Контрольні питання:

1. Види професійної діяльності на фондовому ринку в Україні.

2. Діяльність з торгівлі цінними паперами, її суть та види.

3. Суть та види діяльності з управління активами інституційних інвесторів.

4. Види депозитарної діяльності на фондовому ринку.

5. Суть діяльності з організації торгівлі цінними паперами на ринку та її професійні учасники.

6. Порядок створення та функціонування брокерської контори.

7. Зміст андеррайтингу.

8. Суть спільного інвестування та механізм його реалізації.

9. Механізм управління активами інвестиційних інвесторів та його складові.

Змістовний модуль 2.5. Фінансові послуги з перейняття ризику

Види діяльності фінансових установ з обмеження ризиків. Діяльності суб'єктів господарювання та громадян притаманні певні види ризиків, і особливе значення займає фінансовий ризик. Фінансовий ризик може виникнути у будь-якій сфері фінансових відно­син і спричинити негативні фінансові наслідки у формі втрати доходу або капіталу. Фінансовий ризик поділяється на види, найбільш вагомими з яких є: кредитний, процентний, депозитний, інфляційний, валютний ризики, ризик ліквідності та інші.

Кредитний ризик являє собою ризик несплати позичальником основного боргу та процентів за ним. Такий ризик виникає внаслідок погіршення фінансового стану позичальника, що обумовлює неспромож­ність останнього виконати свої зобов'язання щодо умов та термінів кредитної угоди.

Процентний ризик характеризує невизначеність щодо зміни у майбут­ньому процентних ставок за кредитами, депозитами, процентного доходу за облігаційними позиками та іншими видами боргових зобов'язань. Величина процентного ризику залежить від напряму руху та швидкості зміни процентних ставок.

Депозитний ризик виникає за умови погіршення фінансового стану банку і неспроможності останнього в повній сумі повернути вкладникам кошти, що залучені на депозитні рахунки, та сплатити дохід за ними.

Інфляційний ризик спричиняє втрати капіталу суб'єктів економічної діяльності та заощаджень громадян через знецінення їх вартості внаслідок зростання цін на товари та послуги.

Валютний ризик призводить до втрати коштів за рахунок несприят­ливої зміни курсів валютних цінностей.

Ризик ліквідності пов'язаний з погіршенням платоспроможності суб'єкта господарювання або з труднощами щодо повернення коштів, вкладених у фінансові активи.

Ризики, що супроводжують діяльність суб'єктів господарювання можуть бути нейтралізовані за допомогою внутрішніх і зовнішніх механізмів Внутрішні механізми забезпечуються самими суб'єктами господарювання. До них належать:

• уникнення ризику;

• обмеження концентрації ризику;

• хеджування;

• диверсифікація;

• розподіл ризику;

• самострахування

Ефективним механізмом мінімізації валютного та процентного ризиків є хеджування строковими контрактами. Зниження ризику ліквід­ності окремих фінансових активів забезпечується за рахунок застосу­вання диверсифікації при здійсненні портфельних інвестицій. Обмежен­ня кредитного ризику та ризику ліквідності суб'єктів господарювання досягається засобами страхового ринку та інструментами ринку позик.

Діяльності фінансових установ у більшій мірі ніж іншим суб'єктам економічної діяльності притаманні фінансові ризики, оскільки така діяль­ність пов'язана з безперервним рухом грошових потоків та обслугову­ванням клієнтів з неоднаковим рівнем фінансового та матеріального стану. Фінансові установи здійснюють управління фінансовими ризиками та забезпечують їх мінімізацію традиційними методами, що вироблені практикою фінансової діяльності. Серед них уникнення ризику, обмеження концентрації ризику, розподіл ризику, хеджування, диверсифікація, самострахування.

Уникнення ризику досягається шляхом відмови від реалізації фінансо­вих операцій, рівень ризику за якими є надзвичайно високим. Кредитні установи для обмеження ризиків при наданні кредитів ретельно аналі­зують фінансовий стан позичальників і на його основі приймають рішення про можливість надання кредитів.

