1. Розкрийте місце метафізики в системі філософського знання.

Метафізика – це спроба дослідити царину надчуттєвої, неемпіричної реальності. Остання наділена чимось таким, що фізичними очима не сприймається, але осягається за допомогою розуму. Метафізика неодмінно виходить за межі видимого світу, вона здійснює трансценденцію. Це наука про граничні умови реального буття сущого та принципи його істинного знання. Має безумовний, абсолютний характер. Власне Абсолют і становить її головний предмет.

У західній філософії «метафізика» традиційно розглядається як філософська дисципліна, в якій досліджуються фундаментальні філософські проблеми, пов’язані з визначенням сутності світу, його найзагальніших рис. В такому розумінні вона – найголовніша філософська наука, в якій укорінено решту філософських дисциплін. Але в той же час будь-яка філософія містить у собі метафізичну проблематику і певні метафізичні рішення.

Що стосується самої метафізика, то вона розпадається на онтологію (вчення про суще як таке), космологію (про сутність світу), філософську антропологію (сутність людини) та теологію (про сутність та існування Бога).

Історичне походження терміна «метафізика» пов’язане з філософією Аристотеля. З чого часу метафізику почали розглядати як науку, яка перевершує фізику тобто виходить за межі фізичної, чуттєво-досвідної реальності. За Аристотелем це наука, що досліджує перші начала та причини, бо саме вони є вічними та нерухомими сутностями речей.

В Середні віки розвиток метафізичної проблематики стає можливим у межах схоластики, або шкільної філософії. Тут стверджувався авторитет та пріоритет віри, а також вважалося можливим раціональне пізнання Бога як Абсолюта, вищої та кінцевої реальності. В цей час була відома томістська метафізика Томи Аквінського, яка складалася з двох головних елементів: загального вчення про суще та «природної теології».

Діячі Відродження в свою чергу зневажливо ставилися до схоластики, а отже відбувалося повернення до платонізму та відхід від арістотелізму. Метафізика асоціювалася тоді з догматичним змістом церковної філософії.

Розвиток метафізики в новочасній філософії пов'язаний з розвитком науки, природознавством передусім – розглядалася м як філософська основа наукового пізнання. З’являється багато метафізичних систем.

Щодо критики метафізики, то це явище має давню історію. Саме на метафізичному ядрі філософії передусім зосереджували критики свої заперечення щодо можливостей філософського пізнання осягти істини ( античний скептицизм, позитивізм, екзистенціалізм). Метафізика розглядалася ними як віджила, перехідна стадія в історії інтелектуального розвитку людства.

М.-головна філософська наука, в якій укорінено решту філософських дисциплін. Метафізика є спробою дослідити надчуттєве, пізнати надчуттєву реальність. Метафізика досліджує самі поняття. І в цьому вона відрізняється від науки яка спирається лише на чуттєвий досвід у пізнанні своїх об’єктів. Вона є теоретичним осердям будь-якого філософського вчення. Будь-яка розвинена філософська система містить її у собі як фундамент, на якому ґрунтуються всі її побудови. Вона присутня в кожному філософському акті. Будь-яка філософія містить в собі метафізичну проблемі і метафізичне рішення.

В основі всіх філософських знань лежить метафізика. Для Арістотеля метафізика як наука про першопричини є головною і фундаментальною, а всі інші предикатним чином їй належать. За Гайдеггером,метафізика-це онто-теологічна сутність власне філософії. Вона-ядро філософії. Частини метафізики: онтологія, космологія, філософія, антропологія, теологія.