45. Питання про Ніщо в праці Гайдеґґера „Що таке метафізика ?”

М. Хайдеггер розпочинає з того, що задається питанням про Ніщо, адже «наука не хоче нічого знати про Ніщо». І вже в розробці цього питання він доходить думки, що відповідь на це питання неможлива, тому що мала б форму «Ніщо є те-то і те-то», а це вже, в принципі, і є поясненням того, що є Ніщо. Таким чином, він намагається підключити у це питання мислення та логіку, але все одно не впевнений, що вони допоможуть, адже «мисленню, яке за своєю суттю завжди є мисленням про щось, довелось би обміркуванням Ніщо, діяти всупереч власній думці». Далі він розмірковує над спроможністю розуму дати відповідь на це питання: «Хіба розум – не справжній господар в нашому питанні про Ніщо? Адже лише з його допомогою ми взагалі маємо можливість визначити Ніщо і поставити його як проблему, нехай навіть як таку, що руйнує сама себе». Але все одно наголошує на тому, що «Ніщо є запереченням всієї сукупності сущого, воно – абсолютне несуще». Тобто намагається пояснити (поєднати навіть) Ніщо через Ні («негативність і тому заперечення»), стверджуючи, що «Ніщо первісніше, ніж Ні і заперечення». Щодо до співвідношення понять Ніщо та Ні, Хайдеггер каже нам про те, що в принципі, Ніщо є джерелом заперечення, але зовсім не навпаки.

Важливим елементом для розуміння поняття Ніщо для Хайдеггера виступає настрій, тому що «настрій, коли «все» стає таким або іншим, дає нам – в променях цього настрою – відчути себе посеред сущого в цілому. Наш настрій не тільки трохи відкриває, кожен раз по-своєму, суще в цілому, але таке відкривання – в повній відмінності від того, що з нами просто трапляється, - є одночасно фундаментальною подією нашого людського буття». Але серед отого різноманіття почуттів та настроїв він виокремлює фундаментальний настрій жаху. «Під час жаху для сум’яття вже немає місця…. Жах – завжди жах від чогось, а не від цієї ось конкретною річчю. Жах перед чимось – завжди жах від чогось, а не від цієї ось конкретної речі». Таким чином, можна справедливо казати, що Хайдеггер наголошує існування та прояв Ніщо через наявність жаху: «Жах трохи відкриває Ніщо». А наявність Ніщо під час жаху можна підтвердити такими словами: «Те, що, охоплені жахом, ми часто намагаємося порушити порожню тишу жаху, байдуже якими словами, тільки вказує на присутність Ніщо». Отже, жах забирає в нас здатність говорити, а з цього логічно випливає і те, що жах відбирає саму мову. Але не можна і казати, що під час жаху відбувається знищення всього сущого по собі. Ні, це не так. «Ніщо виступає «спільно з» вислизанням сущого в цілому». А з цього автор робить висновок, що саме Ніщо ставить наше буття перед сущим як таким, і тільки за наявності Ніщо людське буття може підійти до сущого і вникнути в нього. «Людське буття означає: висунутість в Ніщо». Тобто воно є такою собі умовою можливості розкриття сущого, воно ніби відсилає нас до цього сущого.

Отже, тепер своє питання «Що є Ніщо?» він намагається пристосувати у контексті метафізики, адже «вона – це запитування до поза сущого, вихід за його межі так, що ми отримуємо суще назад для розуміння як таке і в цілому». Він наголошує на тому, що всі метафізичні питання охоплюють все ціле метафізики та, крім того, завжди включають в себе і людське буття, яке запитує. Далі він намагається спростувати значення метафізики, спираючись на античність та християнську добу, намагаючись порівняти їх та виділити провідні моменти. Але все одно залишається при думці, що «Ніщо пронизує все ціле метафізики тому, що мимоволі ставить нас перед проблемою походження заперечення, тобто по суті, перед вирішенням питання про правомірність панування «логіки» в метафізиці».

Таким чином, в кінці своєї праці автор наголошує на тому, що «якщо ми дійсно поставили собі за мету розгорнути тут питання про Ніщо, то метафізика не просто продефілювала перед нами в своїх зовнішніх рисах. Разом з тим ми і не «заглибились» в неї ніби вперше. Ми і не можемо в неї заглибитись, тому що – оскільки екзистуємо – завжди вже знаходимося в ній…Філософія – те, що ми так називаємо, - це приведення в рух метафізики, в якій філософія приходить до себе самої і до своїх невідкладних завдань».