39. Види бюджетно-податкової політики .Вплив податків на доходи бюджету .

1. Фіскальна політика , що охоплює збільшення державних видатків та скорочення податків з метою розширення сукупного попиту в період циклічного спаду – це стимулююча бюджетно- податкова політика або експансіоністська фіскальна політика 2. Стабілізація економіки в умовах інфляційного надлишкового сукупного попиту ,який виникає внаслідок циклічного підйому забезпечується за допомогою обмежувальної дії або ристрикційної фіскальної політики (стримуюча) , тобто скорочення державних видатків і збільшення податків . Застосування різних інструмнтів фіскальної політики має різний вплив на сукупний попит .

Ф.п. може бути дискриційною і недискриійна . Дискриційна – си-ма заходів , яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі держ. витрат видатків і сальдо держ. бюджету.

Недискриційна п. – бюджетний дефіцит та бюджет надлишок виникає автоматично внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки ( вбудовані стабілізатори - це механізми , які дозволяють зменшити циклічні коливання в економ . без проведення спеціал. економічної політики До ряду вбудованих стабілізаторів належать :

-податкові надходження

- трансфертні платежі –система страхування по безробіттю

Зміна цих величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу призводить до збільшення чистих податкових надходжень в періоди зростання ВВП і до їх зменшення на фазі економічного спаду . При фазі спаду :

1) зменшуються надходження в буджет від податків тому , що :

а)зменшуються доходи підприємств, зменшуються суми податків

б)зменшується зайнятість-з числа платників податків викидають безробітні

в) зменшуються доходи населення – змен. суми прибуткових податків

г) зменшуються обсяги ви-ва – змін. суми надходжень з податку на додану вартість , акцизний збіз

2) автоматично зростають трансфертні платежі :

а) зростає допомога по безробіттю

б) зростають субсидії на комунальні послуги

в) зростає допомога малозабезпеченому населенню .

На фазі циклічного підйому вбудовані стабілізатори діють в протилежному напрямі .

40. Проблеми практичної реалізації фіскальної політики .Сутність ефекту витіснення.

Проведення активної фіскальної політики ускладнюється труднощами макроекономічного прогнозування , які виникають внаслідок недосконалості економічної інформації , мінливості економічних очікувань.

1. Лаг ф.п. – це проміжок часу між зміною інструмента і зміна G і зміна T і зміною цін(стабілізація економіки – вирівнювання реал. ВВП до потенційного ВВП ) . Лаг ф.п. займає 1,5-2 роки . Достатньо тривалий проміжок часу ,бо передбачає досить тривале обговорення на законодавчому рівні , і виходячи з цього висновок – для подалання довгострокової спадів ф.п. викор. недоцільно .

Y

2. Для дискриційної ф. політики перешкодою є ефект хроповика .

3. Складності політичного характеру

а) стабілізаційна ф-я держ. Не завжди є першочерговою для політики .

б) політично більш вигідною є стимулююча ф.п . , тому стримуюча проводиться дуже рідко .

в) правлячі кола держ. використ. ф.п. в своїх інтересах

4)може проявляти себе ефект витіснення – це скорочення приватних інвестицій , при збільшенні держ. витрат і скорочення податків :

а) зростання держ. витрат і скорочення податків призводить до держ . дефіциту

б) для покриття бюджет. дефіциту уряд вдається до внутрішніх позик на фінансовому ринку .

в) через проблеми держ. дефіциту виникає додатковий попит на гр. ринку , як наслідок процентна ставка . підвищується.

д) підвищення процентної ставки робить невигідними частину інвестиційних процесів , бо зменшується очікуваний прибуток від інвестицій і ресурси економ. переключаються і витісняються з інвестиційного ринку на ринок держ . запозичень

5) Можлива інфляційна раекція сукуп. пропозиції у відповідь на стимул. ф.п.