Обмеження концентрації ризику забезпечується при здійсненні фінан­сових операцій, ймовірність виникнення збитків за якими є високою, шляхом визначення граничних критеріїв реалізації кредитних, депозит­них, гарантійних операцій, фінансових інвестицій тощо. Зазначені критерії встановлюються внутрішніми положеннями фінансових установ та регламентуються законодавством України й нормативними документами державних уповноважених органів.

У складі таких показників для банків: норматив великих кредитних ризиків, норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента, норматив максимального розміру кредитів, гарантій та пору­чительств, наданих одному інсайдеру, норматив максимального сукуп­ного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам тощо; для кредитних спілок: максимальний розмір кредиту на одного позичальника, максимальна сума коштів на депозитному рахунку члена кредитної спілки, гранична сума заборгованості за кредитами, що пов'я­зані з великими ризиками, максимальна сума залучених на договірних засадах коштів інших установ тощо; для диверсифікованих інститутів спільного інвестування та недержавних пенсійних фондів: граничні нормативи вкладення коштів у фінансові активи, банківські метали, нерухомість, інші активи.

Проведення хеджування за допомогою опціонних, ф'ючерсних та форвардних контрактів забезпечує фінансовим установам обмеження рівня фінансових ризиків при несприятливому розвитку ринкової кон'юнктури та одержання прибутку у випадку бажаної зміни цін. Диверсифікація видів фінансової діяльності та вкладень у фінансові інструменти забезпечує оферентам фінансових послуг досягнення розпорошення ризиків та уникнення їх концентрації. Самострахування реалізується фінансовими установами шляхом резервування, тобто створення резервів та страхових фондів, призначених для покриття збитків, що виникають в процесі надання фінансових послуг.

Зовнішні механізми мінімізації ризиків, серед яких основне місце належить страхуванню, забезпечуються фінансовими установами через механізми надання фінансових послуг, в процесі реалізації яких ризики інших юридичних осіб та громадян переймаються за винагороду. Інстру­менти сучасного страхового ринку забезпечують клієнтам фінансових установ ефективні методи мінімізації збитків та захисту від ризиків, що підлягають страхуванню.

До основних видів фінансових послуг, що забезпечують перейняття ризиків суб’єктів господарювання, належать: страхові послуги, послуги з надання гарантій та порук за господарськими операціями клієнтів фінансових установ. Перейняття ризиків фізичних осіб забезпечується шляхом реалізації фінансовими установами страхових послуг, послуг з недержавного пенсійного забезпечення та надання порук за зобов'язаннями громадян.

Загальна характеристика страхових послуг, як інструментів перейняття ризику. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування забезпечується шляхом реалізації страхових послуг, які є фінансовими операціями страховиків, що здійснюються для забезпе­чення страхового захисту страхувальників або застрахованих осіб.

Надання страхових послуг має на меті забезпечення страхового захисту споживачів таких послуг та перерозподіл ризиків серед учасників страхування: страхувальників і страхових організацій.

Споживачами страхових послуг можуть бути будь-які юридичні або фізичні особи, які визначені правилами і умовами певного виду страхування.

Страхові організації, як оференти страхових послуг, забезпечують нагромадження страхових внесків, формування страхових резервів та проведення страхових виплат при настанні страхових випадків.

Відповідно до форм страхування страхові послуги можуть надаватися на обов'язковій або добровільній основі. Умови надання страхових послуг при добровільному страхування регламентуються страховим договором, при обов’язковому страхуванні - законодавством.

Законом України «Про страхування» визначені основні види обов'язкового страхування. Ними є:

медичне страхування;

особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників;

особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони;

страхування спортсменів вищих категорій;

особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

авіаційне страхування цивільної авіації;

страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

страхування засобів водного транспорту;

страхування врожаю сільськогосподарських культур;

страхування об’єктів космічної діяльності тощо.

