Контрольні питання:

1. Склад інституційних учасників ринку фінансових послуг.

2. Види ринків фінансових послуг у складі його інституційної структури.

3. Суть сегментарної структури ринку фінансових послуг.

4. Суб'єкти, інструменти та функції грошового ринку.

5. Суб'єкти і функції валютного ринку.

6. Суб'єкти, інструменти і функції ринку позикового капіталу.

7. Суб'єкти та інструменти фондового ринку.

8. Суб'єкти та інструменти страхового ринку.

9. Характеристика інфраструктури ринку фінансових послуг.

10. Види фінансових послуг, що надають інститути інфраструктури ринку фінансових послуг.

Модуль 2 Фінансові послуги на окремих сегментах ринку фінансових послуг Змістовний модуль 2.1. Фінансові послуги на грошовому ринку

Депозитні послуги фінансових установ, їх види та характеристика

Фінансові послуги на грошовому ринку надаються з метою обслуго­вування обігу грошового капіталу; існуючого як у формі грошових коштів, так і у формі цінних паперів, платіжних документів, що є носіями цього капіталу. У зв'язку з тим, що грошовий ринок створює пропозицію грошей, значний обсяг фінансових послуг на цьому ринку пов'язаний із залученням грошового капіталу, розміщенням його на вкладних (депозитних) рахунках з метою зберігання й примноження. Операції, що супроводжують надання таких послуг одержали назву депозитних. Депозитна операція – операція із залучення коштів на вклади та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів банку. Наданням депозитних послуг на грошовому ринку займаються банки та кредитні спілки.

Оферентом цих послуг для комерційних банків може виступати Національний банк України за умови розміщення вільних ресурсів банків на його депозитних рахунках.

Реалізація депозитних операцій забезпечує заощаджувачам - фізичним особам та власникам вільних грошовиx ресурсів - юридичним особам можливість збереження заощаджених коштів на депозитних рахунках в банківських установах та одержання доходу на них. З іншої сторони депозитні операції є вигідними для банків, оскільки вони є основ­ним видом їх пасивних операцій, внаслідок яких забезпечується збіль­шення банківських ресурсів.

Об’єктом депозитної операції поряд з грошовими коштами в націо­нальній та іноземній валютах можуть виступати банківські метали.

Депозитна операція оформляється договором банківського рахунку, договором банківського вкладу, який може передбачати видачу ощадної книжки або ощадного сертифіката.

За договором банківського депозиту банківська установа, яка прий­няла кошти від вкладника, зобов'язується виплатити йому суму депозиту та нараховані проценти на умовах та в порядку, передбачених у договорі.

За економічним змістом депозити банків поділяються на такі види:

депозити до запитання;

строкові депозити;

ощадні вклади населення;

ощадні сертифікати.

Депозити до запитання - це кошти, що знаходяться на по­точних, бюджетних рахунках, на кореспондентських рахунках комерційних банків і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах.

За вимогою клієнта кошти з депозитного рахунку до запитання у будь-який час можуть вилучатись шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, оплати чеків або векселів. Умови сплати процентів за залишками коштів на такому рахунку визначаються у договорі про його відкриття.

Депозити до запитання є нестабільними і не можуть використову­ватись фінансовими установами для проведення позикових і інвести­ційних операцій, тому за ними сплачується низький депозитний процент.

Строкові депозити – це кошти, що зберігаються на окремих депозит­них рахунках у банку протягом установленого строку, який визначається при відкритті цих рахунків. Банківські установи залучають кошти клієнтів на строкові депозити на 1,3,6,9,12,18 місяців та довший період часу. Основне призначення термінових депозитів полягає у забезпеченні нагромадження коштів клієнтів за визначеним депозитним процентом.

Кошти зі строкових депозитів можуть бути вилучені клієнтами тільки після закінчення терміну депозиту або після попереднього повідомлення банку. Для банківських установ строкові депозити є більш зручною формою залучення ресурсів, оскільки кошти, що розміщені на депозитних рахунках, можуть бути використані для проведення кредитних та інвестиційних операцій.

