28. Основні шляхи подолання інфляції

Світова практика знає цілий арсенал боротьби з інфляцією. Справа полягає лише в тому, щоб уміло його використати. Цей арсенал з певною умовністю можна поділити на дві частини. Відома антиінфляційна стратегія, що об'єднує цілі і методи тривалого характеру. Існує антиінфляційна тактика, від якої можна чекати результатів у межах порівняно невеликого відрізку часу.

Гасіння інфляційних очікувань Одним із найважливіших завдань антиінфляційної стратегії є гасіння інфляційних очікувань, насамперед адаптивних цінових. Для подолання психології суб'єктів економічної системи, позбавлення їх страху перед знеціненням заощаджень, відвернення нагнітання поточного попиту, який зумовлений безперервним подорожчанням товарів і ми слуг, необхідно зупинити інфляцію

Ефективна монетарна політика- Другим невід'ємним компонентом антиінфляційної стратегії є тривала грошова політика. її відмінна

особливість — введення жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси.

Скорочення бюджетного дефіциту- Важливим заходом антиінфляційної політики є скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації.

Раціоналізація зовнішньоекономічної політики Ефективна антиінфляційна стратегія має бути побудована так, щоб звести до мінімуму вплив на національну економіку зовнішніх інфляційних імпульсів, особливо тих, що пов'язані з переміщеннями через кордони спекулятивних капіталів. Оскільки рух капіталів отримує концентроване вираження в сальдо платіжного балансу, необхідно зняти його інфляційний ефект.

Тактичні антиінфляційні заходи - При виникненні нестерпної ситуації, коли одними тривалими механізмами не обійтися, необхідно мобілізувати тактичний, швидкодіючий потенціал антиінфляційного регулювання. Таким першим шляхом антиінфляційної тактики необхідно виділити державну підтримку підвищення ступеня товарності народного господарства. Мається на увазі, зокрема, пільгове оподаткування підприємств» що організують вільний продаж побічних продуктів виробництва і послуг, або таке ж доброзичливе ставлення до банків, які зайнялися обробкою наявних у них запасів комерційної інформації і торгівлею товарними банками даних.

29.Формування доходів домогомподарств.

За суб’єктами привласнення доходи поділяють на :

-доходи домогосподарств;

-доходи фірм;

-доходи держави;

-доходи нації.

Доходи домогосподарств визначають споживчі витрати. На макрорівні індивідуальний або особистий розподіл означає розподіл НД серед веред окремих осіб, що розмежовує джерела особистих доходів окремих осіб чи домогосподарств. Економічною та статистичною одиницею формування і розподілу доходів у суспільстві є домашні господарства, бюджет яких показує рівень добробуту в суспільстві. Доход домашнього господарства слід розуміти як суму товарів та послуг, яку отримує господарююча одиниця за певний час на основі трудової діяльності чи власності на майно. Домашні господарства, виконуючи функції споживача, активно беруть участь також у сфері виробництва, праці, капіталу, землі. Валовий дохід домогосподарств включає:

1)Чисту з/п;

2)підприємницький дохід;

3)доходи від особистого підсобного гос-ва чи оренди житла;

4)компенсації і страхові відшкодування збитків.

Крім цих постійних доходів домашні господарства отримують так звані трансферти:

-державні(пенсії);

-соціальні(виплата соц..страх, допомоги дітям);

-міжфірмові;

-некомерційні(спонсор допом).

Всі ці доходи становлять бюджет домашнього господарства, який можна використовувати:

-для придбання товарів та послуг;

-для нагромадження (у формі майна або грошових вкладів).

Споживання домогосподарств — це їхні витрати на споживчі товари та послуги, які залежать від їхніх доходів. Тому виникає питання: як формуються доходи домогосподарств, і зокрема та їх частина, що спрямовується на споживання? Розкриттю цього питан­ня сприятиме розгляд моделі економічного кругообігу. В умовах приватної закритої економіки вона пояснює взаємодію лише двох суб'єктів економічної системи: домогосподарств і підприємств, а отже, не відображує державного втручання в еко­номіку та будь-яких зв'язків із зовнішнім світом. Домогосподарства взаємодіють з підприєм­ствами через ринок ресурсів і ринок продуктів. У процесі цієї взаємодії домогосподарства формують свої доходи і здійснюють витрати на споживання.

У верхній частині розміщується ринок ресурсів. Домо­господарства, які володіють усіма економічними ресурсами без­посередньо або опосередковано (через власність на капітал), виходять на цей ринок із своїми ресурсами. Підприємства для здійс­нення виробництва купують ці ресурси у домогосподарств. У ре­зультаті купівлі-продажу виробничі витрати підприємств, що пов'я­зані з купівлею ресурсів, водночас формують грошові доходи до­могосподарств. Сума цих доходів є доходом домогосподарств, або особистим доходом.

Якщо особистий дохід пов'язувати з джерелами формування, то його величину можна визначити за такою формулою:

ОД= з/п+ Змішаний дохід ₊ дохід від активів+соціальні трансферти

Перші два елементи особистого доходу називаються доходами від трудової діяльності, або трудовими доходами. Доходи від ак­тивів — це дохід від власності. До таких доходів можна віднести дивіденди, проценти, ренту. Соціальні трансферти охоплюють доходи не зароблені, а отримані внаслідок перерозподілу сукуп­ного доходу. До них належать пенсії, стипендії, виплати по без­робіттю, субсидії тощо. Здебільшого вони надаються державою, а також рештою світу, що виходить за межі спрощеної економіки,

Діяльність домогосподарств спрямована на задоволення особистих потреб. Тому свої доходи вони спрямовують переважно на ку­півлю споживчих товарів і послуг. У нижній частині рис. 7.1 показаний ринок продуктів, на якому підприємства продають споживчі това­ри і послуги, а домогосподарства купують їх за рахунок своїх доходів. Сума витрат домогосподарств на цьому ринку визначає величину їхнього споживання, яке можна назвати приватним споживанням.

У наведеній моделі економічного кругообігу величина приватного споживання дорівнює сумі доходів домогосподарств. Проте реально витрати на приватне споживання менші за дохід домогосподарств. Це пояснюється перш за все тим, що не весь дохід домогоспо­дарств надходить в їхнє розпорядження. Тому крім особистого доходу слід розрізняти особистий наявний дохід (дохід у розпорядженні).

У загальному контексті наявний дохід — це та частина сукуп­ного доходу, яка залишається у розпорядженні суб'єктів приват­ної економіки після сплати податків і може бути використана для приватного споживання і заощадження. Оскільки у приватній за­критій економіці, що розглядається, немає держави та відсутні податки, увесь дохід залишається в її розпорядженні. Таким до­ходом є ВВП. Це означає, що наявний дохід приватної закритої економіки дорівнює ВВП.

Отже, особистий наявний дохід можна визначити як різницю між наявним доходом приватної економіки і наявним доходом під­приємств:

Особистий

наявний = ВВП - Амортизація – нерозподілений прибуток

Особистий наявний дохід є безпосереднім джерелом спожи­вання домогосподарств. Але в кожному поточному періоді домо­господарства спрямовують на споживання не весь свій наявний дохід. Це пояснюється бажанням людей заощаджувати певну част­ку свого наявного доходу. Оскільки споживання є пріоритетним напрямом використання особистого наявного доходу, то заощаджен­ня є тією частиною цього доходу, яка не витрачається на спожи­вання. Іншими словами, особистий наявний дохід розподіляється на дві частини: споживання та заощадження домогосподарств.