Страхові послуги з добровільного страхування реалізуються на договірних засадах за згодою страховика і страхувальника. Добровільна форма страхування надає можливість страхувальникам вибрати на стра­ховому ринку ті послуги, що в найбільшій мірі забезпечать реалізацію їх вимог щодо страхового захисту.

Добровільне страхування реалізується на принципах вибіркового охоплення об'єктів страхування, зазначення терміну страхового захисту. діє на основі заяви страхувальника та за умови внесення ним страхових платежів.

Страхові послуги, що реалізуються на принципах добровільного страхування, регламентуються договором страхування, який укладається між страховою організацією та страхувальником, відповідно до розроб­лених фінансовою установою правил страхування.

Відповідно до галузей страхування страхові послуги спрямовані на забезпечення: майнового страхування; особистого страхування; страхування відповідальності; страхування підприємницьких ризиків.

У галузі страхування підприємницьких ризиків страхові послуги забезпечують страхування підприємницьких та страхування фінансових ризиків.

Перейняття фінансових ризиків забезпечується за рахунок надання страхових послуг зі страхування кредитів, депозитних вкладень, валют­них та інвестиційних операцій, страхового захисту запланованої суми прибутку, обумовленого рівня рентабельності тощо.

Страхування кредитів виступає важливою та надійною формою фінансового забезпечення інтересів кредиторів та інструментом захисту від кредитного ризику. Воно базується на визнанні ризику неплатежу чи неплатоспроможності позичальників, який може виникнути в процесі кредитування За допомогою кредитного страхування відбувається задоволення випадкових оцінюваних майнових потреб, які виникають внаслідок неповернення кредиту, шляхом перерозподілу втрат між суб'єктами кредитно-страхових відносин.

Споживачами страхових послуг при кредитному страхуванні можуть виступати як кредитори, так і позичальники кредитних коштів, залежно від обраної делькредерної або гарантійної форми організації страхових відносин.

При делькредерній формі страхових відносин кредитори виступають у ролі страхувальників і застрахованих одночасно. З цієї причини стра­хові відносини обмежуються стосунками між двома сторонами - страхо­виком і страхувальником, в ролі якого виступає кредитор. Делькредерне страхування може здійснюватись у двох варіантах: 1) кредитор страхує всю суму заборгованості за наданими кредитами до повернення її усіма боржниками; 2) кредитор страхує заборгованість кожного окремого пози­чальника. За допомогою цієї форми страхування може забезпечуватись страхування як фінансових, так і товарних кредитів.

Посередньо інтереси кредитора можуть бути захищені за допомогою страхового захисту платоспроможності позичальників за кредитами. У цьому випадку саме позичальник виступає в ролі страхувальника, який страхує свою платоспроможність, і тим самим гарантує кредитору повернення боргу. Такий механізм реалізації страхових відносин одержав назву гарантійного страхування.

При гарантійній формі кредитного страхування у страхові відносини вступають три сторони: кредитор, який є застрахованим та бенефіциаром страхової гарантії, позичальник, що виступає страхувальником за угодою, та страховик - гарант за угодою. Економічний зміст страхової гарантії полягає в прийнятті страховиком за винагороду ролі гаранта повної оплати заборгованості боржника на користь застрахованого цієї гарантії.

За допомогою гарантійного страхування може бути забезпечений страховий захист фінансових гарантій. У сучасних умовах набувають поширення іпотечні кредити, в забезпечення за якими можуть переда­ватись об'єкти нерухомості, що споруджуються або набуваються у власність. Об'єкти нерухомості підлягають страхуванню позичальником або кредитором до повернення іпотечного кредиту та сплати відсотків за ним. За ломбардними кредитами банківським установам у забезпе­чення можуть передаватися цінні папери або інші фінансові активи, які також потребують страхового захисту від знецінення або втрати ліквідності.

У процесі страхування фінансових ризиків страховики за винагороду можуть переймати на себе ризики неповернення коштів з депозитних рахунків фізичних та юридичних осіб в банківських установах або несплати доходу за ними, ризики непогашення облігаційних позик, а також ризики втрати (недоодержання) прибутку суб'єктами господа­рювання.

