34. Неолібералізм, його характерні риси та засоби діяльності.

В останній третині XIX ст. почав складатися новий тип лібералізму - неолібералізм, або «соціальний» лібералізм. Під назвою «кейнсіанство» поступово утвердилася відповідна система економічних поглядів, яка передбачала посилення економічної та соціальної ролі держави. Архаїчні принципи вільного ринку і вільної конкуренції, на думку прихильників цієї системи, обертаються злиднями та безправ'ям одних задля процвітання та панування інших. Реалізація кейвсі-анських принципів покликана пом'якшити, попередити економічні кризи або навіть усунути їх, а отже, зміцнити капіталізм. Було зроблено висновок, що без державного втручання взагалі неможливо забезпечити мінімум політичних прав для громадян. Звідси вимога збереження за державою значних регулювальних функцій. Визнавалося закономірним існування профспілок. Неолібералізм сформувався як відображення розвитку суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інституціоналізації нових форм державного втручання в суспільне життя. Неолібералізм виходить із необхідності партнерства між урядом, бізнесом і працею на всіх рівнях господарського механізму, створення системи оптимального поділу праці між верхнім і нижнім поверхами влади. Неолібералізм XX ст. яскраво проявився в політичній практиці «нового курсу» Ф. Рузвельта (США), зумовленій наслідками економічної кризи, потребами науково-технічної революції, яка вимагала значних державних капіталовкладень в основні фонди невиробничої сфери, у розвиток освіти, науки, підвищення кваліфікації робочої сили, охорону здоров'я. Оновлення ліберальної доктрини неоліберали вбачають у поверненні до первинних принципів індивідуальної свободи, рівності, соціальної справедливості тощо. А тому чільне місце в неоліберальних концепціях відводиться ролі держави в економічній і соціальній сферах. Неолібералізм як політична течія - неоднорідний, «Праве» крило неолібералів наголошує, що вирішення проблем сучасного суспільства можливе через створення уряду згідно з вимогами моралі. Вони виступають за «мінімальну» державу і в цьому солідарні з консерваторами.їхнє головне гасло: «Кожний - за себе».

35. Основи політики та ідеї консерватизму.

Виникнення консерватизму як ідейно-політичної течії пов'язане з епохою Просвітництва і Великою французькою революцією XVIII ст., які ознаменували початок епохи краху феодалізму й настання капіталізму. Консерватизм став своєрідною реакцією феодально-аристократичних кіл на загрозу засадам феодалізму, традиційним цінностям, звичному способові життя й мислення, яка йшла від революції.

Родоначальником консерватизму був англійський політичний діяч, філософ і публіцист Едмунд Берк (1729-1797),який у своїх численних працях засуджував Французьку революцію.Його книга «Роздуми про революцію у Франції» (1790) стала своєрідною Біблією консерватизму.Головна ідея книги - традиціоналізм, схиляння перед святістю традицій.

Ж. де Местр і Л. де Бональд розуміли, що повернутись у дореволюційні часи неможливо. Велику французьку революцію вони вважали заслуженою карою аристократії, яка морально розклалася. Шлях до спасіння обидва вбачали в посиленні ролі релігії як у духовному, так і у світському житті. Вони начисто заперечували республіку, як форму державного правління; зразком «конституційова-ного суспільства» вважали феодалізм. На відміну від Е.Берка, котрий припускав реформи, але поєднував їх з традицією, вони протиставляли традиції і авторитет реформам. На їхню думку, новації завжди вносять велику смуту в суспільне життя.

За всіх відмінностей між різними напрямами консерватизму аксіомою консервативної ідеології й політики було і є визнання природної та соціальної нерівності людей. Соціальну рівність консерватори вважають ворогом свободи. Через те вони, як і представники класичного лібералізму, виступають проти втручання держави в економіку й соціальні відносини.

Ідеї консерватизму щодо необхідності дотримання традицій, порядку, жорсткої державної політики були запозичені фашистами. Тому Друга світова війна, що завершилась розгромом фаш.изму, істотно послабила позиції консерваторів і примусила їх пристосовуватись до нової обстановки у світі. Після війни центр міжнародного консерватизму перемістився до США, де відбулося зближення консерваторів з лібералами і досягнення між ними консенсусу.