41. Анархізм як напрям політичної думки.

Анархізм (від грец. ANARCHIA - безвладдя). Анархізм розглядає державу як інститут насилля, що обмежує особисту свободу індивідів, як джерело соціальних негараздів, політичної та економічної нерівності в суспільстві. Він заперечує всяку політичну владу і пропагує свободу особи. Зачинателем цієї своєрідної системи поглядів вважається англійський письменник Вільям Годвін (1756-1836), який в трактатах «Міркування про політичну свободу», «Про власність» висунув проект суспільства незалежних робітників, результати праці яких розподіляються між усіма людьми відповідно до Їх потреб. У такому суспільстві, на його думку, не повинно бути приватної власності, держави, що її охороняє, а також законів, які є породженням держави і закріплюють несправедливість. Всі члени такого «розумного» суспільного устрою будуть незалежними і зможуть діяти вільно, керуючись розумом, доброю волею та почуттям справедливості. Основою суспільства повинні бути окремі комуни, які мають діяти на засадах натуральних сусідських відносин,

У. Годвін стверджував, що формування такого «розумного» суспільства можливе революційним шляхом, або за допомогою поширення освіти, виховання високої свідомості і культури людей,

Біля витоків анархізму стояв також німецький мислитель Каспар Шмідт (1806-1856), відомий під псевдонімом Макс Штірнер. Макс Штірнер не сприйняв державно-правове вчення Георга Гегеля, лекції якого слухав, про обожнення держави та її особливе значення в житті суспільства, а навпаки вважав, що те, що називається державою, є сплетінням і тенетами залежності і зв'язаності. «Держава завжди зайнята тим, щоб обмежувати, приборкувати, зв'язувати, підкоряти собі окрему людину, робити її «підданим» чого-небудь всезагального». Всяку вільну діяльність держава намагається загальмувати і задавити своєю цензурою, своїм наглядом, своєю поліцією згідно з обов'язком самозбереження.

Теоретиком, який розробив фундаментальну концепцію анархізму, вважається французький філософ П'єр Жозеф Прудон (1809-1865). Свобода, зазначав мислитель, несумісна з владою. Основним суспільним злом є держава, яка обмежує свободу і порушує природну форму життя людей. Такою формою він вважав суспільство, засноване на розподілі праці, рівності людей, взаємному обміні продуктами і послугами, договорах, дрібній приватній власності трудівників, об'єднаних в асоціації. Такий стан суспільства П'єр Прудон і називав анархією. Він вважається автором цього терміну. Проте не тільки держава, а й право шкодить суспільству, оскільки закони створюються для захисту усіляких інтересів, яких безліч. Держава зв'язує своїх громадян правом, приймаючи численні нормативно-правові акти: закони, декрети, укази, постанови тощо і за допомогою них та сили переборює всякий спротив і незадоволення владою. Звільнення від цих пут суспільства можна досягти, на думку мислителя, за допомогою мирної ненасильницької соціальної революції, яка робить непотрібними політичні конституції. Політичну організацію суспільства повинна заступити економічна організація на засадах «мютюелізму» - системи рівноваги між рівними силами, в якій кожна сила має однакові права і обов'язки, в якій кожній силі створена можливість обмінюватись послугами, розраховуючи на такі самі послуги з боку іншої сили.

42. тероризм як течія політичного екстремізму та форми його прояву. Екстремізм і основна форма його вияву — тероризм, у тому числі й міжнародний, набув останнім часом значного поширення на території багатьох країн світу. Деструктивні сили правого та лівого гатунку й націоналістичного характеру, використовуючи помилки та прорахунки при здійсненні демократизації суспільства, виступають проти існуючих дер національних відносин, роздмухують жавних інститутів, суспільно-політичного устрою, нормальних між і провокують конфлікти на політичному, національному та релігійному грунті, висувають ультимативні вимоги, які взагалі не можна виконати. Правий та лівий екстремізм у будь-яких формах, як свідчить політична практика, несе горе й страждання народам, робить їх заручниками вузькогрупових інтересів певних політичних сил.

Як і будь-яке явище в сучасному суспільстві тероризм має безліч визначень, жодне їх яких не є повним і точним. Кожне з них містить характерні особливості даного явища. Тероризм визначають таким чином:

• як стратегію дій, засновану на принципах насильства, репресій, фізичного знищення;

• залякування стратами, вбивствами і всіма жахами шаленства (словник Даля);

• політика і практики терору (словник Ожогова);

• політика і практика терору, направлена як безпосередньо на противника, так і, більшою мірою, опосередковано, тобто шляхом терору над групами населення, що не беруть участь в конфлікті, з метою викликати їх апеляцію до противника, що має на меті припинення по відношенню до ним терору ціною задоволення вимог терористів;