Ціною страхової послуги є страховий внесок (страхова премія), що вноситься страхувальником у розмірі та в терміни, що обумовлені дого­вором страхування або законом. На величину страхового внеску впливають наступні чинники:

особливості об'єкта страхування;

розмір страхової суми;

обсяг страхової відповідальності;

ступень ризику страховика;

термін страхування тощо.

Сума нагромаджених страхових премій разом з доходом від розмі­щення страхових внесків складає валовий дохід страховика, який є джерелом здійснення страхових виплат та покриття витрат страхової організації. Для забезпечення ефективності діяльності з надання страхо­вих послуг доходи страховика повинні перевищувати суми страхових виплат та витрат, що пов'язані із здійсненням фінансовою установою страхової діяльності. Важливим джерелам збільшення доходів страхо­виків с інвестиційний дохід, що одержується внаслідок розміщення страхових внесків у дозволених законодавством об'єктах інвестицій.

Гарантійні послуги фінансових установ. Переймання фінансових ризиків суб'єктів господарювання можуть здійснювати банківські установи шляхом надання банківських гарантій. Необхідність надання гарантій виникає в умовах, коли суб'єктам госпо­дарських відносин важко оцінити платоспроможність своїх контрагентів або їх можливість виконати прийняті зобов'язання за угодами.

Банківська гарантія – це зобов’язання банку-гаранта забезпечити виконання фінансових зобов'язань свого клієнта перед іншими кредиторами в тому випадку, якщо сам боржник їх вчасно не виконає.

Банк-гарант може надавати такі види гарантій: платіжні гарантії, гарантії повернення авансового платежу, тендерні гарантії (гарантії забезпечення пропозиції), гарантії виконання, гарантії повернення пози­ки. Видача банківських гарантій здійснюється на підставі заяви клієнта фінансової установи. При прийнятті рішення про видачу гарантії ретельно аналізується фінансовий стан заявника та умови реалізації майбутньої господарської операції. У випадку позитивного рішення щодо видачі гарантії між банком та клієнтом укладається договір, в якому зазна­чаються умови видачі та реалізації гарантії, строк її дії, обумовлюється вартість гарантійних послуг тощо.

За надання гарантійних послуг банківські установи утримують з клієнтів комісійну винагороду у розмірі, визначеному у договорі, та відшкодовують за їх рахунок витрати, що виникають в процесі здійснення гарантійних операцій.

Поряд з банківськими гарантіями перейняття фінансових ризиків суб'єктів економічних відносин може забезпечуватись за рахунок надання порук. Оферентами фінансових послуг з надання порук (поручителями) можуть виступати банківські і небанківські фінансові установи.

За поруками фінансова установа приймає на себе відповідальність за виконання боржником зобов'язання перед кредитором у повному обсязі або частково.

Фінансові установи надають поруки на користь юридичних та фізичних осіб. За договором поруки фінансова установа поручається перед кредитором за виконання боржником прийнятого на себе зобов'язання. Порука фінансової установи може поширюватись на всю суму заборгованості боржника, що включає сплату основного боргу та процентів за ним, або на її частину.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не передбачено умовами договору про надання поруки. За умови одержання вимоги кредитора фінансова установа - поручитель повідомляє про це боржника і, у разі відмови останнього від виконання своїх зобов'язань, здійснює платіж замість нього. У такому випадку до фінансової установи, яка виконала зобов'язання, забезпечене порукою, переходять всі права кредитора за борговим зобов'язанням. За реалізацію поручительств оференти стягують з боржників винагороду; розмір якої визначається тарифами фінансової установи і фіксується в договорі про надання поруки.

Послуги фінансових установ з недержавного пенсійного забезпечення. В умовах погіршення демографічної ситуації в Україні, що викликана зменшенням приросту населення та збільшенням кількості осіб непра­цездатного віку, особливої актуальності набуває розвиток фінансових послуг з недержавного пенсійного забезпечення. За рахунок одержання таких послуг громадяни при досягненні пенсійного або іншого обумов­леного віку зможуть поряд з державною пенсією одержувати додаткові виплати з нагромаджених ними особистих рахунків у фінансових установах.

