4. Підтримував православну церкву, приділяв увагу освітнім справам.

Ініціатор відновлення 1620 р. вищої ієрархії православної церкви, фактично втраченої після Берестейської унії. Ця акція здійснювалася спільними зусиллями Київського братства й запорозьких козаків, стосунки між якими стали особливо тісними після вступу всього Війська Запорозького до братства.

Стояв біля витоків київської братської школи.

12. Розкрийте причини та початок трудової еміграції українців у 2 половині 19 ст.

У кінці XIX століття посилюється процес розшарування селянства. Велика його кількість після аграрної реформи 1862 р. втрачає землю. Саме тому посилюється еміграція з України в пошуках вільних земель, особливо, із Західної України. Трудова еміграція, тобто виїзд за межі України в пошуках землі та роботи, йде у двох напрямках – на схід (переселення на Далекий Схід Росії, Поволжжя, Північний Кавказ) та захід (Північна та Південна Америка). До 1,6 млн. українців виїхали на Тихоокеанське узбережжя наприкінці XIX – на початку XX століття. Якщо українці з Наддніпрянщини прямували, головним чином, на Схід у межах Росії, то західні українці – в Америку. Згодом українці у східних регіонах Росії становили до 20%, а в деяких – до 50%, місцевого населення.  Еміграція до США розпочинається у 60-70-х pp. XIX століття. Більшість іммігрантів з України оселялася у штатах Пенсільванія, Нью-Йорк. Кількість переселенців сягала 250-300 тис. чоловік. Вони, тяжко працюючи в шахтах, на полі, не забували рідну культуру – відкривали школи, споруджували церкви, видавали українські газети та журнали.  Початком еміграції до Канади вважається 1891 рік. Українці оселяються переважно у провінціях Манітоба, Саскачеван і Альберта. Тут за 10 доларів можна було придбати земельну ділянку в 160 акрів (64 гектари). Тяжка праця супроводжувала все життя перших переселенців.  У Південній Америці (Бразилія, Аргентина) українці з'являються в 70-80-х pp. XIX століття, і на кінець XIX їх там було близько 20 тисяч.  Українці перебуваючи в еміграції не забували рідну культуру – тут розпочинають виходити українські газети, журнали, будуються культурно-освітні заклади (школи, бібліотеки), храми, утворюються політичні партії.

13. Розкрийте роль князів Олега та Ігоря у становленні Київської держави

Вся політика Олега орієнтована на захист економічних інтересів.

Торгівля стала основним джерелом збагачення князя.

У 882 Олег здобув Київ, попередньо зайнявши Смоленськ  (Гніздово) та Любеч. При взятті Києва він убив київського князя Аскольда. У 883 р. Олег змусив платити данинудревлян, у 884—885 рр. — сіверян, у 885 р. — вів війну з тиверцями. Можливо, що у цих війнах йому допомагали угорці. Вірогідно, що Олегу вдалось спрямувати союзні йому угорські орди на землі волинських і хорватських князівств.

Олег був талановитим і рішучим правителем. Завоювавши у 882 р. Київ і підкоривши собі полян, він силою поширив своє володіння на сусідні племена, найважливішим із яких були древляни. Це втягнуло його у війну з хозарами, яка закінчилася тим, що Олег зруйнував хозарські порти на Каспії. У 911 р. він на чолі великого війська напав на Константинополь і пограбував його. Олег справляв на Візантію відчутний тиск.

Це період швидкого територіального зростання Русі і поступової консолідації держави.

Князі об’єднали майже всі східнослов’янські племена, підпорядковували собі найважливішу торговельну артерію по Дніпру. Консолідації племен сприяла боротьба з кочівниками і Візантійською імперією. Відповідно сх. і пд. Напрямки були головними в зовнішньополітичній діяльності київських князів.

За князювання Олега та Ігоря до складу держави увійшли поляни, сіверяни, древляни, кривичі, радимичі, уличі, ільменські словени, а також неслов’янські племена – чудь і меря. Здійснюючи походи на сх. – до Каспію та проти Візантії, князі зміцнювали кордони держави та забезпечували Русі ринки збуту.

У 882 р. у Києві, за поширеною версією, відбувся переворот на користь новгородського князя Олега. Більшість сучасних істориків вважають цю особу легендарною, насправді не існуючою. В результаті перевороту місцеве населення, яке не було прихильне до князя-християнина Аскольда, підтримало новгородського князя-язичника. Він оволодів містом, вбивши Аскольда. Всі слов'янські землі були об'єднані навколо Києва. Офіційною релігією знову стало язичництво. З іменем Олега пов'язують легендарні походи на Константинополь, коли руські кораблі на колесах штурмували столицю Візантії. За Олега було укладено дві угоди з Візантією. Вважають, що він помер 912 року. За правління князя Ігоря (правив у 912-945 pp.), сина новгородського князя-нормана Рюрика, влада київського князя посилилася – було приборкане плем'я деревлян, яке не бажало визнати владу Києва, підкорені уличі, тиверці, здійснено походи на Закавказзя та проти Візантії. Йому вдалося відбивати наскоки азіатських кочівників – печенігів. Намагався Ігор закріпити стосунки з Візантією, але безрезультатно. Його флот був спалений «грецьким вогнем». Тому укладений договір 944 р. був невигідний для русів.  Однак у 940 р. хазарський цар Песах «поставив на коліна» Русь, примусивши руських князів здати переможцям зброю (хазари отримали від кожного «диму меч»). Ігор був змушений збільшити податки, декілька раз збирав їх з древлян. У 945 р. вони його і вбили, оскільки князь явно «перебрав» данину. Ігоря прив'язали за ноги до похилених дерев і відпустили – тіло було розірване. Після нього правила його дружина Ольга