, хто її потребує, сприяє створенню виробничих спілок і асоціацій, за змістом перетворюється з «нічного охоронця» на «соціальну державу». Для реалізації цієї Ідеї Ф. Лассаль закликав здійснювати боротьбу легальними засобами: мітингами, демонстраціями та іншими демократичними формами, які б відображали надкласову суть цієї боротьби. Право, як і держава, повинно бути соціальним регулятором, встановлювати права і свободи громадян, гарантувати їх реалізацію. Державно-правові ідеї соціал-демократичного спрямування репродукував Едуард Бернштейн (1850-1932Мислитель стверджував, що насильницька зміна форм правління шкодить суспільному прогресу, і навпаки, еволюційний шлях, поступові реформи сприяють сталому розвитку, переборенню забобонів у суспільній свідомості, освіченості людей. Реформи, на відміну від революцій, скеровуються розумом, здійснюються законодавчим шляхом, узгоджуючи інтереси всіх верств суспільства, їх метою є не руйнування чого-небудь, а вдосконалення, а засобом - не сила, а компроміси