1. Місцеве самоврядування як соціальний феномен сьогодні знову перебуває в центрі уваги широкого кола українських вчених і практиків.

Як наукова категорія самоврядування не має однозначного тлумачення. В узагальненому розумінні самоврядування є здатність якої-небудь системи підтримувати і поліпшувати свої параметри з використанням власних сил і можливостей без значних зовнішніх впливів.

Останнім часом термін “самоврядування” найбільш часто використовується в кібернетиці, соціології, праві.

Із соціологічної точки зору самоврядування виражається участю всіх членів соціальної організації в обговоренні, прийнятті і реалізації загальних рішень.

Однак до такого визначення прийшли не відразу. Споконвічно в Англії -батьківщині класичних муніципальних форм - термін “self – government” (самостійне управління) трактувався як особливість організації внутрішньоїдержавної влади. Згодом, на межі XIX століття, цей термін став використовуватися для характеристики англійського державного ладу як самоврядного за допомогою парламенту нації .

Запозичений державознавцями Європи вираз “самоврядування” став інтерпретуватися як відносно автономне від іншої зовнішньої влади управління, здійснюване громадянами у своїх інтересах або безпосередньо через обрані ними представницькі органи. У такому розумінні термін “самоврядування” був сприйнятий і в Росії саме в той період, коли Україна (принаймні її більша частина) перебувала у її складі. В енциклопедичному словнику Брокгауза й Ефрона, виданому в Санкт-Петербурзі на початку нинішнього століття, самоврядування визначається як ”управління яким-небудь колом справ самими зацікавленими громадянами (безпосередньо чи за посередництвом обраних ними органів), без втручання сторонньої влади”. Таке визначення дозволяє трактувати самоврядування двозначно. У широкому плані як самоврядну організацію можна розглядати будь-яку державу, де уряд або інше керівництво обирається і цілком залежить від народу. Але набагато частіше самоврядування розглядається у більш вузькому значенні щодо самоврядних співтовариств, що утворені і функціонують у рамках держави. Як правило, у цьому плані поняття “самоврядування” виступає синонімом місцевого самоврядування, при якому господарськими та іншими справами певної адміністративно-територіальної одиниці керують мешканці, а не центральні органи влади.

Цікаво, що в тій же Англії, поряд з розглянутим терміном, існують поняття “local government” - місцеве управління і “self-administration” - місцева адміністрація. У Франції терміна "самоврядування" не існує, і замість нього використовуються поняття децентралізація чи муніципальна влада.

Безпосередньо морфологічний розбір слова допускає розглядати самоврядування як приватний прояв більш загальної за значенням дефініції “управління”. Усвідомлення самоврядування як різновиду управління дозволяє побудувати аналіз досліджуваної категорії на виділенні загального й особливого в цих близьких (але не рівнозначних за своїм змістом) поняттях.

Як відомо, під управлінням у загальному значенні розуміють керівництво чим-небудь (ким-небудь). Управління по своїй суті зводиться до спрямованого впливу суб'єкта управління на об'єкт. Часто управління розглядають як функцію організованих систем, що забезпечує збереження їхньої структури, підтримку режиму діяльності і розвитку відповідно до заданих параметрів.

Процес управління припускає наявність суб'єкта управління (управляючої системи) і об'єкта управління (системи, якою управляють). На відміну від управління, у випадку самоврядування відсутній чітко виражений розрив між об'єктом і суб'єктом управління, управляюча система впливає немовби,сама на себе, тобто відбувається злиття двох систем (управляючої і тої, якою управляють) в одну - самоуправляючу. Це одна з визначальних особливостей самоврядування.

2.Конституція України 1996 р. дає таке визначення: «Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України» (ст. 140 Конституції України).

Отже, суть законодавчого визначення місцевого самоврядування: полягає в тому, що під останнім законодавець розуміє право самостійно вирішувати питання місцевого значення, яке здійснюється )реалізується) специфічним суб’єктом - територіальною громадою.

