62. Розвиток самостійного творчого мислення студентів у процесі навчання.

Проблема творчості з кожним роком стає все більш актуальною. Творчість вивчається різними науками. На сьогоднішній день не існує єдиного визначення поняття «творчості». Творчість розглядається як «процес», «діяльність», «конструктивний принцип пізнання», «самореалізацію». Творчі мисленні процеси організуються і детермінуються стратегіями і тактиками.

Відомості про протікання творчого процесу досить суперечливі. Одні вчені вважають, що процес творчості протікає за строго визначеними законами - логічний варіант; інші вважають, що творчий процес не доступний для пізнання, непередбачуваний і некерований - інтуїтивний варіант. На наш погляд у творчому процесі обов'язково присутні безсвідомі процеси. І поки не будуть відкриті всі таємниці підсвідомості, не будуть відкриті і всі закони творчості.

Аналогія відіграє велике значення в творчому процесі. На сьогоднішній день аналогія розглядається при дослідженні асоціативної організації підсвідомості, при дослідженні метафори і при дослідженні стратегій творчої діяльності. Аналогізування розглядається як умовивід, метод, спосіб, стратегія. Те, що психологічно являється аналогією, часто називають іншими термінами: гомологія, асоціація. Значення аналогії в мисленні людини, ще не до кінця визначене.

Стратегія являється організуючою і регулюючою складовою творчої діяльності людини. На сьогоднішній день дискусія відносно питання, що таке стратегія, ще не закінчена. Питання про стратегіальну організацію свідомості дискусійне. Ми лише здогадуємося що відбувається в нашій підсвідомості.

Психологічні знання про формування стратегій творчої діяльності, мало використовуються у педагогічній практиці.

63. Академічна успішність студентів, критерії та умови її ефективності. Причини неуспішності та їх подолання

Термін "студент" має латинське походження і в перекладі українською мовою означає людину, що старанно працює, навчається, тобто оволодіває знаннями. Завдяки спільному виду діяльності – учінню, спільному характеру праці студенти утворюють певну соціально-професійну групу, провідною функцією якої є набуття відповідних знань та умінь у галузі обраної професії, навичок самостійної творчої діяльності.

Е.Ф.Зеєр зазначає, що спрямованість характеризується системою домінуючих потреб і мотивів, та виділяє компоненти професійної спрямованості: мотиви (наміри, інтереси, схильності); ціннісні орієнтації (зміст праці, зарплата, кваліфікація тощо); професійну позицію (ставлення до професії, настанови, очікування і готовність до професійного розвитку); соціально-професійний статус.

Студентську молодь можна розділити у зв'язку з обраною ними професією на три групи. Першу складають студенти, орієнтовані на освіту як на професію. У цій групі найбільше студентів, для яких інтерес до майбутньої роботи, бажання реалізувати себе в ній – найголовніше. У цій групі біля третини студентів. Другу групу складають студенти, орієнтовані на бізнес. Вона складає близько 26% від загального числа опитаних. Для них освіта є інструментом (чи можливою стартовою сходинкою) для того, щоб надалі спробувати створити власну справу, зайнятися торгівлею і тому подібне. Третю групу складають студенти, яких, з одного боку, можна назвати такими, що не "визначилися", з іншої – подавленими різними проблемами особистого, побутового плану. На перший план у них виходять побутові, особисті, житлові, сімейні проблеми. Можна припустити, що в цю групу потрапили люди, для яких процес самовизначення, вибору шляху, цілеспрямованості нехарактерний.

Успішність студента постає у єдності адаптаційних, педагогічних та самоактуалізаційних процесів. Адаптаційні процеси тісно пов’язані з "абсолютною" успішністю [С.Д. Максименко, 2006], яка відповідає педагогічним вимогам та враховує порівняння з іншими студентами.