6) негативний ефект чистого експорту

а) зростає бюджет. дефіцит , зростає процентна ставка

б)висока процентна ставка є привабливою для іноземного капіталу

в) притік іноземного капіталу сприяє зростанню курсу нац. валюти симулює M , скорочує X

д) Як наслідок скорочення чистого експорту викликає скорочення сукупного попиту ( ВВП зменшується)

Щоб забезпечити певну стабільність фіскальної політики і зменшити вплив політичного бізнес-циклу та некомпетентних рішень на її проведення економісти пропонують дотримуватись так званого “ твердого ” курсу фіскальної політики відповідно до правила збалансованого бюджету , тобто державний бюджет може збалансовуватися щорічно або в довгостроковий перспективі , але і це має свої нюанси:

щорічне балансування державного бюджету зменшує можливість автотичної стабілізації економіки і призводить до частих коливань податкових ставок , які зменшують інвестиційну активність , тому ефективнішим вважається балансування на циклічний або на функціональній основі , тобто економічна стабільність підтримується завдяки дій автоматичних стабілізаторів , а також за допомогою так званого “зглажування податків “- утримання податків на постійному рівні.

41.

Mодель IS-LM

Зростання державних витрат і зниження податків приведе до ефекту витіснення, який знчно знижує результативність стимулюючої фіскальної політики.

Якщо державні витрати G збільшуються, то сукупні витрати і дохід збільшуються,що приводить до збільшення споживчих витрат С. Збільшення споживаня, в свою чергу, збільшує сукупні втират і дохід Y, та ще й з ефектом мультиплікатора. Збільшення Y сприяє зростанню попиту на гроші М_D. Збільшення попиту на гроші при їх фіксованій пропозиції призводить до росту процентної ставки R. Зростання процентних ставок знижує рівень інвестицій І і чистого експорту Х_n . Спад чистого експорту повязаний також із ростом сукупного доходу Y, який супроводжується збільшенням імпорта. Як наслідок ріст зайнятості і випуску, визваний стимулюючою фіск. політикою, являється частково елімінованим за рахунок витіснення приватних інвестицій і чистого експорту.

Якщо б не було витісненя інвестицій і чистого експорту, то зростання Y із-за приросту держ.витрат (або зниження податків) було б рівне (Y₀Y₂). Але за рахунок ефікту витіснення реальне витіснення Y складає лише (Y₀Y).

Модель “доходи-витрати”

AE=Y

AE₂=C’+MPC*Y+I+G

AE₁= C+I=MPC+C’*Y+I

AE

Y

E₂

Е₃

E₁

Y₃

Y₂

AE₃=C’+MPC(Y-T)*I+Q

Y₁

Відсутні державні витрати. Оскільки економіка замкнена , то Х_n = 0. По мірі розгортання моделі вводяться чисті податки, причому враховуються тільки індивідуальні податки, тобто ті , що впливають на використовуваний дохід. ( D_i = Y – T). В даній моделі фіскальна політика впливає лише на сукупний попит і на сукупні витрати. Отже, на початковому етапі моделі сукупні витрати становлять AE₁. При введенні в модель кейнсіанського хреста лінія AE₁ переміщується вгору в стан AE_2. Реальний обсяг виробництва зростає від Y₁ доY₂ ( ефект мультиплікації). Ця відстань ∆Y = Y₂ - Y₁. Зміну державних витрат викликає значно більший приріст реального доходу – спрацьовує ефект мультиплікатора державних витрат.

MULT _G = ∆Y / ∆ G = k.

MULT _G показує у скільки разів приріст випуску буде більшим приросту державних витрат на одиницю.