За депозитними операціями банківські установи нараховують вкладникам дохід, величина якого залежить від суми вкладу, терміну його розміщення, рівня депозитного відсотка, можливості приєднання попередньо нарахованих доходів до початкової суми вкладу.

Величина депозитного відсотка встановлюється кожним банком самостійно і диференціюється залежно від виду депозиту. Національний банк України визначає індикативні розміри процентних ставок для банків.

Ощадні вклади – вклади населення, що розміщуються у банках з метою їх зберігання і поступового нагромадження. Операції з ощад­ними вкладами обов'язково фіксують в ощадних книжках, які видаються вкладникам. На відміну від термінових депозитів ощадні вклади є більш ліквідними, що обумовлено застосуванням за ними вільного режиму внесення та вилучення коштів. Власник такого вклад має право вилучити його частину без втрати відсотка, а також без обмежень проводити поповнення рахунка.

Ощадні (депозитні) сертифікати – це письмові свідоцтва банку про депонування коштів, які засвідчують право вкладників або їх правонаступників на отримання після закінчення встановленого строку суми депозиту та процентів за ним.

В Україні ощадні сертифікати є цінними паперами. Сертифікати можуть бути випущені у національній та в іноземних валютах. Основ­ними видами цих цінних паперів є сертифікати іменні та на пред'явника, строкові та до запитання. Банківські установи можуть випускати ощадні сертифікати одноразово або серіями. Законодавством України передба­чена тільки паперова форма випуску сертифікатів з визначенням їх обов’язкових реквізитів

З метою розміщення таких цінних паперів комерційні банки опри­люднюють інформацію про випуск ощадних сертифікатів у друкованих засобах масової інформації або у загальнодоступних для клієнтів місцях.

Ощадні сертифікати банку є більш ліквідними інструментами грошово­го ринку в порівнянні з терміновими депозитами. Вони можуть бути об'єктами купівлі-продажу на ринку (за винятком іменних сертифікатів) та передаватись у заставу для гарантування виконання зобов'язань за угодами.

З метою захисту інтересів вкладників банків - фізичних осіб в Україні створений Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Учасниками Фонду є банки, які зареєстровані в Державному реєстрі банків, що ведеться НБУ, та мають банківську ліцензію на право здійснення банківської діяльності. У разі погіршення фінансового стану банку та недоступності вкладів фізичних осіб, розміщених у такому банку, Фонд за рахунок нагромаджених коштів гарантує кожному вкладнику такого банку відшко­дування коштів за його депозитами, включаючи нараховані відсотки, в фактичному розмірі на день настання їх недоступності, але не більше граничної суми, визначеної Фондом (в сучасних умовах - 150000 грн.).

Реалізацію депозитних послуг для банківських установ здійснює Національний банк України. Такі фінансові операції є одним із інстру­ментів регулювання ситуації на грошово-кредитному ринку та впливу на обсяги грошової маси в країні.

Національний банк здійснює депозитні операції з банками шляхом укладення депозитних договорів або шляхом емісії власних боргових зобов'язань - депозитних сертифікатів. Розміщення коштів на депозитному рахунку в Національному банку оформляється договором банківського депозиту, який укладається між банком і НБУ через його територіальні управління. Строки залучення коштів за такими депозитами складають від 2 до 7 днів, від 8 до 21 дня. від 22 до 30 днів. За розміщеними коштами банків Національний банк сплачує дохід у розмірі 80 процентів від облікової ставки НБУ, яка діяла на час укладення договору про відкриття банківського депозиту.

Окрім банків депозитні послуги для своїх членів надають кредитні спілки. За рахунок реалізації депозитних послуг кредитні спілки збільшують свої ресурси для надання кредитів та забезпечують зростання доходів тих членів, що розмістили свої кошти на депозитних рахунках. Кредитні спілки мають право відкривати депозитні рахунки двох видів: до запитання та строкові. Споживачами депозитних послуг кре­дитних спілок можуть бути виключно учасники таких фінансових уста­нов. Внесення коштів на депозитний рахунок кредитної спілки може здійснюватись в готівковій або безготівковій формі на умовах, визначених в договорі про відкриття такого рахунка: на визначений строк або без зазначення такого строку. Фінансова установа самостійно встановлює розмір процентів, що нараховуються на внески на депозитні рахунки членів спілки.