Згідно з українським законодавством послуги з недержавного пенсій­ного забезпечення можуть надаватися такими фінансовими установами:

недержавними пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів;

страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощад­жень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Споживачами послуг з недержавного пенсійного забезпечення висту­пають фізичні особи - резиденти та нерезиденти, які здійснюють сплату пенсійних внесків самостійно або на користь яких сплачуються пенсійні внески до пенсійного фонду, страхової організації чи на пенсійний депозитний рахунок до банківської установи в рахунок забезпечення майбутніх недержавних пенсійних виплат. Одержання послуг з недер­жавного пенсійного забезпечення створює можливість для їх споживачів зберегти звичний матеріальний рівень життя у разі виходу на пенсію, втрати працездатності, здоров'я або настання інвалідності. У випадку смерті таких осіб фінансові установи здійснюють належні виплати на користь їх спадкоємців (інших осіб, що зазначені в договорі).

Спеціалізованими фінансовими посередниками, що займаються виключно наданням послуг з недержавного пенсійного забезпечення, є недержавні пенсійні фонди, які можуть функціонувати як відкриті, корпоративні та професійні.

Споживачами фінансових послуг з недержавного пенсійного забезпе­чення можуть бути громадяни України, іноземці та особи без грома­дянства. Перерахування коштів на пенсійний рахунок може здійснювати як безпосередньо учасник пенсійного фонду, так і вкладник фонду, що здійснює сплату пенсійних внесків на користь учасника фонду.

Вкладниками недержавного пенсійного фонду можуть бути:

сам учасник особисто, який сплачує пенсійні внески на свою користь;

родичі учасника фонду, а саме дружина. чоловік, батьки, діти;

роботодавець, у якого працює учасник фонду;

професійне об'єднання, членом якого с учасник фонду.

Надання послуг з пенсійного забезпечення для учасників недер­жавних пенсійних фондів здійснюється на основі пенсійного контракту, що укладається такими учасниками з адміністратором фонду. Умови та порядок сплати пенсійних внесків та одержання пенсійних виплат регламентуються пенсійними схемами, обраними учасниками пенсійних фондів.

Для здійснення своєї професійної діяльності недержавний пенсійний фонд укладає договори з іншими фінансовими установами:

професійним адміністратором щодо провадження діяльності з адміністрування фонду;

компанією з управління активами щодо управління пенсійними активами;

зберігачем щодо зберігання активів фонду.

Зазначені фінансові установи за відповідну винагороду надають недержавному пенсійному фонду фінансові послуги з адміністрування фонду, зберігання та управління його активами. Послуги з адміністру­вання пенсійного фонду та управління його активами за умови виконання вимог законодавства може надавати одна фінансова установа.

Пенсійні внески до пенсійного фонду сплачуються у розмірах та у порядку, що визначені пенсійним контрактом. Сума внеску залежить від обраної пенсійної схеми. Рада пенсійного фонду має право встановити мінімальний розмір пенсійних внесків - 10 відсотків мінімальної заробітної плати у розрахунку на один місяць. Розмір пенсійних внесків, що сплачуються роботодавцями - платниками, встановлюється у колек­тивному договорі. Максимальний розмір пенсійних внесків до недер­жавних пенсійних фондів законодавством України не обмежується.

Професійний адміністратор недержавного пенсійного фонду несе відповідальність за належне виконання прийнятих на себе зобов'язань щодо адміністрування фонду перед Радою такого фонду всім належним йому майном. У разі виникнення збитків, спричинених діями адмі­ністратора, їх відшкодування здійснюється за рахунок резервного капі­талу, а при його недостатності за рахунок іншого майна адміністратора.