При введені податків лінія AE₂ переміщується в стан AE_3., рівноважний обсяг вир-ва зменшиться від Y₂ доY_{3 .} При цьому AE₂ зменшується до AE₃ і навіть при рівності

∆ G = ∆ T за абсолютними значеннями лінія AE₂ не повертається в стан AE_1, бо мультиплікатор податків є меншим замультиплікатор державних витра

Модель AD-AS

P

Для аналізу фіскальної політи­ки припустімо, що вона впливає лише на сукупний попит і не впливає на сукупну пропозицію.Нехай унаслідок різкого зменшення інвестиційних видатків на­ціональна економіка увійшла у фазу спаду. Крива сукупного попиту перемістилася вліво з АD₁ до АD₂. Це падіння сукупного попиту супроводжуватиметься згортанням обсягу національного ви­робництва і виникненням циклічного безробіття.

Під час спаду бюджет стає дефіцитним, бо доходи фізичних і юри­дичних осіб зменшуються і відповідно скорочуються податкові надхо­дження, а видатки з державного бюджету, наприклад виплати з безро­біття, зростають. Для подолання спаду уряд може використати один із трьох основних варіантів фіскальних заходів: 1) збільшити державні видатки; 2) знизити податки або 3) застосувати певну комбінацію пер­шого та другого. Зрозуміло, що стимулювальна фіскальна політика ве­де до виникнення дефіциту державного бюджету.

Припустімо, що для подолання спа­ду уряд збільшує сукупні видатки. Якщо гранична схильність до за­ощадження становить 0,25, то простий мультиплікатор видатків дорівнює 4. Крива сукупного попиту переміститься вправо на віддаль учетверо більшу, ніж та, що відповідає приростові сукупних видатків. Реальний обсяг виробництва зросте, а рівень безробіття знизиться. Щоб подолати спад, уряд може та­кож знизити податки. Припустімо, що уряд зменшує особисті прибуткові по­датки. Розмір мультиплікатора податків менший, ніж мультиплікатора видатків. Мультиплікатор податків, як нам відомо, дорівнює мультиплікато­рові видатків, помноженому на граничну схильність до споживання. Для збільшення видатків на споживання на величину ∆AE уряд має зменшити податки на величину (∆АЕ/МРС), де МРС < 1. Що вища у країні гранична схильність до заощадження, то більше зниження податків потрібне для підвищення особистого споживання на певну величину і для переміщення кривої сукупного попиту вправо.

Для подолання спаду уряд може також поєднувати збільшення видатків і зниження податків, щоб досягти бажаного початку зростання споживання та збільшення сукупного попиту і реального ВВП.

Вплив стимулювальної фіскальної політики на національну еко­номіку залежить від обраного способу фінансування дефіциту бю­джету. Уряд може фінансувати цей дефіцит створенням грошей та отриманням позик (випуск державних цінних паперів). Якщо уряд фінансує дефіцит бюджету через випуск державних цінних паперів, то збільшення попиту на гроші може призвести до підвищення про­центних ставок. Вищі процентні ставки витісняють, тобто змен­шують, інвестиційні видатки ділових підприємств та чутливі до процентної ставки споживчі видатки. Це знижує стимулювальний потенціал фіскальної політики.

Фінансування дефіциту бюджету за рахунок створення нових гро­шей дає змогу уникнути витіснення приватних видатків. Інакше ка­жучи, створення нових грошей є сильнішим стимулювальним зна­ряддям порівняно з отриманням позик. Проте створення нових грошей індукує сильніші інфляційні імпульси порівняно з отриман­ням позик.

Нехай унаслідок певних обставин національна економіка вийш­ла за межі природного обсягу виробництва і розвинулась інфляція попиту. У цьому разі макроекономічна рівновага до­сягається на майже вертикальному відрізкові кривої сукупної про­позиції — у точці перетину кривої АS і кривої АD₂. На цьому відріз­кові, як відомо, збільшення сукупного попиту головно індукує зростання цін, а обсяг національного виробництва зростає дуже по­вільно. Аби знизити темпи інфляції, уряд удається до стримувальної фіскальної політики.

Для її проведення він може: 1) зменшити власні видатки; 2) під­вищити податки або 3) поєднати певним чином обидва заходи. У ра­зі інфляції попиту стримувальна фіскальна політика діятиме в на­прямі створення надлишку державного бюджету — перевищення податкових надходжень над державними видатками.