Фінансові послуги банків щодо відкриття та обслуговування рахунків клієнтів

Для здійснення розра­хунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках. У зв’язку з цим банківські установи виступають основними оферентами розрахункових послуг.

Банки здійснюють відкриття рахунків резидентам України (юридич­ним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам) та нерезидентам України (юридичним особам-інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Порядок відкриття банківських рахунків та їх режим визначається Національним банком України. Договір банківського рахунка укладається у письмовій формі.

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнт), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. При цьому банк гарантує клієнту право безперешкодного розпорядження цими коштами та не має права визначати та контролювати напрями їх використання. З метою дотримання банківської таємниці оференти розрахункових послуг гарантують таємницю банківських рахунків, операцій за ними та відомостей про клієнтів.

Банківськими установами здійснюється відкриття своїм клієнтам (крім банків) двох видів рахунків: вкладних (депозитних) та поточних, що використовуються клієнтами для забезпечення своєї господарської діяльності та власних потреб. Іншим банкам на основі укладених між банківськими установами кореспондентських угод здійснюється відкриття кореспондентських рахунків. Кореспондентський рахунок використовується для здійснення розрахунків за угодами, які виконує один банк за дорученням та за рахунок іншого банку. В Україні банкам забороняється відкривати та вести анонімні (но­мерні) рахунки. Перед відкриттям рахунку банківські установи здійсню­ють ідентифікацію клієнтів, які відкривають такі рахунки, а також осіб, що уповноважені діяти від імені клієнтів.

Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів і форм власності, їх відокремленим підрозділам, а також фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності.

Плата за ведення поточних та кореспондентських рахунків стягується банками з клієнтів у розмірі, що зазначений у тарифах банку.

Перерахування коштів з рахунків клієнтів здійснюється банківськими установами з врахуванням двох принципів. По-перше, платежі здійсню­ються лише за згодою платника для чого він надсилає у банк оформлені або акцептовані ним розрахункові документи. Відхід від цього правила допускається лише у випадках стягнення коштів за рішенням суду або арбітражу. По-друге, платежі здійснюються в календарній послідовності надходження розрахункових доку ментів та настання строку платежу.

За користування грошовими коштами, що знаходяться на поточних рахунках клієнтів, банківські установи нараховують проценти з подаль­шим зарахуванням цих сум на рахунки.

Послуги фінансових установ щодо здійснення грошових платежів та розрахунків.

Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, що пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяль­ності, провадяться у безготівковій формі. Сторони господарської угоди обирають будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд з врахуванням характеру та тривалості взаємозв'язків між ними, особли­востей транспортування продукції, фінансового становища партнерів тощо.

Набір видів і форм безготівкових розрахунків визначається законо­давством. При безготівкових розрахунках усі платежі здійснюються через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов'язань і грошових претензій.

Послуги щодо забезпечення грошових розрахунків суб'єктів госпо­дарювання реалізуються банками на умовах договору на розрахунково-касове обслуговування. В договорі обумовлюються види послуг банку та винагорода за їх надання, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, умови припинення договору. Банки несуть відповідальність перед своїми клієнтами за виконання їх доручень на здійснення платежів у встановлений законом строк.

Залежно від виду платіжного інструмента та особливостей документо-обороту в розрахункових операціях клієнтами банків можуть застосову­ватись такі форми безготівкових розрахунків:

1) платіжними дорученнями:

2) платіжними вимогами-дорученнями;

3) платіжними вимогами;

4) інкасовими дорученнями (розпорядженнями),

5) акредитивами;

6) чеками;

7) векселями.

Клієнги банків мають право самостійно обирати форму безготівкових розрахунків та відповідний розрахунковий документ (крім платіжної вимоги).

Реалізація розрахункових послуг забезпечується банківськими установами через внутрішньодержавні та міжнародні платіжні системи. Банки, клірингові установи, а також інші установи, що надають фінансові послуги, мають право укладати договори з платіжними організаціями міжнародних платіжних систем про членство або про участь у цих системах за умови отримання відповідного дозволу НБУ.

На ринку банківських послуг України функціонують системи міжбан­ківських розрахунків, системи масових платежів та внутрішньобанківські платіжні системи.