Європейська Хартія Про місцеве самоврядування дає таке визначення: «Під місцевим самоврядуванням розуміється право і реальна здатність органів місцевого самоврядування у регламентуванні їм значної частини державних справ і управляти ними, діючи у межах закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення”.

Аналіз Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні”, інших нормативно-правових актів, пов`язаних з регламентацією місцевого самоврядування, свідчить про те, що наша держава дотримується зазначеної стратегії його розвитку. Адже відповідно до цих актів під місцевим самоврядуванням розуміється гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно, або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

У зазначених актах закріплені ознаки місцевого самоврядування По-перше, воно розглядається як одна з форм народовладдя, тобто специфічний спосіб організації влади, якою наділяються територіальні громади для здійснення управлінських функцій, як так зване локальне народовладдя По-друге, місцеве самоврядування визнається однією з фундаментальних засад правової держави і громадянського суспільства, способом їх створення та функціонування і, по-третє, воно вважається правом, але державою, іншими соціальними інституціями гарантується, з тим, щоб стало реальною здатністю, дістало практичне втілення.

Крім сутнісних, шляхом аналізу та синтезу, можна виділити формалізовані ознаки місцевого самоврядування. Це те, що його суб’єктами )носіями) є жителі села чи добровільно об`єднані у сільську громаду жителі кількох сіл, селища, міста, воно призначене для вирішення питань місцевого значення, здійснюється в межах законодавства України, має самостійну )самоврядну) та державну )делеговану) компетенцію, питання в межах місцевого самоврядування вирішуються самостійно або під відповідальність його органів та посадових осіб.

На думку проф. В. Кампо: місцеве самоврядування - це самоорганізація громадян відповідних населених пунктів )громад) з метою влаштування питань життя чи життєзабезпечення цих пунктів за згодою і при підтримці держави. Ось чому:

1) місцеве самоврядування можливе тільки там, де громадяни мають змогу вирішувати питання місцевого життя за допомогою самоорганізації, самозабезпечення через відповідні форми прямої та виборної )представницької) демократії, інститут місцевого самоврядування з’являється одночасно з парламентом та іншими елементами демократичного режиму на Заході;

2) місцеве самоврядування має публічний характер, оскільки виражає суспільні інтереси громадян відповідник населених пунктів;

3) місцеве самоврядування завжди є похідним від держави, держава його визнає, вбачаючи в ньому прояв індивідуальної свободи громадян, що проживають у відповідник населений пунктах, індивідуальна свобода в демократичному суспільстві не має собі рівних і держава їй служить. Тому держава покликана допомагати і місцевому самоврядуванню в досягненні його цілей.

Під самоврядуванням іноді розуміють, самостійну діяльність організаційно об’єднаних людей по регулюванню суспільних відносин у сфері виробництва, обліку і розподілу матеріальних та духовних цінностей, створення державних, політичних, громадських та інших надбудовних структур, забезпечення на цій основі необхідний умов свого існування, відтворення людської істоти і навколишнього середовища. Самоврядування, таким чином, це, по-перше, діяльність в межах повноважень організаційної структури, по-друге - не заборонена законом ініціативна діяльність. Місцеве самоврядування можна також визначити як форму народовладдя, що забезпечує реалізацію надбаного права населення, об’єднаного в певну територіальну громаду, самостійно і під власну відповідальність управляти певною частиною громадських справу в межах чинного законодавства і місцевий статутів.

Можна також сказати, що місцеве самоврядування поряд з державною владою є самостійною формою публічної влади, джерелом якої визнається народ України.

Існує концепція, згідно з якою в державі функціонує цілісна публічна влада )саме на цій концепції ґрунтується Конституція України), яка має два прояви)дві форми):

1) державна влада - здійснюється органами державної влади ;

2) муніципальна влада - здійснюється органами місцевого самоврядування, функціонує відокремлено, незалежно від державної влади.