Послуги професійного адміністратора підлягають оплаті у грошовій формі за тарифами, що є визначеними у договорі про адміністрування пенсійного фонду. Розмір граничних тарифів за такий вид послуг встановлюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

За рахунок акумулювання внесків учасників пенсійний фонд формує свої активи, що включають грошові кошти, цінні папери та інші активи, передбачені законодавством.

Надання фінансових послуг щодо управління активами недержавних пенсійних фондів можуть здійснювати:

компанія з управління активами;

банк щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду;

професійний адміністратор за умови одержання ним ліцензії на провадження діяльності з управління активами.

Управління активами пенсійного фонду здійснюється зазначеними фінансовими установами на основі договору про управління активами, укладеного з Радою пенсійного фонду, та інвестиційної декларації, що визначає інвестиційну політику такого фонду.

Видача ліцензії на провадження діяльності з управління активами недержавного пенсійного фонду здійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Законодавством України визначені загальні обмеження інвестиційної діяльності з пенсійними активами пенсійних фондів.

За надання послуг з управління активами пенсійного фонду фінан­совій установі сплачується грошова винагорода, розмір якої встановлю­ється у відсотках до чистої вартості активів фонду і фіксується у договорі про управління активами пенсійного фонду. Граничні розміри такої винагороди встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Держфінпослуг.

Зберігання та обслуговування руху активів недержавного пенсійного фонду здійснює банківська установа, яка має ліцензію на провадження депозитарної діяльності зберігача цінних паперів.

Тарифи за надання послуг зберігача пенсійного фонду обчислюються як відсоток від вартості активів пенсійного фонду; що знаходяться на зберіганні. і можуть встановлюватись як за виконання договору в цілому, так і за виконання окремої операції (операцій). Сумарний розмір винагороди за рік, сплаченої за рахунок пенсійних активів зберігачу, не може перевищувати 0,5 % від середньорічної вартості активів пенсійного фонду, які знаходяться на зберіганні у зберігача.

Пенсійні виплати учасникам фонду здійснюються при досягненні ними пенсійного віку, визнання учасника фонду інвалідом, виїзду учасника фонду на постійне проживання за кордон або у випадку його смерті. Розмір пенсійних виплат залежить від сум пенсійних коштів, нагромаджених на рахунку, тривалості здійснення виплат та формули розрахунку величини пенсії. Методика обчислення сум пенсійних виплат, що здійснюються недержавними пенсійними фондами, затверджена Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Основними видами пенсійних виплат є:

одноразова пенсійна виплата;

пенсія на визначений строк;

довічна пенсія.

Резервування як метод управління ризиками фінансових установ. Для забезпечення відшкодування можливих втрат фінансових уста­нов, що виникають в процесі надання фінансових послуг внаслідок дії чинників ризику, створюються відповідні резерви.

Банківські установи формують обов'язкові резерви за усіма залуче­ними коштами, за винятком кредитів, одержаних від інших банків, іноземних інвестицій, одержаних від міжнародних фінансових органі­зацій та коштів, що залучені на умовах субординованого боргу. Норматив резервування встановлюється Національним банком України і є єдиним для всіх банків України.

Формування та зберігання банками коштів обов'язкових резервів здійснюється в національній грошовій одиниці на кореспондентському або окремому рахунку банку в Національному банку. За залишками коштів, що формують обов'язкові резерви, проценти не нараховуються.

Поряд з обов'язковими резервами, що розміщуються в НБУ, банківські установи здійснюють формування резервів на покриття можливих втрат за ризиковими активами. З цією метою активи банківських установ поділяються на групи залежно від ступеня ризику, що є притаманним для них. Для кожної із груп активів встановлюється коефіцієнт ризику від 0 до 1. Як правило, поділ здійснюють на п'ять груп активів з коефі­цієнтами ризику 0; 0,05; 0.2; 0,5 та 1. Нульовий коефіцієнт є характерним для без ризикових активів. 1 - для активів з максимальним ступенем ризику.

