7. Дайте визначення філософського поняття матерії та покажіть, в чому проблема цього визначення.

Матерія – центральне поняття будь-якої матеріалістичної філософії. Складність визначення поняття матерії полягає не тільки в тому, що кожна філософська школа тлумачить його по-своєму, а головним чином у тому, що до нього, як і до інших філософських (тобто гранично широких) понять, не можна застосувати звичайні логічні процедури.

Традиційно матерію співвідносять з формою та свідомістю. Визначення поняття матерії через її відношення до форми бере свій початок з метафізики Аристотеля, в якій форма і матерія розглядалися як дві найголовніші причини існування речей. Аристотель тлумачив матерію як сирий матеріал, як те, з чого все зроблено.

Тома Аквінський розуміє матерію як якісно і кількісно невизначений принцип сутності, що входить до конституції тілесної речі, але сам такою річчю або сутністю не є.

Однією з проблем є підміна філософського поняття матерії поняттям фізичної матерії, тими або тими природничо-науковими уявленнями про неї і, як наслідок, неправомірна абсолютизація певних, суто фізичних властивостей матеріального світу.

8. Розкрийте сутність та дайте критичну оцінку філософського ідеалізму, вкажіть його головні види.

В метафізичному сенсі ідеалізм є філософським вченням, яке визначає суть буття як ідею, розум і яке навіть матерію намагається витлумачити як вияв духу; це таке філософське вчення, яке за основу реального, просторово-часового буття бере ідеальне.

Абстрактний спіритуалізм – ідеалізм, який однобічно протистоїть матеріалізмові, який узагалі заперечує існування матеріального, зовнішнього світу. Прикладами такого спіритуалізму можуть слугувати філософське вчення Декарта про духовну субстанцію, той-таки ідеалізм Берклі або феноменалізм Юма.

Суб’єктивний ідеалізм – різновид спіритуалізму; для нього світ складається з мислячих істот, суб’єктів, у мисленні або уяві яких існує як зовнішня матеріальна природа, так і власне тіло; це пряме заперечення екстерналізму в будь-яких його видах, оскільки єдиною формою буття визнає лише буття внутрішнє. Представники: Берклі, Фіхте.

Соліпсизм – крайня форма суб’єктивного ідеалізму; філософська доктрина, згідно з якою зовнішній світ, включно з іншими, наділеними свідомістю істотами, є лише фактами моєї свідомості, формами діяльності мого Я.

Об’єктивний ідеалізм – визнання за ідеальним об’єктивного буття. Реальність, усі матеріальні процеси залежать від духовних (душевних) процесів, бо саме вони становлять основу і сутність усіх речей.

Одною з перших в історії філософії формою об’єктивного ідеалізму був платонізм – саме ідеї утворюють справжнє, істинне буття; ідеальний світ – це світ вічних, незмінних сутностей, у залежності від яких існує решта речей.

Суть епістомологічного ідеалізму полягає у твердженні, що розум у його пошуках істини здатен осягати лише те, що має духовний, ідеальний характер, або що реальність об’єктів полягає лише в тому, що надається сприйняттю.

Метафізичний ідеалізм – прагне визначити останню або істинну реальність, взяту саму по собі.

Трансцендентальний ідеалізм Канта – ідеалізм форми; визнається об’єктивне існування речей, а також те, що чуттєвий матеріал нашого досвіду має зовнішнє походження. Однак форми, яких набувають ці речі в досвіді, цілком залежать від суб’єкта, від його пізнавальних здатностей.

Діалектичний ідеалізм Гегеля – закони діалектики як універсальні закони розвитку Світового духу або Ідеї, цієї ідеально-духовної основи всього як природного, так і суспільного буття. Результатом діалектичного розвитку дійсності є послідовне подолання всіх властивих їй суперечностей і усвідомлення того, що світ у своїй основі має ідеальну природу і являє собою органічне ціле. Тому Гегелеві філософія відома також як абсолютний ідеалізм – долає однобічність ідеалізму суб’єктивного і об’єктивного.

Також відомі науковий ідеалізм (Г.Коген, П.Наторп), неогегельянство (К.Фрейєр, Г.Глокнер, Ж.Валь), теїстичний абсолютизм (Ф.Р.Тенант, П.Тіліх), персоналізм (Б.П.Боун), неотомізм (Е.Жильсон, Ж.Марітен, М.Грабман).

КРИТИКА: Виникаючи як альтернатива матеріалістичному світоглядові, він демонструє явні переваги саме там, де матеріалізм зазнає невдачі. Але існування різних видів ідеалізму неодмінно породжує полеміку між критиками, а отже виявляє певні вади цього вчення як такого.

Заперечення, які викликає суб’єктивний ідеалізм, ґрунтуються на внутрішніх суперечностях цієї філософської доктрини, її нездатності послідовно проводити власні принципи (Дж. Берклі) – проблема ототожнення існування та сприйняття речей. З того факту, що для нас і справді існують лише сприймані речі, логічно не випливає, що існування речей не сприйманих є неможливим.

Ідеалізм Фіхте, згідно з яким увесь світ є продуктом діяльності суб’єкта, не менш вразливий. Виходить, що річ виникає лише в процесі її пізнання.

Критика ідеалізму з боку матеріалістичної філософії ґрунтується на тому, що ідеалізм розглядається нею як продукт міфотворчості, об’єктивування людської уяви. Ідеалізм, виходить, приписує природі невластиві їй функції, населяє її вигаданими, надприродними істотами тощо.