Іноді місцеве самоврядування отоожнюють з місцевою владою, називають її різновидом. Таке ототожнення також не виправдане, бо воно знов-таки порушує співвідношення між державою і суспільством на користь держави. На цій точці зору ґрунтуються політичні концепції місцевого самоврядування. У підсумку можна зазначити, що у науково-теоретичному і практичному значенні місцеве самоврядування - це необхідний інструмент перебудови існуючої влади - регіональної, територіальної, місцевої, важливий Фактор суспільно-політичного розвитку будь-якої держави незалежно від панівного політичного режиму, орієнтації на нові форми політичного та економічного життя в процесі посткомуністичних перетворень суспільства. Саме муніципальна модель самоврядування забезпечує розвиток самоврядний і спрямована на максимальна використання творчої активності людей, нове розуміння мотивації людської діяльності. Децентралізація вдали на основі розвинутого демократичного самоврядування є найважливішим засобом запобігання тоталітаризму і авторитаризму.

3. Система самоврядування включає первинний рівень самоврядування — село, селище, місто і вторинний — район, область. Головним осередком місцевого самоврядування є села, селища і міста, де живуть люди і природним шляхом утворюють громади.

Згідно зі статтею 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, тобто через певний структурно-організаційний механізм, який іменується системою місцевого самоврядування. Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 5) до елементів системи місцевого самоврядування відносить: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні в місті ради, які створюються в містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Суб'єктом і основним носієм функцій у системі місцевого самоврядування і повноважень є територіальна громада. Територіальна громада — це спільнота мешканців, жителів населених пунктів (сіл, селищ і міст), об'єднана загальними інтересами власного життєзабезпечення, самостійного, в межах законів, вирішення питань місцевого значення як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Територіальна громада села, міста є організаційною основою місцевого самоврядування. Територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватись в одну територіальну громаду, і навпаки, жителі, які входять до територіальної громади сусідніх сіл можуть виходити з неї й утворювати власну територіальну громаду.

Територіальні громади чинним законодавством наділено функціями і повноваженнями в різних сферах місцевого життя. Вони управляють майном, що є в комунальній власності, і затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку й контролюють їх виконання; затверджують відповідно до закону місцеві податки і збори; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, організують та ліквідують комунальні підприємства, установи та організації, здійснюють контроль за їх діяльністю та виконують інші функції, віднесені законом до їх компетенції.

Територіальна громада функціонує безпосередньо, через органи і посадових осіб місцевого самоврядування. Формами прямої (безпосередньої) місцевої демократії є місцеві вибори, місцеві референдуми, консультативні опитування, загальні збори громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи і громадські слухання. Представницькими органами місцевого самоврядування в територіальних громадах є сільські, селищні й міські ради, які складаються із депутатів, обраних жителями сіл, селищ, міст. Ради наділено функціями і повноваженнями, які є основою для їх практичної діяльності, працюють за принципом розподілу повноважень, мають визначену виключну компетенцію у визначених організаційних, контрольних і нормативних питаннях. Сільські, селищні й міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення, які є обов'язковими на підвідомчій території1.

Для реалізації рішень сільських, селищних і міських рад та здійснення інших завдань виконавчо-розпорядчого характеру створюються виконавчі органи рад. Це — виконавчі комітети, відділи, управління та інші виконавчі органи. Виконавчі органи рад наділено власними та делегованими повноваженнями. Власні (самоврядні) повноваження стосуються сфер соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку, фінансів, цін тощо і полягають у встановленні порядку діяльності суб'єктів правовідносин, підготовці проектів документів на розгляд відповідної ради і т. ін. Делегованими повноваженнями виконавчих органів сільських, селищних і міських рад є ті, які належать до сфери виконавчої влади і передаються виключно цим органам для реалізації її виконавчо-розпорядчих функцій.

