Вступ

1.1 . Утворення організації

1. 2. Категорії мігрантів

1. 3. Сприймання українським суспільством проблем мігрантів

1.4. Контингент нелегальних мігрантів

1.5. Маршрути в'їзду та переміщення нелегальних мігрантівз СНД в Україні

1.6. Нелегальна міграція як джерело зростання злочинності

2.1.7. Способи перетину кордону з Україною нелегальними мігрантами з СНД

2.1.8. Прогалини в законодавстві

2.1.9. Необхідність зміцнення політики України щодо міграції та біженців 3. Об’єднання країн СНД у протидії нелегальній міграції.

Додатки Висновки Перелік використаних джерел

Вступ

1 грудня 1991 року відбувся загальнонаціональний референдум на території колишньої УРСР щодо проголошення незалежності України. У референдумі взяли участь 31 891 742 особи — 84,18% населення України. З них 28 804 071 особа (90,32%) підтвердили Акт про незалежність. Цю подію М. Горбачов сприйняв як трагічну, що привела країну в стан небезпеки. На противагу йому Б. Єльцин опублікував заяву про визнання незалежності України. Результат Всеукраїнського референдуму ставив хрест на перспективах збереження СРСР у будь - якій формі. За словами одного із учасників Л. Кравчук: "Якщо ми вийдемо до народу й оголосимо, що Союзу немає, а на його місце нічого не запропонуємо — вибух неминучий. Потрібний варіант перехідний 8 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі в Білорусі лідери Російської Федерації, України та Білорусі прийняли рішення про припинення існування СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). В преамбулі "Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав", вказувалось : "Ми, Республіка Білорусь, Російська Федерація (РРФСР), Україна, як держави-засновниці Союзу РСР, які підписали Союзний Договір 1922 року, далі звані Високими Договірними Сторонами, констатуємо, що Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування". 25 грудня 1991 року М. Горбачов склав свої повноваження Президента СРСР. 30 грудня на зустрічі глав СНД у Мінську ухвалюється рішення про остаточне скасування державних структур СРСР. У початковий період існування Співдружності Незалежних Держав вона розглядалася головним чином як механізм цивілізованого розлучення колишніх союзних республік і розподілу майна СРСР. Створення СНД було покликане забезпечити безболісний перехід від єдиної союзної держави до системи суверенних національних держав на місці колишнього СРСР. На відміну від Союзу РСР Співдружність не є державою і не має наднаціональних повноважень.