Система міжбанківських розрахунків забезпечує переказ коштів в межах України між банками на виконання зобов'язань їх клієнтів, а також власних зобов'язань цих банків. Для забезпечення переказу коштів, що здійснюються юридичними і фізичними особами із застосуванням платіжних інструментів, зокрема платіжних карток, призначена система масових платежів. Внутрішньобанківські платіжні системи створюються банківськими установами для оптимізації переказів коштів між підроз­ділами банків. Зазначені платіжні системи є традиційними і найпопулярнішими в Україні. В складі новостворених банківських платіжних систем функціонує і вже набула широкого застосування в Україні Національна система масових електронних платежів, що забезпечує потреби насе­лення в проведенні розрахунків за комунальні та споживчі послуги, придбані товари тощо.

Поряд з банками фінансові послуги з переказу коштів можуть надавати і внутрішньодержавні небанківські платіжні системи. Для провадження такої діяльності внутрішньодержавна небанківська платіжна система повинна пройти реєстрацію в Національному банку України та отримати дозвіл від нього.

Членом внутрідержавної небанківської платіжної системи може бути банк, що має банківську ліцензію Національного банку України, а також небанківська фінансова установа, яка має ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів, і які уклали договір із платіжною організацією відповідної платіжної системи.

Небанківські фінансові установи за умови одержання ліцензії Держфінпослуг можуть забезпечувати переказ коштів у національній валюті на всій території України у встановленому законодавством порядку. Для здійснення переказу коштів в іноземній валюті небанківська установа зобов'язана додатково отримати генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій.

Широкий спектр фінансових послуг на грошовому ринку пов’язаний з переказом грошей без відкриття рахунків за допомогою національних та міжнародних систем розрахунків, серед яких найбільш поширеними є Western Union, MoneyGramm PrivatMoney та інші. Переваги користування цими системами для клієнтів полягають у захисті переказів системою безпеки, швидкості руху грошей, зручності та простоті одержання коштів. За надання послуг з переказу грошей банківські уста­нови стягують комісійний збір, розмір якого залежить від суми переказу1.

Клієнтам банківських установ, які цінують комфорт та дбають про безпеку власних коштів під час подорожі, банки здійснюють продаж дорожніх чеків Аmerican Express, Thomas Cook. Чеки пропонуються клієнтам у євро, доларах США та інших основних валютах. Дорожні чеки являють собою розрахункові документи, що надають право власникам одержати готівкові кошти у будь-якій країні світу. Дорожні чеки не мають терміну давності, їх завжди можна обміняти на готівку, а у випадку втрати - одержати відшкодування від компанії-емітента. У випадку невикористання дорожніх чеків їх можна зберігати або обміняти на готівкові кошти. За продаж та інкасацію дорожніх чеків банківські установи одержують комісійну винагороду.

Фінансові послуги з емісії та обслуговування платіжних карток. У сучасних умовах все більшого поширення набувають послуги банків щодо випуску платіжних карток та їх обслуговування.

Відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» платіжна картка являє спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу грошей з рахунку платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей в готівковій формі в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Банківські установи є основними оферентами фінансових послуг з випуску та обслуговування платіжних карток.

Основними операціями банку щодо забезпечення випуску та обігу платіжних карток є: емісія карток; еквайринг; видача готівки за картками.

На території України застосовуються платіжні картки, емітовані чле­нами внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем. Емісія платіжних карток в межах України проводиться виключно банками, які мають ліцензію НБУ на здійснення таких операцій, та уклали договір з внутрішньодержавною або міжнародною платіжною системою. У цілях емісії та обслуговування платіжних карток, призна­чених для застосування в Україні, банківські установи можуть ініціювати створення внутрішньодержавних платіжних систем.

Платіжні організації міжнародних платіжних систем можуть укладати з вітчизняними банками та небанківськими фінансовими установами угоди про розповсюдження серед клієнтів таких фінансових установ платіжних карток цих систем, видачу готівкових коштів за ними, а також з торгівцями про приймання ними платіжних карток цих систем для проведення розрахунків за надані ними товари чи послуги.