Головною посадовою особою територіальної громади є сільський, селищний і міський голова, який обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. Він очолює відповідну раду та її виконавчий орган. У своїй діяльності сільські, селищні та міські голови підзвітні, підконтрольні та відповідальні перед територіальними громадами, які їх обрали, перед своїми радами, а з питань здійснення виконавчими органами рад повноважень органів виконавчої влади — підконтрольні відповідним місцевим адміністраціям.

Органічним доповненням місцевого самоврядування є органи самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні та ін.), які утворюються з ініціативи жителів сіл, селищ і міст з дозволу відповідних рад. Вони діють у межах Конституції і законів України, статутів територіальних громад, регламентів відповідних рад і забезпечують реалізацію актів місцевих референдумів, підтримання зусиль органів місцевого самоврядування, здійснення громадських ініціатив.

Органи місцевого самоврядування для більш ефективного здійснення своїх повноважень, захисту інтересів територіальних громад можуть об'єднуватись в об'єднання, асоціації або входити до відповідних міжнародних асоціацій.

Провідне місце в системі місцевого самоврядування посідають територіальні громади. Вони являють собою жителів, об'єднаних постійним проживанням в межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Стаття 140 Основного Закону закріпила конституційну право-суб'єктність територіальної громади, визначивши, що саме їй належить право на здійснення місцевого самоврядування, і реалізується воно в самостійному вирішенні громадою питань місцевого значення в межах Конституції і законів України. Це конституційне положення, ґрунтуючись на самобутніх самоврядних традиціях українського народу та враховуючи демократичний досвід організації місцевого самоврядування в зарубіжних країнах, вимагає формування та функціонування територіальної громади не як простої сукупності жителів певного населеного пункту, а як дієздатного суб'єкта, соціально і політично активного, самодостатнього з точки зору забезпечення матеріально-фінансовими ресурсами, спроможного на ефективне та відповідальне управління власними справами. Відповідно до цього можна виокремити основні ознаки територіальної громади:

а) інтеграційна ознака. Територіальна громада виступає як сукупність фізичних осіб, при чому законодавче застосування узагальнюючого терміна «жителі» дає підстави включити до її складу не лише громадян України, але й іноземних громадян і осіб без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах;

б) територіальна ознака. Громада формується як сукупність тих осіб, що пов'язані з територією певного населеного пункту фактом постійного проживання. Відповідно до цього визначаються просторові межі функціонування громади та основні види територіальних громад: територіальна громада села або добровільного об'єднання в сільську громаду жителів декількох сіл; територіальна громада селища; територіальна громада міста. Опосередковано Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» вказує і на такий вид громад, як територіальна громада району в місті.

в) інтелектуально-комунікативна ознака. В територіальних громадах існує система різноманітних інтересів, соціальних зв'язків і відносин їхня дія призводить до утворення громадської інфраструктури громади, до якої можна віднести різноманітні організаційні форми та інститути, спрямовані на задоволення потреб та інтересів членів громади, — громадські об'єднання, засоби масової інформації, органи самоорганізації населення, підприємства, організації, суб'єкти підприємницької діяльності тощо;

г) функціонально-цільова ознака. Територіальна громада має самостійні функції та компетенцію у вирішенні питань місцевого значення, що визначають особливе місце та роль цього суб'єкта в системі місцевого самоврядування.

Функції територіальних громад являють собою основні напрямки діяльності цих соціальних спільнот щодо реалізації місцевих інтересів шляхом вирішення в межах Конституції і законів України питань місцевого значення. Систему функцій громад становлять об'єктні — соціальна, політична, економічна, екологічна функції, та управлінські — установча, нормотворча, контрольна. Соціальна функція — це напрям діяльності територіальних громад, пов'язаний із задоволенням потреб життєзабезпечення її членів, створенням умов вільної реалізації членами громади їх вікових, фахових, культурних, національно-етнічних, релігійних та інших інтересів, розвитком системи соціальної взаємодії та розбудовою громадянської інфраструктури громади. Політична функція виступає одним з основних напрямків діяльності громад як інституції не лише громадянського суспільства, але й правової держави, зміст якого становить здійснення на місцевому рівні особливої форми публічної влади. Економічна функція характеризує діяльність територіальних громад щодо формування достатньої для задоволення потреб громад та їх членів матеріально-фінансової бази і здійснення заходів з ефективного її використання. Поняттям «екологічна функція» охоплюється напрямок діяльності, пов'язаний з підтриманням безпечного для життя і здоров'я громадян навколишнього середовища, доцільним, ефективним і дбайливим використанням належних громаді природних ресурсів.