Педагогічні процеси пов’язані з взаємодією викладача та студентів. Слід зазначити, що чим більшою є питома вага взаємодії, а не впливу та відстороненого оцінювання, тим вищою буде педагогічна майстерність викладача. Водночас, для педагогіки в цілому успішність має майже вирішальне значення, що може суттєво збіднити розвивальний потенціал взаємодії "вчитель – учень", якщо наріжним каменем робиться саме "абсолютна" успішність. Самоактуалізаційні процеси як складник "відносної" успішності виявляються в тому, що людина реалізує свій потенціал у боротьбі з собою. Людина долає себе, свою обмеженість у порівнянні зі "вчорашнім Я", і саме в цьому виявляється рух особистості до вершин власного розвитку. Звичайно, можливий і інший варіант – стагнація або навіть деградація в успішності [19].

Враховуючи академізм і фундаментальність навчальних дисциплін, що вивчаються студентами, при оцінці ефективності і результативності їх навчальної діяльності застосовується так само термін "академічна успішність". Незважаючи на велику кількість робіт, присвячених проблемам успішності навчальної діяльності студентів вищої і середньої професійної школи (В. А. Аверін, А. О. Реан, С. Д. Смірнов, В. О. Якунін та ін.), спостерігається дефіцит досліджень, спрямованих на гносеологічний аналіз самого поняття "академічна успішність" в його зв'язках з іншими категоріями. Крім того, теоретичне вивчення проблеми успішності в психолого-педагогічній літературі дає змогу говорити про підміну поняття "успішний студент" поняттям "встигаючий студент", що, по суті, стимулює прагнення тих, що навчаються домагатися учбових цілей за всяку ціну; підтримує мотиви змагання і конкуренції, не підкріплюючи досягнуті результати їх значенням для особового розвитку. А це, певною мірою, несе в собі небезпеку з точки зору внутрішнього переживання людиною задоволеності своєю діяльністю, оскільки перші соціально значущі успіхи особа досягає і переживає саме в період навчання [27, с.4].

Серед основних чинників успішної діяльності студента сучасні автори виокремлюють мотивацію навчання. Розглянемо цей чинник більш детально.

Успішність і ефективність навчальної діяльності залежать від такого соціально-психологічного чинника як мотив навчання. Мотив (фр. motif, від лат. moveo – рухаю) – внутрішня спонукальна сила, що забезпечує інтерес особистості до пізнавальної діяльності, активізує розумові зусилля. У ролі мотивів можуть бути передусім різноманітні потреби – фізичні, психічні, соціальні, а також інтереси, захоплення, схильності, емоції, установки, ідеали. Як підкреслює С.Л. Рубінштейн, "мотив як спонукач – це джерело дій". Але щоб стати таким, він має сформуватися. Виокремлюють кілька груп мотивів: соціальні, які мають широкий спектр прояву. Передусім це прагнення особистості через учіння утвердити свій соціальний статус у суспільстві та в конкретному соціальному колективі (сім’ї, навчальному закладі, виробничому підрозділі тощо) зокрема; спонукальні, які пов’язані зі впливом на свідомість тих, хто навчається, певних чинників – вимог батьків, порад, прикладів викладачів, членів первинного колективу; пізнавальні, що виявляються у пробудженні пізнавальних інтересів і реалізуються через отримання задоволення від самого процесу пізнання і його результатів. Пізнавальна діяльність людини є провідною сферою її життєдіяльності. Звідси формування пізнавальних мотивів – основоположний чинник успішності пізнавальної діяльності, тому що через неї реалізується природна потреба людини; професійно-ціннісні, які відображають прагнення студентів отримати ґрунтовну професійну підготовку для ефективної діяльності в різних сферах життя. Вони особливо важливі у процесі навчання у вищих навчальних закладах.

Емоції, не будучи мотивами, проте супроводжують актуалізацію мотивів і посилюють їх вплив на діяльність (наприклад, вони можуть посилити реакцію суб’єкта на успіх або невдачу). Тому емоції можна вважати важливою частиною мотиваційних систем [18]. Цілеспрямоване формування мотивів досягнення успіху в студентів могло б бути засобом розвитку таких навичок, що дозволяють ефективно упоратись з негативними емоціями в умовах передекзаменаційного стресу. Важливе те, як саме студент оцінює екзаменаційну ситуацію (як контрольовану або не контрольовану). Іспит – це багато в чому контрольована з боку студента ситуація ("потенційно контрольована ситуація" по Р. Френкіну [24]). На відміну від "потенційно неконтрольованих ситуацій", які сприймаються як загроза і стимулюють у суб'єкта негативні емоції, контрольована ситуація сприймається як виклик.

