43. Аналіз першої матерії в праці ф.Бекона „Про витоки і начала”.

З уривка «Про витоки та начала» Ф.Бекона можна ознайомитися з поглядами філософа на проблему першої матерії та її відношення до форми. Обстоюючи ідею багатоякісної, чуттєвої за своєю природою матерії, що утворює субстанційну основу сущого, Ф.Бекон багато в чому поділяє погляди, властиві натурфілософії доби Відродження, зокрема його погляди на матерію значною мірою відтворюють натурфілософію Телезіо.

«Матерія, а також її сила і природа і взагалі начала речей були символічно зображені в образі Купідона. Він такий, що не має батьків, чиє існування не зумовлене жодною причиною. Ця перша матерія, і властиві їй сила та дія, не можуть мати жодної природної причини (Бога ми завжди виключаємо), адже до них нічого не було. Вона є чимось даним і непоясненним і мусить бути взята так, як ми її подибуємо. Після Бога вона є причиною всіх причин, не будучи сама зумовлена жодною причиною.

Купідона описують як певну особу з атрибутами (крила, стріли і т.п.).

Древні уявляли собі першу матерію як таку, що має форму і якості, а не як абстрактну і безформну. Адже пасивна матерія є цілковитою фікцією людського розуму. Через цю схильність і виникає уявлення, що форми є чимось реальнішим за матерію та дію, адже матерія прихована, а дія є чимось минущим. Форми ж уявляються явними і тривалими.

Всяка вільна від забобонів людина легко зможе побачити, наскільки це суперечить розуму – брати за начало абстрактну матерію.

Первосуще існує самостійно, тим часом, як усе інше існує завдяки йому.

Майже всі давні мислителі – Емпедокл, Анаксагор, Анаксімен, Геракліт і Демокріт – хоча й не погоджувалися між собою в багатьох інших пунктах, що стосувалися першої матерії, проте погодилися на тому, що визначали матерію як активну, таку, що має деяку форму, що дає цю форму утвореним з неї предметам і містить у собі начало руху. Тому всі вказані мислителі підпорядкували свій розум природі речей.

Тим, хто правильно і систематично філософують, слід розсікати природу, а не абстрагувати її. Першу матерію слід узагалі розглядати як нерозривно пов’язану з першою формою і з першим началом руху, як ми і вважаємо.»

44. Р. Декарт про місце метафізики в системі філософії (за працею „Принципи філософії”).

Рене Декарт, родоначальник нової філософії, порівнював науку (філософську систему) з деревом, корінням якого є метафізика, стовбуром – фізика, а гілками – всі інші науки. Функція метафізики, за Декартом, - давати начала, вихідні принципи, на яких будується система достовірного знання. Предмет її – Бог і душа, а кінцевою, безумовно достовірною та істинною реальністю є реальність власного Я як суб’єкта мислення. Виходячи з цього Я, спираючись на властиві мисленню (вроджені) ідеї, а також на правдивість Бога, Декарт визначає онтологічні засади фізики – поняття матеріальної субстанції, сутність якої зводиться до просторовості, протяжності. Метафізика Декарта, таким чином, утворює грунт для розвитку нового, математизованого природознавства (передусім механіки) і стає теоретичною основою механістичної картини світу.