Вид платіжної картки, тип носія її ідентифікаційних даних, реквізити, що наносяться на неї у графічному вигляді, визначаються платіжною організацією відповідної платіжної системи, в якій ця картка застосо­вується.

Платіжні картки є власністю банку, що здійснив їх емісію, і переда­ються клієнту відповідно до умов договору про надання та обслуго­вування платіжних карток. У договорі про надання та обслуговування платіжних карток зазначаються предмет договору, права, обов'язки клієнта та емітента, їх відповідальність, порядок розгляду спорів та інші визначені сторонами умови.

Для обліку коштів за операціями з використанням платіжних карток банківські установи відкривають клієнтам карткові рахунки.

За призначенням банківські платіжні картки поділяються на особисті платіжні картки, що надаються фізичним особам (за винятком суб’єктів підприємницької діяльності), та корпоративні платіжні картки, держа­телями яких є юридичні особи та фізичні особи - підприємці.

За схемою розрахунків банківські платіжні картки поділяються на дебетні, дебетно-кредитні та кредитні. Дебетні платіжні картки нада­ють можливість власникам банківського карткового рахунку розпоряджа­тися коштами на цьому рахунку в межах їх залишку. За допомогою дебетно-кредитних карток клієнти здійснюють операції в межах залишку коштів на картковому рахунку, а в разі їх нестачі - за рахунок наданого банком кредиту. Доступ до карткових рахунків забезпечується через пристрої видачі готівки або спеціальні пристрої в торговельних підприєм­ствах. Окремі різновиди дебетних платіжних карток передбачають можливість поповнення рахунку власником шляхом внесення готівки.

Кредитні платіжні картки забезпечують проведення їх держателями розрахунків за товари і послуги за рахунок банківського кредиту. Власник такої картки може здійснювати розрахункові операції в межах визначеного банком ліміту кредиту.

Розрізняють звичайні і привілейовані картки. Звичайні платіжні картки забезпечують їх держателям можливість здійснення стандартного набору операцій. Привілейовані картки розраховані на клієнтів з високим рівнем доходів та надають останнім право на додаткові послуги та привілеї.

Наперед оплачені платіжні картки випускаються банками виключно для фізичних осіб. Такі картки мають фіксовану номінальну вартість, максимальний рівень якої не може перевищувати 1000 гривень або її еквівалент в іноземній валюті. За наперед оплаченими платіжними картками клієнти банківських установ здійснюють безготівкове придбання товарів і послуг та одержують готівку.

Переваги використання платіжних карток для їх держателів полягають у можливості здійснювати безготівкове придбання товарів і послуг; одержувати готівку в касах банків, інших фінансових установ, торговців і через банкомати; здійснювати переказ коштів із своїх картрахунків на інші власні рахунки та на рахунки інших осіб; одержувати банківський кредит в межах ліміту за кредитною платіжною карткою.

Поряд з вищезазначеними перевагами банківські установи пропону­ють своїм клієнтам - держателям платіжних карток додаткові види послуг, серед яких оплата комунальних та інших платежів, надання інфор­мації про стан карткового рахунка, відкриття додаткових карток довіре­ним особам клієнта, використання карткового рахунку в якості депо­зитного рахунка тощо.

Для забезпечення обслуговування платіжних карток банки - емітенти укладають договори з іншими банками - резидентами, фінансовими установами, що не є членами платіжних систем, суб'єктами господа­рювання про видачу ними готівкових коштів за платіжними картками через власні каси або банкомати, а також з торговельними організаціями про приймання ними платіжних карток для проведення розрахунків за придбаними товарами та послугами. В процесі здійснення обслугову­вання (еквайрингу) банківськими установами забезпечується техноло­гічне та інформаційне обслуговування торговців й інших учасників ринку та виконання розрахунків з ними за операції, які здійснені із застосу­ванням спеціальних платіжних засобів.