Припустімо, що для уповільнення темпів інфляції уряд змен­шив свої. Унаслідок того, що мультиплікатор видатків діє в обох напрямах, сукупний попит, а отже й обсяг національного виробниц­тва, зменшиться на величину (∆АЕ* к), де к — мультиплікатор видат­ків. Сукупний попит повернеться до рівня АD_1. У другій половині XX ст. ціни втратили гнучкість у напрямі зниження, їх не можна повернути до попереднього рівня, але можна пригальмувати темпи їхнього зростання. У нашому прикладі темп зростання цін знизить­ся з Р₂ до Р₁. Отже, інфляцію попиту приборкано.

Для проведення стримувальної фіскальної політики уряд може підвищити податки, наприклад особистий прибутковий податок. Оскільки мультиплікатор податків менший за мультиплікатор вида­тків, уряд мусить збільшити податки на більшу величину порівня­но зі зменшенням видатків. Крім то­го, проводячи стримувальну фіскальну політику, уряд може поєднувати змен­шення державних видатків із підви­щенням податків.

Обмеження сукупного попиту в періоди інфляції варто досягати через підви­щення податків. В обох випадках втручання уряду в національну економіку або зростає, або зберігається на певному рівні.Прихильники класичної філософії економіки, які вважають дер­жавний сектор неефективним, рекомендують збільшувати сукупний попит у період спаду через зниження податків і зменшувати сукуп­ний попит у роки інфляції через зменшення державних видатків.

42. Державний бюджет може бути профіцитним або дефіцитним, коли розмір державних прибутків, відповідно, більше або менше його витрат. Збалансований бюджет практично неможливий через циклічний розвиток економіки. При спаді бюджет дефіцитний, при підйомі – надлишковий. Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дефіциту. Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему.

Фактичний дефіцит державного бюджету складається під впливом дискреційної бюджетно-податкової політики (структурний дефіцит) і циклічних коливань в економіці (циклічний дефіцит). Структурний дефіцит визначається як бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках і потенційному рівні випуску. Перевищення фактичного дефіциту над структурним дає циклічний дефіцит, а перевищення структурного дефіциту над фактичним, навпаки, циклічний надлишок. Зміна абсолютного розміру циклічного дефіциту визначається змінами в структурі податків і державних витрат, автоматична зміна яких відповідає змінам рівня реального обсягу виробництва, інфляції та безробіття залежно від фази економічного циклу. Концепції бюджетного дефіциту такі: • зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел; • внутрішній дефіцит – це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит; • операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів; • первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів; • поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків. Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і неінфляційні джерела. Бюджетний дефіцит зменшується при: • збільшенні реального національного продукту – підвищуються податкові надходження, а соціальні виплати зменшуються; • зниженні податків – використовуваний доход домашніх господарств збільшується, отже, збільшуються заощадження, що йдуть на інвестиції. Заходи держави з покриттю бюджетного дефіциту: • запозичення в центрального банку (додаткова емісія грошей), наслідком чого буде інфляція; • збільшення внутрішнього боргу (випуск державних цінних паперів); • збільшення зовнішнього боргу (міжнародний кредит). Бюджетний надлишок направляється на погашення цих заборгованостей. Існує три джерела дефіцитного фінансування: • внутрішні позички.

• зовнішні позички.

• грошово-кредитна емісія. Неінфляційні джерела містять в собі: • внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам; • трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги. Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості – прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер. Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів. В аналітичному вигляді фінансування бюджетного дефіциту (ВD – Budget deficit) можна показати таким чином: ВD = МВ + D + е•D*, де: ВD – показник дефіциту бюджету; МВ – грошова база; D – внутрішній борг; D* – зовнішній борг в іноземній валюті; е – валютний курс. 43. Державний борг: причини виникнення та збільшення; обслуговування; вплив на економіку.