За більшістю видів активів банківськими установами створюються відповідні резерви для покриття можливих втрат. Такі резерви є необхід­ними для підвищення стабільності і надійності банківської системи, захисту інтересів клієнтів і є обов'язковими для банківських установ. Особливо важливим є формування резервів за кредитами, які займають переважне місце в активних операціях банків.

Резерви за кредитами створюються з метою відшкодування можливих втрат банку за основним боргом без передбачених процентних доходів та комісій. Використовуються такі резерви на погашення безнадійної заборгованості позичальників.

На основі класифікації позичальників та стану погашення ними забор­гованості кредити поділяються на стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні.

Стандартні кредити являють фінансові операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить один відсоток чистого кредитного ризику.

Кредити під контролем це кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним (5 % чистого кредитного ризику), але може збільшитись внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації.

Субстандартні кредити являють операції, за якими кредитний ризик є значним, що становить 20 відсотків чистого кредитного ризику, та надалі може збільшуватись За такими кредитами є ймовірність несвоєчасного погашення позичальником заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором.

Сумнівні кредити – це кредитні операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника банку в повній сумі с під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборгованості низька та становить 50 відсотків чистого кредитного ризику.

Безнадійні кредити – операції, ймовірність виконання зобов'язань за якими з боку позичальника практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

За кожною із зазначених груп кредитів банківськими установами здійснюється формування резервів, виходячи із сум фактичної заборгова­ності та встановлених рівнів резервування. При визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним позичальником зменшується на вартість застави, що надана ним в забезпечення кредиту, а також на вартість гарантій та порук.

Сформовані резерви за кредитами підлягають постійному перегляду, виходячи з фактичного розміру заборгованості та проведених позичальниками розрахунків за кредитними операціями.

Поряд з формуванням резервів на покриття збитків за кредитними операціями банківські установи формують резерви за іншими видами активних операцій (банківських послуг), зокрема резерви під заборго­ваність інших банків, під дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами банку, за вкладеннями в цінні папери тощо.

Формування резервів на покриття збитків за фінансовими операціями здійснюють і небанківські фінансові установи.

Кредитними спілками забезпечується формування резерву покриття втрат за неповерненими кредитами. З метою визначення обсягів резервування кредити, що надані кредитними спілками поділяються на такі види:

прострочені 1-го рівня, за якими термін прострочення очікуваного платежу становить від 1-го до 3 місяців;

прострочені 2-го рівня, за якими термін прострочення становить від 3 до 6 місяців;

прострочені 3-го рівня, за якими період неодержання очікуваного платежу становить від 6 до 12 місяців;

неповернені, якщо прострочення очікуваного платежу становить понад 12 місяців.

Нормативи резервування грошових коштів для розрахунку резерву забезпечення покриття втрат за неповерненими кредитами, наданими кредитними спілками, становлять:

для 1-го рівня - 0 % залишку заборгованості;

для 2-го рівня - 35 % залишку заборгованості:

для 3-го рівня - 70 % залишку заборгованості;

для неповернених та безнадійних кредитів - 100 % залишку заборгованості.

Резерв забезпечення покриття втрат від неповернених кредитів форму­ється за рахунок частини доходу кредитної спілки незалежно від фінансо­вого результату її діяльності таким чином, щоб наприкінці кожного місяця його розмір відповідав сумі необхідного резервування за всіма простроченими, неповерненими та безнадійними кредитами.

Фінансові компанії, ломбарди, довірчі товариства, інші небанківські фінансові установи забезпечують формування резерву за усіма видами здійснюваних фінансових операцій з метою покриття ризиків неповер­нення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, що визначаються як нестандартні.

Для визначення обсягу загальної заборгованості клієнтів небанківськими фінансовими установами проводиться оцінка стану розрахунків за факторинговими операціями, гарантіями, поруками, за операціями з фінансування будівництва, за придбаними цінними паперами, за іпотеч­ними активами, що знаходяться в управлінні, та визначається сумнівна заборгованість за ними.

