36. О. Лосєв: свідомість і буття, душа і тіло (за працею „Діалектика міфу” ).

37. С. Франк про особливості ідеального (за працею „Духовні основи суспільства”).

38. Праця п. Юркевича „Ідея”: специфіка ідеї як форми мислення.

В уривку праці Ю «Ідея» розглядається проблема співвідношення ідеї з іншими формами мислення. Філософ додержується платонівської традиції у трактуванні ідеї, а також гегелівського розуміння її як форми єдності суб’єктивного та об’єктивного, мислення і буття. В цій праці він дає філософське обґрунтування ідеалізму і наполягає на об’єктивному значенні ідеї, розглядаючи її як «об’єктивного діяча».

«Ми ведемо мову про ідею там, де предмет, що підлягає нашому вивченню, перебуває у розвитку із внутрішнього у зовнішнє, тому що розвиток предмета передбачає закон і тип, які ми усвідомлюємо в ідеї.

Ідея приймається не у значенні психічного образу, який мав би дійсність лише в нас, а у значенні й якості об’єктивного діяча, котрий опікується походженням і утворенням явищ спостережуваної нами дійсності. Ми кажемо про ідею там, де мислення хоча й виходить за межі досвіду, проте, згідно з внутрішньою необхідністю, покладає себе об’єктивним, тобто збіжним з тими предметами, які почасти або цілком не підлягають нашому чуттєвому спогляданню.

Для ясноти ми можемо розрізняти виразно виокремлені форми нашого пізнання: уявлення, поняття, ідея. Уявлення утворюється за суб’єктивною асоціацією. В ідеї мислення і буття співпадають одне з одним: думка, або розум, визнається за об’єктивну сутність речей; ідея пізнається як основа, закон і норма явища, одне слово, розум покладається дійсним, а дійсність розумною. В ідеї ми виходимо за межі досвіду. Ідея показує, що таке річ стосовно безумовної основи явищ. В ідеї розум споглядає внутрішню будову й лад тих явищ, чий наявний, даний для спостереження бік усвідомлюється через поняття.

У визначенні ідеї філософія сягає висоти, до якої, мабуть, незвична буденна свідомість і яка може видатися науці позитивній.

Психологія могла б довести , що те, що ми звемо світом явищ, відкривається первинно нашій свідомості як наш психічний стан.

Питання про основу та мету світу, про ставлення світу та людини до Бога, - питання, розв’язання яких передбачає припущення ідеї, бентежать із непереборною енергією загальнолюдську свідомість раніше й перш за будь-яку науку.»

39. Визначення філософської категорії „матерія” в праці в.І. Леніна „Матеріалізм і емпіріокритицизм”.

З критикою беркліанства та інших форм суб’єктивного ідеалізму, таких як махізм і позитивізм, виступив у своїй відомій праці «Матеріалізм і емпіріокритицизм» В.Ленін. В уривку наводиться відоме ленінське визначення філософського поняття матерії та відповідне його філософське обґрунтування.

«Матеріалісти визнають об’єктивну реальність, дану нам у досвіді, визнають об’єктивне, незалежне від людини джерело наших відчуттів. Ми, матеріалісти, слідом за Енгельсом називаємо кантіанців і юмістів агностиками за те, що вони заперечують об’єктивну реальність як джерело наших відчуттів. Агностик – слово грецьке: а – означає не, гносіс – знання. Агностик говорить: не знаю, чи неможливим знати це.

Махісти люблять декламувати на ту тему, що вони – філософи, які цілком довіряють показанням наших органів чуттів, що вони вважають світ насправді таким, яким він здається нам, повним звуків, барв і т.д., тоді як для матеріалістів, мовляв, він відрізняється сам по собі від того, яким здається і т.п. Махісти – суб’єктивісти й агностики, бо вони недосить довіряють показанням наших органів чуттів, непослідовно проводять сенсуалізм. Вони не визнають об’єктивної, незалежної від людини реальності як джерела наших відчуттів. Вони не бачать у відчуттях вірного знімка з цієї об’єктивної реальності, вони заходять у суперечку з природознавством і відчиняють двері фідеїзму. Для матеріаліста світ багатший, живіший, різноманітніший, ніж він здається. Для матеріаліста наші відчуття є образи єдиної й останньої об’єктивної реальності, крім неї нема і не може бути іншої.

Махісти презирливо знизують плечима з приводу «застарілих» поглядів догматиків – матеріалістів, які держаться нібито за старе поняття матерії. Але зовсім не треба змішувати, як це роблять махісти, вчення про ту чи іншу будову матерії з гносеологічною категорією.

Матерія є філософська категорія для позначення об’єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях її, яка копіюється, фотографується, відображується нашими відчуттями, існуючи незалежно від них.

Питання про довіру людини органам чуттів не може застаріти, воно ставиться з самого початку філософії.»