21. 1.Розкрийте співвідношення необхідності і випадковості. Поясніть, що таке фаталізм.

Поняття необхідності варто розглядати у контексті детермінізму, тому що саме він змістово пов'язаний з поняттями необхідності та причиновості. Уявлення про необхідність природних процесів згодом дістало вираження в понятті причиновості (каузальності). Необхідність і розуміють передусім як систему причинно-наслідкових зв’язків, як постійний і непорушний зв'язок причин з їхніми наслідками. Без необхідності від причинового зв’язку залишається лише зовнішня послідовність явищ.

З розвитком механіки і математики в науці й філософії Нового часу утвердився погляд на причиновість як на суто механічну взаємодію матеріальних тіл, придатну для математичних розрахунків. Природа розглядалася як велетенський механізм, у якому всі події жорстко пов’язані між собою, як коліщата в годиннику. Характерним стає уявлення про абсолютну визначеність усіх процесів і явищ природи, їх безумовну залежність від законів механіки та математики. Необхідності надається характеру математичної однозначності. У світі, в якому панує така необхідність, де все наперед визначене, нічого не стається випадково, а тому і свободі тут місця немає. Подібна абсолютизація необхідності призводить о того, що детермінізм переходить у фаталізм, доктрину, згідно з якої все, що має статися, обов’язково станеться, незважаючи на всі наші спроби втрутитися в перебіг подій. Фаталістичне розуміння необхідності робить примарними всі зусилля людини щось змінити у цьому світі.

Абсолютизуючи необхідність, фаталізм надає їй однозначного і невідтворного характеру, виключає будь-які можливості й варіанти в перебігу історичних і природних подій.

Випадковість - прояв зовнішніх нестійких зв'язків в дійсності, прояв результату перетину (збігу) незалежних процесів чи подій; прояв невід'ємного доповнення до законів необхідності.

Уявлення про випадковість зародилися при найперших спробах усвідомлення людиною свого буття і стали неминучими при поясненні поведінки людини, її долі. З поняттям випадковості пов'язане питання про свободу волі людини, що здавна займалися різні мислителі. Заперечення випадковості неминуче призводило до фаталізму, поданням про зумовленість всього, що відбувається в світі.

22. Розкрийте зміст і співвідношення позитивної і негативної свободи.

Свобода як сутність буття духу, як спосіб, у який наша замість являє себе світу, має 2 протилежні, але взаємопов’язані виміри. Перший – це незалежність. Свобода передусім означає незалежність від зовнішньої детермінації, чужої волі, від примусу і накинутих іззовні законів, від природи і зовнішнього світу. Уникаючи принад світу, якими він полонить нас, дух зосереджується на собі, в самому собі шукає і знаходить свободу. Однак це так звана свобода «від», негативна свобода. І постає вона передусім як звільнення або утеча. З неї взагалі починається будь-яка воля, я здобуття свободи, з цього погляду, передусім і становить акт такого звільнення. Воно є торжеством духу.

Але крім негативного виміру свобода повинна мати й позитивний. Вона потрібна для осягнення певної мети, для реалізації певної ідеї. Це так звана позитивна свобода, або свобода «для». Вже Кант розрізняв ці 2 види свободи, наголошуючи, що людина як вільна у своїх учинках істота повинна передусім бути вільною від усякої природної детермінації, вона не може бути вільною від морального закону, навпаки, ця свобода потрібна їй для моральної діяльності, вона набуває якогось сенсу лише в процесі реалізації ідеї добра. Лише ця, позитивна, свобода, або добра воля, вважає філософ, має практичну і теоретичну цінність.

На відміну від позитивної свободи, яка збігається з необхідністю і є способом її реалізації, негативна свобода демонструє протилежність цій необхідності. Як незалежність вона означає здатність діяти попри всякі закони і правила. Власне, це - беззаконна свобода або сваволя.

На рівні моральної необхідності свобода втрачає своє суто негативне і відносне значення як свобода «від» і набуває цілком позитивного значення. Для неї протилежність волі й закону, необхідності й свободи, позитивного і негативного перетворюється на відношення у сфері самої свободи, на відношення свободи до самої себе.

Всі колізії свободи, суперечності позитивного і негативного в ній виникають через егоїстичне протиставлення себе іншим, що саме через таке протиставлення свобода набуває негативних форм. Протиставлення себе іншому остаточно долається лише в такому відношенні, як любов. А тому любов – найголовніша форма позитивної свободи. Саме любов надає стосункам між людьми особливого духовного змісту, коли мій власний інтерес переноситься на іншого, коли інший стає моєю власною метою, коли, отже, зникає межа між моїм Я та іншим Я.

Іншою, не менш важливою формою позитивної свободи є творчість, тобто така діяльність, яка знімає протилежність природи і людини, зовнішнього нам, об’єктивного світу і нашої суб’єктивності. У процесі творчої діяльності я перетворюю цей світ, речі, з якиїх він складається, у відповідності з моїми цілями, ідеалами. Створюю світ культури, який перестає бути чимось іншим для мене, чужим, адже я сам покладаю його як буття, тотожне собі. І тому цей світ, властива йому необхідність перестають бути межею моєї свободи.

Свобода людини в її позитивному значенні – це передусім свобода її саморозвитку, свобода її самореалізації.