Забезпечення ефективної реалізації функцій територіальної громади вимагає нормативного встановлення її компетенції. До виключної компетенції територіальної громади належать питання:а) формування місцевої ради, обрання місцевого голови й ухвалення рішення про дострокове припинення їх повноважень; б) заслуховування звітів депутатів та місцевого голови; в) здійснення контролю за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування у встановлених законодавством і статутом формах; г) об'єднання з іншими територіальними гро­мадами і вихід із таких об'єднань;ґ) організаційна ознака. Територіальна громада як первинний суб'єкт місцевого самоврядування запроваджує організаційну систему — сукупність інститутів і форм здійснення місцевого самоврядування. її складовими виступають система форм безпосереднього здійснення громадою місцевого самоврядування та система органів і посадових осіб місцевого самоврядування;д) майнова ознака. Важливим елементом правового статусу територіальної громади є характеристика її як суб'єкта права комунальної власності. Громада має право володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і у своїх інтересах належним їй майном як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування;є) історико-культурна ознака. Територіальна громада зазнає впливу чинників історико-культурного характеру, під дією яких формуються соціокультурні надбання, що шануються громадою як особлива цінність, — звичаї, традиції, свята. Історичні, культурні й інші особливості та традиції територіальної громади відбиває її символіка — герб, прапор тощо. Зміст, описання та порядок використання символіки, згідно з ч. З ст. 22 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», визначаються рішенням місцевої ради.

Таким чином, територіальна громада виступає як специфічний первинний колективний суб'єкт місцевого самоврядування, що складається з громадян України, іноземних громадян й осіб без громадянства, об'єднаних фактом постійного проживання на території населеного пункту (села, селища або міста) та спільністю місцевих інтересів, який наділений гарантованим державою правом самостійно на підставі власної матеріально-фінансової основи в межах Конституції і законів України вирішувати питання місцевого значення в різноманітних формах реалізації компетенції.

Територіальна громада реалізує належне їй конституційне право на здійснення місцевого самоврядування безпосередньо та через органи місцевого самоврядування. До форм безпосередньої демократії на муніципальному рівні законодавцем віднесені місцеві вибори, місцеві референдуми, загальні збори громадян за місцем їх проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання.

Місцеві вибори є формою прямого волевиявлення громадян, за допомогою якої відбувається створення сільських, селищних, міських, районних в місті, районних та обласних рад, обрання сільських, селищних та міських голів.

Місцевий референдум є формою волевиявлення територіальної громади з питань місцевого значення, а також формою нормотворчої діяль -ності цього суб'єкта місцевого самоврядування, яка дає змогу громаді безпосередньо здійснювати управління місцевими справами. Порядок призначення та проведення місцевого референдуму визначається Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 року.

Ще однією формою безпосереднього здійснення місцевого самоврядування є загальні збори громадян. Стаття 8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановила, що порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади. Але за умов відсутності статуту громади при вирішенні питань підготовки і проведення загальних зборів слід керуватися Положенням про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 року.Загальні збори громадян скликаються в міру необхідності за місцем проживання громадян (села, селища, мікрорайону, житлового комплексу, вулиці, кварталу, будинку) для обговорення найважливіших питань місцевого життя. У роботі зборів мають право брати участь громадяни, які досягли вісімнадцяти років і постійно проживають на відповідній території, а також депутати місцевих рад, представники державних органів, трудових колективів, об'єднань громадян.