Законодавством України та нормативно-правовими актами НБУ визначені особливості використання платіжних карток в Україні. Вони наступні:

• видача готівки за картками через банкомати в межах України здійснюється в національній грошовій одиниці України, а через банкомати уповноважених банків-емітентів - у валюті рахунку платіжної картки;

• видача готівки в іноземній валюті з карткових рахунків проводиться через каси уповноважених банків-емітентів та їх агентів, а також: через каси уповноважених банків-еквайрів і небанківських фінансових установ за платіжними картками, що емітовані нерезидентами;

• переказ грошових коштів із застосуванням платіжних карток в межах України може бути здійснений у національній грошовій одиниці України;

• переказ коштів в іноземній валюті за операціями, що здійснюються із застосуванням платіжних карток, може бути проведений лише між власними рахунками фізичної особи, які відкриті банком-емітентом;

• за допомогою платіжних карток не дозволяється здійснення інвестицій в Україну та за її межі.

Поряд з фізичними особами банківські платіжні картки активно використовують суб'єкти господарювання. Держателі корпоративних платіжних карток можуть здійснювати безготівкову оплату товарів та послуг і одержувати готівку з використанням цих карток для здійснення розрахунків, що пов'язані з виробничими потребами, у тому числі для оплати витрат на відрядження; здійснення розрахунків у безготівковій формі в гривнях, що пов'язані із статутною та господарською діяльністю, витратами представницького характеру.

Корпоративні платіжні картки не можуть бути використані для виплати заробітної плати, інших виплат соціального характеру, а також для здійснення розрахунків за зовнішньоторговельними договорами.

За надання фінансових послуг з обслуговування платіжних карток банківські установи одержують комісійну винагороду, порядок нара­хування, сплати та розмір якої встановлюються банками та платіжною організацією відповідної платіжної системи, з урахуванням тарифів банку, правил платіжної системи та нормативно-правових актів НБУ.

Фінансові послуги з обслуговування вексельного обігу. Окремий спектр фінансових послуг на грошовому ринку пов’язаний з обслуговуванням векселів. Завдяки абстрактності і беззаперечності векселів учасники ринку проводять з ними різноманітні фінансові операції. Найбільший обсяг фінансових послуг щодо забезпечення вексельного обігу пропонується банківськими установами. Згідно з українським законодавством банки можуть проводити з векселями кредитні, комісійні, торговельні, розрахункові., гарантійні операції.

Кредитні операції супроводжуються наданням або залученням грошових засобів проти векселя або під забезпечення векселя. До складу кредитних операцій входять облік векселя, видача кредитів під заставу векселів, переврахування та перезастава облікованих векселів. Перші дві операції вважаються активними, наступні - пасивними. В процесі проведення кредитних операцій банківські установи надають своїм клієнтам кредитні ресурси під забезпечення векселів або одержують їх самі від інших оферентів кредитних послуг. Найбільш поширеною кредитною операцією є облік векселів.

Облік (врахування) векселя - це форма кредитування банківською установою юридичної або фізичної особи шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним з дисконтом (знижкою) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі. Економічна суть операції обліку векселя полягає в достроковій грошовій реалізації векселя і переведенні комерційного кредиту у банківський. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя винагороду на свою користь, яка одержала назву дисконту.

Визначення суми дисконту на користь банку здійснюється за такою формулою:

Д= Н*П*t/360/100, (5.1)

де Н - номінальна сума векселя;

П - облікова ставка банку;

t - термін у днях від дня обліку векселя до дня його погашення.

Фінансова послуга з врахування векселя є вигідною як для пред'яв­ника векселя, так і для банківської установи. Пред'явник векселя одержує зі знижкою вексельну суму, яку може негайно використати в госпо­дарській діяльності задля генерування прибутку, та позбавляється обов'язків щодо повернення цієї суми банку. Банківська установа про­водить таку операцію з метою одержання прибутку від погашення векселя у повній сумі, проте приймає на себе ризик непогашення векселя у випадку погіршення фінансового стану суб’єктів вексельного обігу.

Надання банком кредитів під заставу векселів є наступною век­сельною операцією, яка проводиться на загальних принципах бан­ківського кредитування. У процесі здійснення такої операції банки відкривають клієнтам спеціальні позикові рахунки, за якими відобра­жають суму наданої позики під забезпечення прийнятих у заставу векселів. Особливості такого виду кредитування полягають у порядку надання позики та зберігання і реалізації застави, якою є векселі. Під забезпечення кредиту приймаються лише векселі, що виписані за фак­тично поставленими товарами, виконаними роботами, наданими послугами.