На основі оцінки фінансового стану клієнтів - юридичних та фізичних осіб та оцінки стану погашення ними основного боргу та сплати про­центів (комісій) за ним, фінансові операції небанківських установ класи­фікуються на такі види:

стандартні фінансові операції, за якими ризик є незначним і становить не більше одного процента від суми заборгованості.

граничні фінансові операції - такі, що характеризуються незначним ризиком (не більше 5 % суми заборгованості), який може збільшитись внаслідок виникнення несприятливої для клієнта ситуації:

небезпечні фінансові операції - фінансові операції, за якими ризик є значним, і надалі може збільшуватись та становити не більше 20 % суми заборгованості; також є ймовірність несвоєчасного погашення клієнтом заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені договором надання фінансової послуги;

сумнівні фінансові операції, за якими виконання зобов'язань з боку клієнта фінансової установи в повній сумі є під загрозою, ймовірність повного погашення заборгованості низька і становить не більше 50 % від суми заборгованості;

безнадійні фінансові операції - операції, імовірність виконання зобо­в'язань за якими з боку клієнтів фінансових установ практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Залежно від ступеня ризику, що є характерним для фінансових опера­цій небанківських фінансових установ, Державною комісією з регулю­вання ринків фінансових послуг України визначені коефіцієнти резерву­вання коштів на покриття збитків за такими операціями.

Фінансові установи створюють резерви для покриття можливих втрат, що виникають в результаті діяльності з надання фінансових послуг, окремо під стандартну та нестандартну заборгованість клієнтів До стандартної заборгованості належить заборгованість клієнтів за стандарт­ними та граничними фінансовими операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за фінансовими операціями, які залежно від наданого забезпечення, а також кількості днів, на які прострочено заборгованість, поділяються на 3 групи ризику: небезпечні, сумнівні та безнадійні. За нестандартними видами заборгованості при формуванні резерву застосовуються найвищі коефіцієнти резервування.

Разом з формуванням резервів за стандартними та нестандартними фінансовими операціями фінансові установи незалежно від результатів їх діяльності у попередньому році зобов'язані окремо сформувати резерви за простроченими фінансовими операціями та за операціями, одержання доходів за якими є сумнівним.

Сформовані резерви використовуються на потреби покриття непога­шеної простроченої заборгованості за основним боргом (без процентів та комісій), стягнення якої є неможливим.

Особливе значення формування та нарощування резервів має для страхових організацій. Для цих фінансових установ страхові резерви є джерелом виплат страхових сум і страхового відшкодування. Накопи­чення страхових резервів здійснюється страховиками за рахунок страхо­вих премій, що сплачуються страхувальниками відповідно до укладених договорів страхування. Оскільки момент внесення страхових платежів і момент страхового відшкодування не збігаються в часі, страховики нагро­маджують значні суми грошових коштів. Для забезпечення надійного збереження цих коштів, захисту їх від інфляційного знецінення та примноження страхові резерви розміщуються у дозволених активах з врахуванням вимог, що визначені законодавством. Особливо ретельного та обережного розміщення потребують резерви зі страхування життя, захист та примноження яких слід забезпечувати протягом тривалого періоду часу.

Страховим організаціям не дозволяється забезпечувати формування резервів із страхування життя за рахунок позикових коштів, кредитів банків, поворотної фінансової допомоги, цінних паперів із зобов'язанням зворотного викупу, акцій інших страховиків, банківських депозитів зі строком меншим за один місяць, помилково перерахованих коштів на рахунок страховика, сум страхових премій, що повертаються протягом наступного кварталу.

Кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика і повинні обліковуватись окремо від його майна.

Поряд з формуванням резервів із страхування життя страховими організаціями забезпечується формування технічних резервів, що призна­чені для гарантування зобов'язань перед страхувальниками за укладеними договорами страхування. Технічні резерви формуються в обсязі, що повинен бути достатнім для відшкодування всіх збитків за діючими договорами страхування.

Навчально-методичні матеріали: 2; 11; 15; 17; 32 с. 200-240; 36; 38 с.200-232; 39 с. 353-465; 40 с. 304-334.