24. Розкрийте сутність онтологічного доведення буття Бога.

Це спроба раціонального доведення буття Бога із самого поняття про Нього. Суть його полягає в тому, що використовується логічний закон тотожності і таким чином має апріорний, незалежний від досвіду характер. Це аналітичне прояснення поняття Бога, з’ясування умов його логічної несуперечності. Відбувається ототожнення реальності, в якій перебуває людина, із досконалістю, яка в свою чергу і є Богом. Тобто в даному випадку буття Бога необхідне.

Онтологічний доказ Дунса Скота спирається на тотожність досконалості, реальності й вищої необхідності, що знаходить своє відображення в понятті Бога.

Декарт вважає, що буття Всесильного цілком співпадає з Його сутністю, а тому є необхідним.

Але вже в цій спробі є певні недоліки, які власне побачив Кант, і отже піддав такий доказ серйозній критиці. Суть заперечень цього філософа полягає в тому, що не можна ототожнювати буття із предикатом логічного судження. Воно не може розглядатися як один із елементів самого змісту поняття, а тому екзистенціональні судження не можуть бути аналітичними. Таким чином, він стверджує, що логіка як така не здатна довести існування або ж навпаки не існування якоїсь речі, а в даному випадку – буття Бога.

Онтологічний доказ ґрунтується на логічному законі тотожності й тому має апріорний, незалежний від досвіду характер. Назву онтологічного він має тому, що логічне визначення Бога саме по собі необхідно містить у собі і Його буття. А. Кентерберійський: Бог – найдосконаліша істота → існування, більше за яке нічого не може бути → неможливість того, що він є лише мислимою сутністю (думка, що Бог реально не існує суперечлива в собі, а тому логічно неможлива). Іншими словами: за своїм поняттям Бог є найдосконалішою істотою, буття є одною з таких досконалостей, отже, воно входить до змісту Його поняття → буття Бога необхідне.

Критика Канта: буття не можна розглядати як один з предикатів суб’єкта логічного судження, екзистенціональні судження не є аналітичними; буття є таким покладанням речі, яке виводить за межі поняття: „Предикатом існування – є – я нічого не додаю до речі, - зазначав він, - але саму річ додаю до її поняття.”

25. Розкрийте особливості космологічного аргументу.

Суть цього доказу полягає у спробі довести буття Бога через пізнання й аналіз природи його творіння – Космосу, Світу. Має апостеріорний (досвідний) характер і ґрунтується на принципі достатньої підставі. Цей спосіб встановлює певний зв'язок між існуванням Світу та його Творцем, а тут присутній факт загальної зумовленості всіх речей світу. Такий факт, в свою чергу, підводить до висновку, що необхідне існування Бога має відбуватися як існування загальної підстави (причини) світу, як безумовної, в собі сущої, абсолютної сутності.

Тома Аквінський вважав, що буття Бога є необхідним з огляду на такі особливості буття світу:

1. рух – необхідно припустити існування деякого першорушія;

2. причиновість – кожна річ для свого існування потребує певної причини;

3. випадковість – світ є світом становлення, в якому всі речі однаковою мірою причетні до буття і небуття, усі вони підлягають народженню й руйнації, тобто вони можуть бути або не бути;

4. наявність градацій – речі різною мірою добрі, шляхетні, правдиві, отже, повинен існувати максимум, відносно якого визначається міра кожної речі;

5. доцільність – самостійний доказ буття Бога виходить із доцільного устрою речей і світу, з певного порядку в ньому, що свідчить про розумного упорядника, Творця.

Всі ці аргументи, які навів Тома Аквінський, побудовані за схемою переходу від окремих одиничних речей і відношень між ними до світу в цілому.

Але в космологічному доказі є один момент. Умова переходу від речей до світу є визнання конечності світу, а отже на противагу Бог є безкінечний. Але тоді виникає вже абсолютна нова проблема щодо конечності світу, який може розглядатися як такий і як нескінченний, а це вже заперечує буття Бога.

Кант критикував і цей доказ. Він аргументовано доводив, що всі космологічні аргументи так чи інакше спираються на онтологічний, адже мають у своїй основі поняття Бога як першопричини і необхідного буття. Ці аргументи застосовують до Абсолюту категорії, які призначені для раціонального осмислення предметів досвіду, а не Бога.