22. Залишковий аустеніт в структурі гартованого матеріалу.

Залишковий аустеніт — аустеніт, що нe зазнав перетворення внаслідок гартування 

23. Повне і неповне гартування.

Загартування доевтектоїдних сталей, що включає нагрівання до температур вище Ас₃, тобто в аустенітний стан, називають повним. Для заевтектоїдних сталей використовують неповне гартування, при якому сталь, нагріта до температури дещо вищої за Ас₁, набуває структури А+Ц_ІІ, при охолодженні проходить лише перетворення А  М, тобто часткова (неповна) зміна структури. Зберігання деякої частки твердого і зносостійкого вторинного цементиту сприяє підвищенню механічних властивостей сталі. Повне загартування заевтектоїдних сталей із нагріванням до температур, що перевищують Ас_cm, призводить до підвищення вмісту в них аустеніту залишкового і погіршення властивостей загартованих сталей.

Неповне загартування доевтектоїдних сталей небажане, тому що після нього разом з твердим мартенситом зберігається м’який надлишковий ферит. В промисловості, залежно від характеру охолодження, застосовують різноманітні способи загартування: в одному охолоджувачі (неперервне гартування), у двох охолоджувачах (перервне гартування), ступінчасте, ізотермічне, гартування з самовідпуском. Завершальною операцією після гартування є відпуск сталі.

24. Вибір температури гартування.

Температуру гартування для вуглецевих сталей назначають при допомозі діаграми стану системи Fe-Fe₃C (рисунок 10.2).

25. Гартування доевтектоїдних сталей.

Для доевтектоїдних сталей застосовують повне гартування. При повному гартуванні сталь нагрівають до повної перекристалізації (до температури на 30-50⁰С вище критичної точки Ас₃ ) і утворення однофазної структури аустеніт (сплав І-І, рисунок 10.2). Ця стадія процесу кристалізації ностить назву аустенізація

26. Гартування заевтектоїдних сталей.

Гартування — це операція, при якій сталь нагрівають на 30...50 °С вище від точки Ас1 або Аст, витримують за цієї температури, а потім швидко охолоджують. У результаті такої обробки в сталі, як правило, формується мартенситна структура, тому твердість і міцність її досягають максимального значення.

Неповне гартування – застосовують переважно для заевтектоїдних сталей. Для заевтектоїдних сталей найбільш доцільною є температура гартування на 30...50 °С вище від точки Ас1У тобто температура, за якої буде ефективне гартування. У цьому разі при нагріванні й охолодженні зберігається частина цементиту, що сприяє підвищенню твердості загартованої сталі, оскільки цементит твердіший за мартенсит.

27. Структура загартованого матеріалу.

Загартування здійснюють для отримання нерівноважної структури. Для конструкційних та інструментальних сталей загартування проводять з метою їх зміцнення та підвищення твердості і зносостійкості. Після загартування проводять відпуск або старіння. Загартування може бути об’ємним (нагрів та перетворення в усьому об’ємі виробу) та поверхневим (нагрів і перетворення в поверхневому шарі).

В результаті загартування утворюється нерівноважна структура:

- мартенситу після загартування сплавів (сталей) з поліморфним перетворенням;

- перенасиченого твердого розчину після загартування сплавів без поліморфного перетворення.

Після гартування сталь має мартенситову структуру. Отже загартовуваність сталі характеризується твердістю мартенситу. Оскільки ж твердість мартенситу залежить від кількості вуглецю в ньому, загартовуваність вища тоді, коли в сталі багато вуглицю.

Загартовуваність сталі визначають на тонких пластинках, в яких після гартування можна отримати 100% мартенситу.