Територіальна громада має право проводити громадські слухання — зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, які належать до відання місцевого самоврядування. Вони повинні проводитися не рідше одного разу на рік. Порядок організації громадських слухань визначається статутом тери­торіальної громади.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», члени територіальної громади мають право в порядку місцевої ініціативи ініціювати розгляд у раді будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. Таке питання підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи, а прийняте за ним рішення — оприлюдненню.

Нормативне регулювання організації та діяльності місцевого самоврядування здійснюється внутрішнім правом кожної держави, а також відповідними актами міжнародного рівня, зокрема Європейською Хартією місцевого самоврядування. Ця хартія визначила принципи, основні напрями місцевого самоврядування, його співвідношення з місцевим управлінням. Правовою основою місцевого самоврядування в Україні є Конституція України, яка закріпила систему місцевого самоврядування, його фінансову та матеріальну базу, роль територіальної громади, фінансові гарантії місцевого самоврядування з боку держави та роль місцевого самоврядування як гаранта прав і свобод. Усі організаційні питання щодо діяльності органів місцевого самоврядування та їх повноважень врегульовуються Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (від 21 травня 1997 p.).

Основними рисами місцевого самоврядування в Україні є: демократичний характер, здійснення на всіх щаблях адміністративно-територіального устрою держави (крім Автономної Республіки Крим), відсутність ієрархії між територіальними громадами, їх органами і посадовими особами, характер соціальної служби, фінансово-економічний, політичний характер, специфічний правовий статус.

Важливими ознаками будь-якого органу місцевого самоврядування є його правова, організаційна та фінансова автономія щодо інших органів місцевого самоврядування, а також державних органів. Суть правової автономії виявляється у наявності в органів місцевого самоврядування власних повноважень, визначених Конституцією і законодавством. Організаційна автономія виражається в тому, що орган місцевого самоврядування має змогу сам визначати власну внутрішню структуру з тим, щоб вона відповідала місцевим потребам і забезпечувала ефективне управління. Фінансова автономія полягає у праві органів місцевого самоврядування на володіння і розпорядження власними коштами, достатніми для здійснення своїх функцій і повноважень.

Хоча місцеве самоврядування, його органи згідно з Конституцією України не входять до механізму державної влади, це не означає його повної автономності від державної влади, державного управління. Місце та роль органів місцевого самоврядування в системі державного управління визначаються структурою їх повноважень, що включають: 1) власні (самоврядні) повноваження, здійснення яких пов'язане з вирішенням питань місцевого значення, наданням громадських послуг населенню; 2) делеговані повноваження (окремі повноваження органів виконавчої влади, надані законом органам місцевого самоврядування), здійснення яких пов'язане з виконанням функцій виконавчої влади на місцях.

Щодо повноважень представницьких органів місцевого самоврядування, то відповідно до статей 25 і 26 Закону виділяють два види повноважень представницьких органів місцевого самоврядування: загальні та виключні права й обов'язки.

На підставі ст. 25 цього Закону сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України та іншими законами до їх відання.

Поряд з загальними, у ст. 26 Закону закріплюються і виключні повноваження цих органів, питання яких вирішуються цими радами лише на їх пленарних засіданнях.

Щодо районних і обласних рад, то Закон закріплює лише перелік питань, які вирішуються цими радами виключно на сесіях.

Виключні повноваження рад місцевого самоврядування досить сталі — їх не можна змінити довільно.

Загальні повноваження більш рухомі, але обмежені повноваженнями, які вирішуються лише на пленарних засіданнях рад.

Так, голови згаданих органів, крім здійснення наданих їм Законом повноважень можуть здійснювати інші повноваження місцевого самоврядування, визначені Законом про місцеве самоврядування та іншими законами, якщо вони не віднесені до виключних повноважень ради або не віднесені останньою до відома її виконавчих органів.

Стаття 26 Закону про місцеве самоврядування в Україні закріплює питання, які вирішуються радами базового рівня виключно на пленарних засіданнях, що є основною організаційно-правовою формою діяльності рад.