Банк приймає векселі в заставу на підставі укладеного з пози­чальником договору про заставу, в якому встановлюється місце зберігання заставлених векселів та вид індосаменту. У разі належного виконання позичальником умов кредитної угоди і своєчасного повернення кредиту банк повертає клієнту прийняті у заставу векселі. Звернення стягнення на заставлені векселі в разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитом банк здійснює шляхом пред'явлення векселя до оплати зобов’язаній особі або шляхом їх продажу на ринку.

З метою збільшення кредитних ресурсів банківські установи можуть переврахувати обліковані векселі в іншому банку або одержати кредит під прийняті у забезпечення векселі у іншій кредитній установі. Такі операції одержали назву переоблік та перезастава векселя. При їх реалі­зації банківські установи - ініціатори таких угод - виступають в ролі споживачів кредитних послуг.

У процесі реалізації комісійних операцій з векселями банківські уста­нови виконують доручення клієнтів на отримання вексельних сум від боржників або приймають на себе зобов'язання боржників щодо пога­шення векселів. До комісійних операцій належать інкасування, доміциляція та зберігання векселів.

Банківська операція з інкасування векселів полягає у виконанні банком доручення клієнта (векселедержателя) на пред'явлення векселів у строк платнику та на одержання вексельних сум. Роль банку зводиться до точ­ного виконання інструкцій клієнта. У випадку відмови боржника від оплати векселя, банк зобов'язаний відповідно до законодавства здійснити протест векселя і повернути клієнту опротестований вексель. За здійснен­ня інкасової операції банк одержує комісійну винагороду. У випадку здійснення протесту векселя клієнт зобов'язаний відшкодувати суму, витрачену банком на протест.

Доміциляція векселів полягає у призначенні платником за векселем особливого платника (зокрема банку), який здійснить оплату векселя замість боржника відповідно до строку платежу за ним. Платник за векселем стає доміциліантом. Виступаючи у ролі доміциліанта банк не ризикує, оскільки він оплачує вексель лише за наявності коштів на рахунку клієнта, і за дорученням платника списує з його рахунку суму, необхідну для оплати векселя. За надання послуг з оплати векселя замість боржника банківська установа стягує з клієнта комісійну винагороду.

Операція зберігання векселів полягає у здійсненні банком за дору­ченням, від імені та за рахунок векселедержателя операцій з векселями відповідно до одержаних від нього інструкцій, а саме схову, надання оригіналу векселя, його примірників, копій тощо.

Платіж за векселем може бути додатково забезпечений гарантією банківської установи. Гарантійні операції банку супроводжуються прийняттям банком на себе зобов'язань платежу за векселями при настанні певних обставин та в обумовлений строк. Найбільш поширеною гарантійною операцією з векселями є авалювання. В процесі цієї операції банк приймає на себе зобов'язання здійснити платіж в повній сумі або частково за одну із зобов'язаних за векселем сторін у разі несплати платником векселя у строк. Аваль - гарантійне зобов'язання банку щодо оплати векселя - може бути виданий будь-якій із відповідальних за векселем осіб. Він оформляється як напис на векселі та підписується банком. Здійснюючи аваль, банк надає клієнту терміновий кредит або кредит на вимогу (залежно від терміну платежу за векселем). Операція авалювання оформляється відповідним договором з клієнтом. Договір авалювання передбачає наявність застави в якості забезпечення виконання зобов'язань клієнта банківської установи.

Торговельні операції з векселями, а саме: купівля, продаж, обмін векселів за дорученням клієнтів, здійснюються банками на підставі укладених договорів комісії.

У процесі проведення розрахункових операцій з векселями банківські установи забезпечують оформлення кредиторської заборгованості клієн­тів за допомогою векселів та проведення розрахунків з використанням таких інструментів. Надання фінансових послуг з обслуговування вексельного обігу забезпечує диверсифікацію банківської діяльності та одержання додаткових доходів банківськими установами.

Навчально-методичні матеріали: 2; 8; 13; 17; 18; 22; 32 с.362-373; 36; 38 с.113-184; 39 с.161-186; 40 с.143-169.