14. Розкрийте структуру і головні функції свідомості.

Свідомість не існує поза суб’єктивною діяльністю, вона сама є такою діяльністю. Тому і структура визначається способом її існування.

Е. Гуссерль відзначав як найголовнішу особливість свідомості її предметну віднесеність, або інтенціональність – вона завжди є свідомістю чогось. А також це віднесеність до себе – рефлексивність – покладання об’єкта в акті свідомості є одночасно і покладанням суб’єкта.

Головні функції свідомості – відображення і творчість. Свідомість відображає речі, зовнішній світ у формі створених нею образів, а механізми уявлення становлять основу свідомого «бачення» світу. В процесі розвитку у різних аспектах свідомість набуває й інших функцій. По-перше, це теоретична, пізнавальна діяльність, у якій С виконує когнітивну, пізнавальну функцію і де головною метою є відображення об’єкта. По-друге, практична діяльність, у якій С виконує функцію ціле покладання, створюючи образ довершеного, цілісно покладеного об’єкта, того, що має виникнути в процесі діяльності. Також С виконує аксіологічну ф, де виражає ставлення суб’єкта до об’єкта.

Відповідно до цього структура С складається з:

1) когнітивно-пізнавальної сфери, основу якої становлять знання;

2) нормативно-проектної сфери, до якої належать цілі, ідеали, норми, приписи;

3) ціннісно-мотиваційної сфери, що складається з цінностей, інтересів, потреб, емоцій.

Свідомість – суто суб’єктивна діяльність, тому взаємовідносини суб’єкта (носія діяльності) і об’єкта (того, на що вона спрямована) визначають її функції.

Досліджуючи цю структуру, Е. Гуссерль відзначав як найголовнішу особливість свідомості її предметну віднесеність, або інтенціональність. Інтенції свідомості завжди спрямовані назовні, вона завжди є свідомістю чогось і, отже, покладає себе як об’єкт. Але умовою такого покладання є зворотний процес – віднесеність до себе, або рефлективність. Я завжди знаю, що цей акт належить мені. Це є структура свідомості.

Я мислю, я єсмь супроводжує всі акти нашої свідомості. Коли Я бачу або сприймаю щось на дотик, то Я не тільки засвідчую тим самим буття цього «щось», але так само і власне буття, «адже неможливо, щоб я, мислячий, не існував, коли я бачу, або, що те саме, коли я мислю, що бачу» (Декарт). Оце Декартові «мислю, що бачу» і є в точному розумінні цього слова відчуттям, чуттєвою свідомістю на відміну від тих тілесних процесів (нервових імпульсів тощо), якими вона уможливлюється.

Важливо підкреслити, що мислення, Декартові Я єсмь, яким супроводжуються акти свідомості, не просто супроводжує їх, неначе тінь, що супроводжує рухи тіла. Свідомість трансформує об’єкти згідно нашим поняттям, уяві про цілісний образ предмета.

Свідомість покладає себе як об’єкт, бо ми бачимо не наше мислення, нервові імпульси, а сам об’єкт перед собою.

Головні функції свідомості, і про це вже йшлося, можна визначити як відображення і творчість, причому кожний її акт є одночасно і відображенням, і творенням її об’єкта. Але може бути роздвоєння цих функцій. По-перше, це – теоретична, пізнавальна діяльність, у якій свідомість виконує когнітивну, пізнавальну функцію і де головною метою є відображення об’єкта.

По-друге, це – практична діяльність, у якій свідомість виконує функцію ціле покладання, створюючи образ довершеного, цілісно покладеного об’єкта, того, що має виникнути в результаті цієї діяльності.

Свідомість також оцінює об’єкт. Ця діяльність набуває відносно самостійного значення, а свідомість виконує тут аксіологічну функцію.

Відповідно до цього структура самої свідомості складається з 1). Когнітивно-пізнавальної сфери, основу якої становлять знання; 2). Нормативно-проектної сфери, до якої належать цілі, ідеали, норми, приписи; 3). Ціннісно-мотиваційної сфери, що складається з цінностей, інтересів, потреб, емоцій.

По-перше, об’єкт (усвідомлене буття) постає як наявне буття, адже у своїй пізнавальній функції свідомість прагне дати знання того, що є . Але як практична свідомість вона покладає свій об’єкт як належне буття, як те, чого в наявному бутті немає, але що згідно з ідеєю повинно бути. В аксіологічній функції вона надає об’єктам певної суб’єктивної забарвленості, уявляє їх як бажане або небажане буття.

Належне й бажане (норми, ідеали, цілі) – це те, чого в наявному бутті немає, але те, що за певних умов може бути.