Державний борг – це загальна сума нагромадженої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, яка дорівнює сумі всіх дефіцитів за вирахуванням надлишків бютжету. Абсолютний розмір державного боргу не є показовим макроекономічним показником.Тому для оцінки величини боргу найчастіше використовують : держвний борг як відсоток ВВП;віношення суми обслуговування боргу до ВВП.Державний борг складається з 2 частин: внутрішнього боргу і зовнішнього боргу.Внутрішній борг – цезаборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної крани. Зовнішній борг – заборгованість держави іноземним громадянам, фірмам, урядам та міжнародним фінансовим організаціям.Вінвиникає внаслідок того що для покриття дефіциту поточного рахунку платіжного країна змушена брати позики за кордоном. Цей дефіцит найчастіше спричиняєтся тим, що експорт країною товарів і послуг є меншим за імпорт. Дефіцит поточного рахунку фінансують чистим припливом капіталу країни:

1.У формі міжнародних позик- у МВФ, Світового банку. Іноземних урядів чи комерційних банків. Збільшується розмір зовнішнішнього боргу країни;2.Фінансування прямими іноземними інвестиціями.Розмір державного боргу країни не збільшується;3.Фінансування продажем активів країни іноземним інвесторам, теж не збільшує державний борг країни.

Доважливих показників заборгованості країни країни належать:- зовнішній борг як відсоток ВВП та відсоток експорту;- сума платежів з обслуговування боргу як відсоток експорту; - коефіціент обслуговування боргу, тобто відношення суми виплат з обслуговування боргу до величиниекспорту товарів і послуг;- реальний борг на душу населення тощо.Якщо рівень зовнішньої заборгованостідуже великий,інколи виникає криза зовніньої торгівлі – неспроможність країни-боржника в повному обсязі обслуговувати свої зовнішні борги, зокрема здійснювати чергові виплати з боргу.Основними причинами кризи зовнішньої заборгованості є такі:- неправильна макроекономічна політика країн – боржників;-різка зміна конюктури на світових ринках, що супроводжується погіршенням умов торгівлі країн-боржників і зростання реальних процетних ставок;- наявність стимулів до відмови від платежів за борг країнами – боржниками. За сучасних умов країни-боржники прагнуть полегшити тягар своєї заборгованості через зміну графіка сплати боргу, його реструктуризацію чи полегшення сплати. Новітнім методом є конверсія боргу. Усі ці методи дають змогузменшити зовнішню заборгованість країни, але водночас скорочуються її валютні резерви та індукуються інфляційні імпульси.Упродовжповоєнного періоду державний борг у багатьох країнах світу зростав. Однією з причин цього було зниження податків задля стимулюванняекономіки без відповідного зниження державних видатків. Ще одна причина це відсутність політичної волі та рішучості державних мужів. Утримання великого бютжетного сектора економіки сприяє дефіцитам і зростанню державного боргу. Важливою причиною зростання дефіцитів і державного боргу у країнах з розвинутою економікою є циклічні спади а в України – трансформаційний спад. Державний борг безперечно впливає впливає на функціонування національної економіки. Наслідки цього впливу поділяють на короткострокові (наслідки бюджетного дефіциту)і довгострокові(наслідки державного боргу). Вони повязані з його впливом на економічне зростання у тривалому періоді, а отже і на рівень життя майбутніх поколінь.Зростання державного боргу зменшує виробничі потужності, які використовуватимуть майбутні покоління, а отже вони матимуть нижчий рівень доходу. Наявність великого державного боргу сповільнює економічні зростання. Однією з умов розвою національної економіки є динаміка тягара боргу – відношення державного боргу до ВВП. Зниження одатків, яке фінансують зростання державного боргу, не зменшує тягара оподаткування – він просто переміщюється в часі. Фінансування державних видатків рвнозначне їх фінансуванню за рахунок податків. З рівності Рікардо випливає що зниження податків, яке фінансують за рахунок боргу, не змінює обсягу споживання.

