20.Основні сучасні політичні теорії: «Модель конфліктного суспільства» р.Дарендорфа.

Німецький соціолог Ральф Дарендорф в середині 60-х років виступив з поясненням нової теорії соціального конфлікту, яка отримала назву „конфліктна модель суспільства”. Суть цієї концепції: будь яке суспільство в кожний момент свого буття змінюється, соціальні зміни охоплюють всі сфери його життєдіяльності; кожне суспільство в кожний момент буття має соціальний конфлікт; кожне суспільство спирається на примушування деяких його членів іншими.

Автор нової моделі хоче підкреслити нерівність соціальних позицій, які займає особа по відношенню до розподілу влади, а звідси витікає різниця іі інтересів, цілей, що й викликає непорозуміння, антагонізм, а як наслідок цього структурні зміни самого суспільства. Але структурні зміни суспільства, як наслідок конфлікту, це не є революція. Суспільства різняться одне від одного не наявністю конфлікту, а лише різним відношенням до нього влади. Тому у демократичному суспільстві конфлікти також мають місце, але раціональні методи регулювання роблять їх невибуховими.

21. Політичні ідеї Київської Русі.

Митрополит їларіон у "Слові про Закон і Благодать", Ярослав Мудрий у "Руській правді", монахи-літописці Нєстор і Сильвестр у "Повісті временних літ", Володимир Мономах у "Повчанні дітям" висвітлювали проблеми сутності, походження і легітимності влади, взаємовідносин світської і духовної влади, місця Русі серед держав світу. Мислителі Київської Русі розуміли, державну владу як відносини панування і підкорення, коли воля людей, що стоять на вершині ієрархічної суспільної драбини, рухає нижчими верствами суспільства з волі божої та згоди людей на такий порядок у суспільстві. Основними ознаками влади вважали справедливість – «правду» - і примус – «силу». Влада, на їхню думку, забезпечує захист, порядок, справедливість і спасіння, і тому її слід визнавати і коритися їй. Походження державної влади, літописці пов'язували з покликанням Рюрика. якого вважали засновником династії київських князів. Отримана в результаті договору між ним і народними зборами слов'янських племен влада покликана забезпечити надійний захист від нападу чужинців і припинення міжусобиць. Договір між Рюриком - правителем знатного походження - і представниками племен був не тільки актом вияву народної волі, а й основою для обґрунтування легітимності князівської влади. яка визначалася також «богообраністю» і «благословенністю». Сутність «богообраності» полягала в тому, що Бог ставив князя на владу через церкву, а «благословенності» - у тому, що Бог оберігав весь княжий рід, а через нього всю землю Руську. Крім того, літописці обґрунтували й інші аспекти легітимності; право на владу за заповітом чи волею попереднього князя згідно з міжкнязівськими договорами, підтвердженими хресним цілуванням; право на владу, отримане згідно з народною волею, висловленою вічем. У зв'язку з тим, що поняття влади в політичній думці княжої доби часто ототожнювалося з владою князя, проблема ідеального правителя в ній посідала одно з провідних місць. Найбільш повно ідеал князя розкрито Володимиром Мономахам у «Повчанні дітям». Для нього ідеальний володар - мудрий, справедливий і милосердний, вірний слову, шанує духовних осіб, родичів, гостей, дбає про підданих. Центральною проблемою того часу були взаємовідносини світської і церковної влади. Виділялися дві концепції; «богоугодного» володаря і князівського одновладдя. Представниками першої концепції були Феодосій Печорський, і відомий літописець Нестор. Вони сформулювали ідею «духовного проводу над світською владою»: ідею необхідності захисту князем православної віри, сприяння її поширенню і процвітанню; ідею об'єднання київських князів навколо церкви, а не навколо великокнязівського престолу; ідею божественної природи влади, її обов'язку творити богоугодні справи. Київський митрополит Іларіон вбачав у сильній монархічній владі князя запоруку територіальної цілісності держави, вважав, Що церква повинна служити державі та її володарю, охороняючи загальнодержавний централізм.

22. Політичний досвід Запорізької Січі. Козацька демократія. Другий період розвитку української політичної думки містить, крім монархічного, яскравий республіканський ідеал політичного устрою. Цей ідеал знайшов практичне втілення в Запорозькій Січі як специфічному утворенні (Козацька Християнська Республіка) та в Гетьманській державі, яка постала після переможної національно-визвольної боротьби українського народу під проводом Б. Хмельницького і проіснувала більше ста років. І.Мазепою та К.Гордіенком в 1709р., розроблена Конституція, в якій проголошувалося створення Української Козацької Республіки. Правити нею повинен був гетьман, обраний народом, і Генеральна Рада, яка складалася з «генеральних радників», «виборних полкових постів» та послів Запорозької Січі.Після смерті І.Мазепи новий гетьман П.Орлик доповнює цей документ, розширює його і створює нову конституцію – «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького», прийняті 5 квітня 1710р. в м.Бенлерах публічною ухвалою козацького зібрання. Цей рідкісний історичний документ є не лише цінною політико-правовою пам'яткою, але й яскравим свідченням сподівань і намагань українського суспільства того часу. Фактично це була перша європейська конституція в сучасному її розумінні. «Пакти й конституції» містять в своїх 16 статтях такі основні положення: необхідність встановлення національного суверенітету і визначення кордонів україн держави; забезпечення демократичних прав людини; розмежування, єдність та взаємодія законодавчої (виборна Генеральна Рада, Що мала скликатися тричі на рік), виконавчої (гетьман, обмежений законом у своїх діях, генеральна старшина і обрані представники від кожного полку), і судової влади; виборність усіх державних посад знизу догори; принципи внутрішньої і зовнішньої політики; соціальне забезпечення убогих, удовиць, сиріт. Конституція П.Орлика діяла на Правобережній Україні лише до 1714р., але її світоглядне, політологічне та юридичне значення важко переоцінити.