Трактуючи ситуацію як загрозливу, студент зосереджується на негативних емоціях і хворобливих відчуттях, перериваючи процес продуктивної взаємодії з ситуацією і закриваючи для себе можливість її об'єктивного подолання. Екзаменаційна ситуація, оцінена як виклик, актуалізує модель поведінки, спрямованої на вирішення проблеми. Попутно створюється позитивний емоційний фон (оптимізм, упевненість в собі), що служить джерелом додаткової мотивації.

Як показують результати досліджень, студенти з вираженою мотивацією до досягнень схильні сприймати ситуацію іспиту переважно як виклик, а студенти з домінуванням прагнення до уникнення невдачі – швидше як загрозу [13, с.177].

Чинники, які ймовірно можуть впливати на успішність навчання студентів у ВНЗ:

1. Соціально-психологічні чинники:

недостатня сформованість стилю навчальної діяльності (несистематичність і непланомірність в навчальній роботі, погана самоорганізація);

неповне використання усіх своїх можливостей.

2. Педагогічні чинники:

нерівномірний характер навчального навантаження;

недостатній зв’язок навчального матеріалу з майбутньою професією.

Найважливіше значення для успішного навчання має професійна спрямованість студентів. Тому необхідно її формувати, зв’язувати навчальний матеріал із майбутньою професією, знайомити з вимогами, які вона пред’являє до особи майбутнього фахівця. Необхідно звернути увагу на організацію навчального процесу, зокрема на розподіл навчального навантаження, на забезпечення підручниками і методичними посібниками, оскільки це також позначається на академічній успішності студентів. Вищі навчальні досягнення виявляються можливими тільки при високих рівнях сформованості структури власної навчальної діяльності студентів і їх позитивної мотивації. Звідси випливають два головні напрями, пов’язаних з попередженням академічної неуспішності і відсівання студентів: формування у них оптимальних способів самостійного рішення учбових, а в майбутньому і професійних завдань і, крім того, високої позитивної мотивації на усіх її ієрархічних рівнях [10].

Мотиваційно-особистісний аспект навчальної діяльності студента пов’язаний із формуванням позитивних навчальних мотивів і особистих якостей майбутнього спеціаліста, дійових цілей, оскільки мотиви й цілі є важливими детермінантами діяльності. Структура мотивів студента, що формується в період навчання, є стрижнем особистості майбутнього фахівця.

Отже, розвиток позитивних навчальних мотивів – невід’ємна складова процесу навчання і виховання студентів. Для ефективної практичної роботи в цьому напряму потрібне ґрунтовне вивчення закономірностей розвитку навчальної мотивації студентів.

Мотиви навчальної діяльності студентів поділяють на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх належать: суспільна значущість навчання; професійні мотиви, що відображають значення навчальної діяльності для оволодіння майбутньою професією; пізнавальні, пов’язані з проблемою в нових знаннях.

Зовнішні мотиви зорієнтовані на цінності, що лежать поза навчальною діяльністю; мотиви матеріального заохочення; особисті інтереси, пов’язані з одержанням диплома, побоювання стягнень через неуспішність; мотиви спілкування, престижу серед студентів тощо.

По-справжньому позитивно впливають на діяльність студентів внутрішні мотиви. Залежно від впливу, який мають внутрішні і зовнішні мотиви, психологи поділяють студентів на чотири групи:

студенти з вираженою професійною і предметною мотивацією;

з вираженою професійною, але слабкою предметною мотивацією;

лише з предметною мотивацією;

без предметної і професійної мотивації.

Таким чином, можна говорити про наступні чинники успішності студента в навчально-професійній діяльності:

готовність до навчання у ВНЗ,

певний рівень самоорганізації,

здатність працювати самостійно,

адекватна самооцінка ефективності навчання,

позитивна мотивація навчання,

виражена мотивація досягнення на противагу мотивації уникнення невдачі,

спрямованість на отримання знань, а не на певну оцінку,

виражена внутрішня мотивація, що спонукає до отримання професії з метою подальшої соціальної самореалізації.