44. Монетарна політика: цілі, види. Монетарна політика – це інструмент екон.політики, який виконує регулювання макроекономічної політики за допомогою кредитно-грошових інструментів, тобто впливає на обсяг і структуру виробництва, заг.рівень цін, рівень зайнятості, інвестицій, на стан зовнішньоекон.рівноваги через зміну пропоз.грошей. Цілі монетарної політики: 1.Кінцеві: 1) економічне зростання; 2) високий рівень зайнятості; 3) стабільний рівень цін. 2. Проміжні: 1) встановлення певного обсягу грош.маси; 2) стабільність процентних ставок; 3) стабільний курс національної валюти. Багато із цілей збігаються, але окремі суперечать одні одним. Центральний банк має три основні знаряддя, використання яких може від­чутно вплинути на національну економіку: їх називають про­міжними змінними(завданнями): гро­шові агрегати (М_] чи М₂) та короткострокові та довгострокові процентні ставки, які прямо пов'язані з рівнем зайнятості та цін. та поточ­ні змінні (завдання): грошові агрегати (грошова база) і агрегати резервів, а також процентні ставки. Проведення монетарної політики ускладнюється тим, що центральний банк не може одночасно стабілізувати і процентні ставки, і пропозицію грошей, при дотриманні першого завдання спричиняється коливання пропозиції грошей. І навпаки — стабілізація пропозиції грошей означає коливання процентних ставок. Тому центральний банк мусить вибрати одну з поточних змінних (напри­клад, грошову базу чи процентні ставки на державні облігації), про­водячи монетарну політику. У зв'язку з цим можливі три основні варіанти такої політики: 1)монетарна політика, поточним завданням якої є під­тримання певного рівня процентних ставок. Зі збільшенням попиту на гроші їхня пропозиція зростатиме; і навпаки, зі зменшен­ням попиту — звужуватиметься. У моделі грошового ринку цей на­прям монетарної політики графічно можна зобразити у вигляді го­ризонтальної кривої пропозиції. Цю монетарну політику можна назвати гнучкою. Графік в зош.:

2)монетарна політика, метою якої є підтримання в на­ціональній економіці стабільної величини пропозиції грошей. У цьому разі пропозиція грошей у моделі грошового ринку зображується у вигляді вертикальної кривої. Зі збільшенням попиту на гроші про­центна ставка у цьому варіанті зростатиме. І навпаки, зі зменшен­ням цього попиту вона знижуватиметься. Таку монетарну політику можна назвати жорсткою. Графік в зош.:

. 3) існує проміжний варіант монетарної політики. Цьому варіантові відповідає висхідна крива пропозиції грошей. У цьому разі зі зміною попиту на гроші змінюється і їхня пропозиція. Графік в зош.:

Залежно від характеру впливу на основні макроекономічні змінні розрізняють два види мо­нетарної політики — стимулювальну і стримувальну.Політику, що спрямована на об­меження зростання цін у національ­ній економіці, називають стриму­вальною монетарною політикою, або політикою "дорогих грошей". Цю по­літику центральний банк може про­водити, продаючи державні цінні папери на відкритому ринку, збіль­шуючи норму резервування та під­вищуючи облікову ставку. За стримувальної монетарної політики крива пропозиції грошей вертикальна або дуже крута. Політику, що спрямована на підвищення рівня зайнятості, і, відповідно, на прискорення економічного зростання, називають стимулювальною монетарною політикою, або політикою "дешевих грошей". Для збільшення сукупних видатків, щоб залучити незайняті ресур­си, центральний банк повинен збільшити пропозицію грошей. Цьо­го він може досягти через купівлю цінних паперів на відкритому ринку, зниження облікової ставки або зменшення норми резерву­вання. За стимулювальної монетарної політики крива пропозиції грошей є положистою, або висхідною.