18. Основні сучасні політичні теорії: «Залізний закон олігархічних тенденцій».

Вчення про владу знайшло розвиток в теорії олігархізації (бюрократизації) політичних партій, сформульованій Моісеєм Острогорсъким (1854-1919pp.) і Робертом Міхельсом (1876-1936pp.). В праці «Демократія і організація політичних партій» Моісей Острогорський виділяє три стадії в розвитку політичних партій: аристократичні групи, політичні клуби, масові політичні організації. На третій стадії відбувається бюрократизація керівництва політичної партії, а демократія в партії неможлива. Стверджував, що в кожній масовій партії влада знаходиться в руках партійного апарату (олігархії) та незалежно від ідеології, яку проповідує цей апарат, неминуче набуває недемократичного характеру. Аналогічні висновки робить і Роберт Міхельс, який формулює закон олігархізації політичних партій. Вожді уступають владу в політичній партії тільки вождям, а не масам. Влада в політичній партії належить керівникам, яких підтримують професіонали, платні або призначені апаратом. Участь рядових членів в керівництві її неможлива, бо політична партія - це суспільство в мініатюрі, а в суспільстві тим більше неможлива участь всіх громадян в управлінні державою. Слідом за Острогорським Роберт Міхельс запевняв, що кожна організація неминуче веде до олігархії, бо це є наслідком організаційних вимог, а не психологічних якостей людей. Згідно з цією теорією, вожді ніколи не поступаються своєю владою масам, а тільки іншим вождям, тобто об’єктивно існує «залізний закон олігархічних тенденцій». Сучасні вчені розділяють десять значень терміна «олігархізація» у працях Міхельса: 1) виникнення керівництва партії, чи руху, об'єднання; 2) поява професійного керівництва партії і його стабілізація; 3) формування партійної бюрократії - оплачуваного призначеного аппарату 4) централізація влади в партії; 5) переорієнтація цілей з кінцевих на поточні; 6) посилення ідеологічного режиму; 7) наростаюча різниця між інтересами та ідейною позицією керівництва і рядових членів партії; 8) зниження ролі членів партії у схваленні рішень; 9) кооптація лідерів партійної організації до наявного керівництва; 10) орієнтація партії на платформу всіх виборців, а не тільки свого класу. Політологічні висновки М.Острогорського і Р.Міхельса залишаються актуальними й тепер як теоретична платформа обгрунтування неминучості процесів бюрократизації та олігархізації партії.

19. Основні політичні теорії: «Теорія форм панування» м.Вебера.

Особливе місце в розвитку науки про політику належить німецькому соціологу Максу Веберу. Йому належить розробка теорії демократії, центральною ланкою якої стало вчення про механізм соціального контролю над відособленим від суспільства бюрократичним апаратом.

Головна увага приділяється техніці відбору політичної еліти, яка має підкоряти собі бюрократію. Тут розроблено дві взаємозв'язані проблеми: виділення типів панування і способи легітимізації (визнання законності) типів панування. Макс Вебер розглядав панування як монопольну владу, а владу як здатність нав'язувати свою волю з допомогою примусу, сили, наказу тощо. І тут Макс Вебер зупиняється на розкритті змісту і суті поняття панування.

Панування - такі відносини між управляючими і управлінцями за яких управлінець може нав'язувати управляючому свою волю шляхом примусу, наказу тощо. Відносини влади звичайно носять подвійний характер, що складається як взаємозв'язок наділених владою і підкорених їй. Володіючи владою, управлінці не тільки опираються на фізичний примус, але й переконання підлеглих у власній необхідності підкорятися, оправдання своєї позиції і дії. Жодна система законів, моральних або інших, не прийде в рух без бажання і волі людей сприйняти систему. Панування, за Максом Вебером, це узаконене насилля, яке буває трьох типів: традиційне, харизматичне і легальне. Традиційне панування засноване на звичаї. Для його легімізації потрібна віра людей в законність влади. Це станове, соціальне панування. Харизматичне панування засноване на звичці. Для його легітимізації потрібна віра людей політичному лідеру, володарю. Летимізація тут відбувається завдяки вірі в особливі політичні якості володаря. Легальне панування основане на праві. Спосіб його легітимізації - віра в раціональність норм, які зобов'язують одних людей підкорятися іншим. Бюрократія є ідеальним типом легального панування, втіленням раціональності влади. Демократизацію Макс Вебер розумів як мобілізацію мас політичними лідерами, розглядав її як діючий засіб протидії тотальній бюрократизації. Тоді ж харизматичний лідер урівноважує і спроби узурпації влади з боку олігархічних груп самого громадянського суспільства. Макс Вебер надає особливе значення інституту президентства, а президента розглядає як обраного вождя нації.