1.1 . Утворення організації

СНД було засновано главами БРСР, РРФСР і Україною шляхом підписання 8 грудня 1991 року в Віскулях (Біловезька пуща, Білорусь) «Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав» (відомо в ЗМІ як Біловезька угода). Організаційні основи СНД були визначені Біловезькою Угодою про утворення СНД і Протоколом до неї, Алмаатинською декларацією, а також Статутом СНД від 22 січня 1993 р. В угоді про створення СНД зазначалося, що на території держав, які його підписали, не допускається застосування норм права третіх держав, у тому числі й Союзу РСР, а діяльність його органів влади припиняється. Три країни проголосили недоторканість кордонів у рамках Співдружності, гарантували їхню відкритість і свободу пересування громадян. Сторони вирішили зберегти об'єднане командування спільним військово-стратегічним простором. Угода проголошувалась відкритою для приєднання всіх держав колишнього СРСР.У документі, що складався з преамбули та 14 статей, констатувалося, що Союз РСР припиняє своє існування як суб'єкт міжнародного права і геополітичної реальності. Однак, ґрунтуючись на історичній спільності народів, зв'язках між ними, враховуючи двосторонні договори, прагнення до демократичної правової держави, намір розвивати свої відносини на основі взаємного визнання і поваги державного суверенітету, сторони домовилися про утворення Співдружності Незалежних Держав. Плідно шукали назву нового утворення. Пропонувався і Союз Суверенних Республік, і Союз Суверенних Держав, Співдружність Демократичних Держав, тобто СДД, але потім було вирішено, що держави ще не є належно демократичними. Тому об'єднання дістало назву Співдружності Незалежних Держав (СНД). На Міжпарламентській асамблеї держав-учасниць СНД . 1995 р. було прийнято Рекомендаційний законодавчий акт щодо міграції трудових ресурсів в країнах СНД. Цей акт містить базові принципи погодженої політики у сфері міграції трудових ресурсів у СНД. Метою акту є регулювання процесу трудової міграції, забезпечення гарантій прав трудящих-мігрантів, зближення національного законодавства країн СНД, укладання міждержавної угоди і взаємодія країн СНД у питаннях трудової міграції. Відповідно до цього акту трудящим-мігрантам забезпечується безкоштовне надання послуг щодо найму, оформленням виїзду і улаштуванням на роботу. Трудящим-мігрантам гарантується рівність прав з громадянами держави при прийнятті на роботу і розірванні трудових відносин, встановленні умов оплати праці, режиму роботи, охорони здоров’я і гігієни праці, соціального захисту, зверненні до суду. Для регулювання основних напрямків співробітництва держав СНД у сфері міграції і соціального захисту трудящих-мігрантів було укладено Угоду урядів держав-учасниць СНД із вказаних питань. Дана угода містить норми про визнання документів про освіту, трудового стажу, регулювання трудових договорів, соціального страхування, відшкодування шкоди, переказ зароблених коштів і т.д. У 1994 р. було укладено Угоду держав-учасниць СНД про співробітництво у сфері охорони праці для проведення скоординованої політики у питаннях охорони праці, визнання стандартів безпеки праці, затвердження погоджених норм і вимог по охороні праці, створення спільної інформаційної системи з банком даних по охороні праці тощо. Цього ж року було укладено Угоду держав-учасниць СНД про порядок розслідування нещасних випадків на виробництві, що сталися з працівниками при перебуванні їх поза державою проживання, а також Угоду про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам: каліцтва, професійного захворювання або іншого пошкодження здоров’я, пов’язаного із виконанням ними трудових обов’язків. Важливе значення мають двосторонні домовленості України з рядом держав щодо регулювань трудової діяльності і соціального захисту громадян, які працюють за межами своїх держав. Так, наприклад, Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами своїх країн від 14.01.1993 р. встановлює, зокрема, колізійні норми для регулювання віку особи, з якого допускається прийняття на роботу, виїзду і перебування, трудової діяльності, прав і обов’язків працівників, соціального забезпечення з прив’язками до законодавства країни перебування. Крім того, в цій Угоді взаємно визнаються стаж і дипломи, а також інші документи без легалізації. Аналогічні норми містяться в Угоді між Урядом України та Республіки Молдова про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Республіки Молдова, які працюють за межами своїх держав від 15.12.1993, Угоді між Урядом України та Республіки Білорусь про трудову діяльність та соціальний захист громадян України та Республіки Білорусь, які працюють за межами своїх держав від 17.06.1995, Угоді між Урядом України та Республіки Вірменія про трудову діяльність та соціальний захист громадян України та Республіки Вірменія, які працюють за межами своїх держав, від 17.06.1995. Регулюванню колізійних питань трудових відносин покликані норми Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 27.05.1993 р., а також Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 13.12.1993 р., згідно з якими сторони, громадяни яких мають трудові стосунки, можуть підпорядкувати їх обраному за згодою між собою законодавству. Якщо вибір не зроблено – укладання, зміна, скасування і закінчення трудових стосунків, а також вимоги, що випливають з них, регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої робота була, або мала бути виконана. Якщо працівник виконує роботу на території однієї Договірної Сторони на підставі трудових відносин, які пов’язують його з головним підприємством на території іншої Договірної Сторони, укладання, зміна і закінчення трудових відносин, а також вимоги, що випливають з них, регулюються законодавством останньої. Україна запроваджує візовий режим з деякими країнами СНД з З1 січня 2001 року громадяни Азербайджану, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану та Узбекистану не зможуть в’їхати або виїхати з України без візи. Це передбачено ще постановою Кабінету Міністрів № 426 від 6 травня 2001 року. Громадянам Білорусі, Росії, Грузії й Туркменистану досить мати закордонний паспорт. Це врегульовано угодами про взаємні поїздки, які підписані в 1992, 1997 та 1999 роках. Поки що між Україною і Молдовою термін поїздок без віз продовжений на шість місяців.