1.2. Державна політика соціального захисту молоді

Молодь у цілому являє собою таку групу населення, у якій, з одного боку, виникає найбільше нових соціальних проблем, а з іншого боку, саме проблеми молоді мають особливе значення для майбутнього всього суспільного розвитку. Головним у соціальній роботі з молоддю е її соціальний захист. Мета молодіжної політики у цій сфері - вирівнювання стартових позицій молоді, подолання дискримінації окремих груп молодих людей, в тому числі у приватних структурах, розвиток кредитування молоді та молодих сімей на сприятливих умовах, надання пільг для працевлаштування випускників навчальних закладів у перші два роки після їх закінчення, організація служб профорієнтації, перепідготовки та працевлаштування молоді, служб юридичної допомоги та консультування

юнаків і дівчат.

Молодіжна політика держави повинна також збільшувати можливості для посадового, професійно-кваліфікаційного, освітнього, наукового зростання молоді, забезпечувати вільний вибір шляхів і засобів соціального просування. Подолання матеріальної та інших видів залежності від батьків і суспільства може здійснюватись через розширення можливостей самостійного забезпечення власних потреб, удосконалення законодавчої практики та законодавчої ініціативи, створення гарантій для отримання молоддю освіти і фахової перепідготовки [34,с.45-48]

Розв'язанню молодіжних проблем мають сприяти законодавчі акти, прийняті українською державою. До них відносяться Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в Україні від 15 грудня 1992 р., Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р. та відповідна постанова Верховної Ради України про введення його в дію.

Пріоритетними цілями державної молодіжної політики України з вирішення проблем безробіття є:

- Створення відповідної системи освіти, професійної орієн-тації підготовки молодого покоління до праці.

- Запобігання безробіттю, забезпечення зайнятості молоді.

- Встановлення для випускників шкіл, профтехучилищ, технікумів, ВНЗ, а також військовослужбовців, звільнених у запас, певних гарантій та можливостей для працевлаштування (це може бути, наприклад, право на перше робоче місце чи бронювання певної кількості робочих місць на виробництві).

- Стимулювання підприємств і організацій, які спроможні спрямувати матеріальні і грошові ресурси на спеціальні мо-лодіжні програми й проекти, на забезпечення зайнятості мо-лоді, випуск товарів і надання послуг для молоді; створення й організацію діяльності госпрозрахункових та інших молодіжних підприємств і формувань, які дбають про надання допомоги молодим людям. [32,с.89]

- Розвиток нових форм трудової участі молоді у вироб-ництві (створення економічних центрів, кооперативних, орен-дних підприємств тощо, визначення певних пільг при їх оподаткуванні, кредитуванні тощо).

- Стимулювання молоді, її організацій на самостійне вирі-шення власних проблем (розвиток МЖК, Центрів науки, твор-чості, дозвілля і відпочинку і т. ін.).

- Вирішення житлових проблем молоді (зокрема створен-ня системи пільгового кредитування для молодих сімей).

- Вивчення та формування розумних потреб молодого по- коління, розширення асортименту послуг і збільшення випуску товарів для молоді.

- Державне стимулювання і фінансування молодіжного обміну з представниками інших держав з метою підвищення професійної кваліфікації молоді, набуття нових спеціальностей.

Постановою уряду СРСР у грудні 1990 р. створена Державна служба зайнятості (ДСЗ) для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян. Розгорнута ж система ДСЗ була протягом 1991 р. її діяльність здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики, а також місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування і відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".

Система ДСЗ складається з таких підрозділів:

-

1. Державного центру зайнятості;

-

1. центру зайнятості АР Крим, обласних (24 одиниці), Київського та Сева- стопольського міських центрів зайнятості;

-

1. місцевих (648 одиниць): районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості;

-

1. центрів організації фахового навчання незайнятого населення і центрів фахової орієнтації;

-інспекції з контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

До складу ДСЗ входять також інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри трудової реабілітації населення. Державна служба зайнятості має виконувати такі завдання та обов'язки: допомога в отриманні робочих місць тим, хто шукає роботу; допомога керівникам підприємств, що шукають працівників певного рівня кваліфікації; збирання інформації про попит на робочу силу та його задоволення; реєстрація вільних робочих місць та осіб, що шукають роботу; здійснення фахової підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнених працівників і безробітних; організація оплачуваних громадських робіт; сприяння створенню додаткових робочих місць для громадян, неспроможних на різних умовах конкурувати на ринку праці; надання матеріальної підтримки безробітним та членам їхніх сімей тощо.

Послуги щодо забезпечення зайнятості населення, його соціального захисту надаються установами ДСЗ безкоштовно. ДСЗ бере також активну участь у підготовці та реалізації державних та територіальних програм зайнятості.

Висновок до І розділу

Підводячи загальні підсумки можна сказати, що безробіття – це соціальні явища, суть якого полягає у невикористанні суспільством активної працездатності частини населення.

Можна стверджувати, що відбувається інтенсивне зростання кількості безробітних серед молоді. Причин цих явищ є багато: це і соціальні наслідки демографічних, організаційних, структурних диспропорцій в межах цілої країни, які утворювались історично і поглиблювались в умовах економічної кризи, і зростання соціальної нерівності в усьому суспільстві, що особливо позначається на молоді, і відсутність сильної державної соціальної політики тощо.

Таким чином, можна зробити висновок - факторами, що сприяють виникненню безробіття серед молоді, є такі:

- нині молодь – це одна з найбільш уражених в економічному плані та найбільш безправна в соціально-правовому відношенні соціальних спільнот;

- головною озна-кою становища молоді на ринку праці залишається диспропорція між пропозицією робочої сили та попитом на неї;

- продовжує зростати вимушена незайнятість у вигляді зареєстрованого і прихованого безробіття, скорочення попиту на робочу силу в усіх сферах господарювання, залишається значною частка залученості до тіньової, у тому числі кримінальної економіки, скорочуються можливості щодо про-фесійного навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, поширюється трудова міграція, передусім нелегальна, повільни-ми темпами розвивається підприємництво;

- очастина молодого покоління при переході до ринково орієнтованої економіки розраховує на суспільну допомогу і захист, а не на власні сили ;

- неможливість знайти роботу після закінчення середньої школи, ПТУ чи вищого навчального закладу (17,5 % безробітних). [6., с150]

Молодь – це одна з найбільш уражених в економічному плані та найбільш безправна в соціально-правовому відношенні соціальних спільнот. Соціальні проблеми, тобто суперечності, що потребують свого вирішення на шляху соціального становлення

молоді, наявні у всіх сферах її життєдіяльності.

Також важливою є необхідність реалізації дер-жавної молодіжної політики у сфері зайнятості молоді.Основними причинами можна назва-ти такі: необхідність створення нової системи навчання та про-фесійної підготовки молодих громадян в умовах струк-турних і технологічних виробничих змін, відмирання тра-диційних галузей виробництва, запровадження нових технологій, що забезпечуються сучасними інформаційни-ми системами, зростання безробіття, зниження зайнятості молоді; криза інститутів соціалізації особистості (сім'ї, ніколи, закладів культури, відпочинку і т.ін.). В основному такі інститути не встигають сьогодні за реальними потребами молодої людини, оскільки використовують старі прийоми впливу на особистість; реальне відчуження молоді від політичних та суспільних процесів; наявність у житті молоді ряду факторів і проблем, що знаходяться поза межами правового регулювання.

РОЗДІЛ ІІ

Теорія і практика роботи соціального педагога з безробітною молоддю