9. Розкрийте значення ідеї як філософської категорії.

10. Розкрийте зміст понять „ідея” та „ідеал”.

Поняття ідеї – центральне для будь-якої ідеалістичної системи. В історії філософії сформувались 2 відмінні й прямо протилежні підходи до його визначення:

1) як метафізична сутність, як форма істинного буття,

2) як суб’єктивний образ, створюваний свідомістю.

Буквально слово ідея означає зоровий, наочний образ речі.

Починаючи з Платона, ідеї мислиться як умоглядні сутності, що є прообразами, ідеальними зразками реальних, чуттєвих речей. Ідеї тут набувають онтологічного значення як форми істинного, довершеного буття, як саме це буття в його істині.

Аристотель мислив ідею як формоутворювальне начало.

Неоплатонізм – як еманацію вищого світового начала.

Середньовічне християнство – як «божественну думку».

Починаючи з Декарта і Локка, вона набуває значення суб’єктивного образу речі, уявлення, через яке ця річ представлена в мисленні людини.

Кант закликав відновити це поняття, зберегти за терміном ідея його початкове значення і не плутати її з різними видами уявлень.

У Гегеля ідея також розглядається передусім як поняття, але це таке поняття, в якому і через яке досягається єдність мислення і буття, суб’єкта і об’єкта, самого поняття і реальності.

В свою чергу ідеальне – це буття речей з погляду їхньої внутрішньої єдності, те в бутті, що не залежить від простору і часу і в чому всі просторово-часові відмінності і розрізнення втрачають сенс. Ідеальне – буття невидиме, не надається чуттєвому сприйняттю і схоплюється, осягається лише розумом. Ідеальне – родове буття, воно – те спільне, що пов’язує одиничні речі узами роду, та завдяки чому вони належать до одного класу речей. Це – прекрасне як таке або сама прекрасність, через яку безліч речей утворює світ прекрасного.

Створені нами або віднайдені в самому житті «ідеальні» речі, явища перетворюються на норму, стають зразками, тим мирілом, за допомогою якого ми вимірюємо й оцінюємо всі наші вчинки, ті або ті явища суспільного та природного життя.

Поняття ідеального в такому значенні близьке до поняття ідеалу. Ідеал – зразок, прообраз, поняття, що виражає максимум довершеності, досконалості у своєму роді, він – найвища мета людських устремлінь. Він виконує роль взірця, до якого прагне людина і за яким вона оцінює себе і свою діяльність.

11. Розкрийте суть проблеми ідеального. Покажіть місце ідеального в природі і суспільному житті.

Прагнення обмежити царину ідеального сферою нашої психіки, свідомості, потрактувати його як явище суто психологічне назагал характерні для прихильників матеріалістичної філософії, до такого рішення схиляються і представники емпіризму. В радянській філософії стосовно природи ідеального свого часу розгорнулася полеміка між різними представниками філософії діалектичного матеріалізму.

Д.Дубровський, І.Нарський наполягали, що ідеальне – явище психологічне, що це – загальна ознака свідомості і будь-які спроби уявляти ідеальне поза цією свідомістю – чистої води ідеалізм.

Е. Ільєнков, М. Михайлов доводили, що ідеальне існує поза індивідуальною психікою і має для неї значення об’єктивної реальності. Такими є суспільні норми поведінки, правила і принципи моралі. Закони логіки тощо. Реально вони існують як вироблені суспільною практикою форми колективної діяльності й створюваної нею культури.

На думку, М. Ліфшица, природа також не чужа ідеї, і в самій природі ми знаходимо ідеальні форми, навколо яких розгортаються природні процеси. В матеріальному світі також існують цілісні утворення, певні вузли відношень або самим життям відкарбовані типи, до яких тяжіють у своєму розвитку природні явища.

Як зазначав С. Франк, ідеальне – це якийсь загадковий «третій рід буття, що не збігається ані з матеріальним, ані з психічним буттям».