Тема 8. Адміністративно-правовий статус органів виконавчої влади України.

1. Система органів виконавчої влади.

2. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України.

3. Адміністративно-правовий статус центральних органів виконавчої влади.

4. Адміністративно-правовий статус місцевих державних організацій.

1. Адміністративно-правовий статус органів виконавчої влади слід відрізняти від їх конституційно-правового статусу.

Конституційно-правовий статус органів виконавчої влади складає ті їх функції і повноваження, які визначають їх місце в системі гілок влади, напрями їх взаємодії з іншими гілками влади та політичні аспекти їх формування та діяльності.

Адміністративно-правовий статус органів виконавчої влади складає такі функції та повноваження цих органів, які визначають внутрішню структуру органів, стосуються організації та діяльності їх апаратів, визначають процедуру та межі нормотворчості органів виконавчої влади, проходження служби в органах виконавчої влади та ведення діловодства.

Реалізуючи саме такі повноваження, органи виконавчої влади виступають як суб’єкти саме адміністративних відносин.

Органи виконавчої влади класифікуються нормативним та доктринальним способом.

Нормативний спосіб класифікації міститься в Конституції та законах України:

• Вищій рівень. До яких належить Кабінет Міністрів України.

• Центральний рівень. Входять міністерства, служби, агентства, інспекції та спеціальні органи з спеціальним статусом.

• Місцевий (територіальний) рівень. Включає в себе місцеві державні адміністрації та територіальні управління деяких центральних органів виконавчої влади.

Доктринальний спосіб класифікації міститься у наукових працях та фактично не має єдиного стандарту. Найбільш розповсюдженими є:

В залежності від обсягу і характеру компетенції:

• Органи загальної компетенції (Кабінет Міністрів України та місцеві держані адміністрації).

• Органи галузевої компетенції (всі центральні органи виконавчої влади, тому що їх виконавчі повноваження прив’язані лише до конкретної сфери виконавчої діяльності).

Від порядку вирішення питань:

• Єдиноначальні (всі правові акти приймаються від керівника органу). Наприклад: місцеві державні адміністрації.

• Колегіальні (всі правові акти приймаються від імені всього органу). Наприклад: Кабінет Міністрів України.

Від обсягу повноважень по території:

• Загальнодержавні (повноваження на всю територію України).

• Місцеві (повноваження на певну територію).

Від предмету спрямованості компетенції (стосується лише галузевих органів):

• Органи управління економічною сферою.

• Органи управління соціально-культурною сферою.

• Органи управління адміністративно-політичною сферою.

3. Готувати по закону про Кабінет Міністрів України (від 7 жовтня 2010 року).

Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України складається із трьох груп його повноважень:

• Виконавчо-розпорядча група повноважень.

Є найбільшою групою повноважень КМУ і вони визначають напрями та зміст виконавчо-розпорядчої діяльності цього органу в різних сферах суспільного життя (стаття 20 закону, основні напрями реалізації).

• Організаційна група повноважень.

Визначають способи та напрями його взаємодії з іншими органами виконавчої влади (5-й розділ закону).

Організаційні повноваження полягають у здійсненні кадрової політики, контролю за їх нормотворчої діяльності, участі у формуванні структури та повноважень інших органів виконавчої влади та інші способи контролю та координування їх діяльності.

Крім того, організаційні повноваження включають в себе статус організаційних підрозділів, які діють при КМУ (урядові комітети та секретаріат КМУ).

Секретаріат КМУ здійснює організаційне, правове, матеріально-технічне, інформаційне та експортно-аналітичне забезпечення діяльності КМУ. Секретаріат складається із працівників, які мають статус державних службовців, тоді як сам КМУ складається із міністрів, які мають статус державний політичних діячів.

Урядові комітети створюються для вирішення поточних питань КМУ. Перелік урядових комітетів та їх склад затверджує кабінет міністрів за поданням прем’єр міністрів. До складу урядових комітетів можуть входити не тільки члени КМУ, а й керівники центральних органів виконавчої влади, народні депутати, представники громадських організацій та науковці. Рішення урядового комітету приймається більшістю від його складу та оформлюється протоколом (не мають нормативного характеру і не є обов’язковими для виконання).

• Нормотворча група повноважень.

КМУ має право видавати такі нормативні акти як постанови та розпорядження (постанови нормативний, а розпорядження індивідуальний характер).

Прочитати в законі: хто має право нормотворчої ініціативи в діяльності КМУ, а також яка процедура розгляду та оприлюднення актів КМУ.

3. Законодавство поділяє центральні органи виконавчої влади на 2 групи:

1. Міністерства.

Основним завданням яких є розробка та реалізація державної політики у закріпленій за ними сфері.

Міністерства створюються, реорганізовуються та ліквідуються Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України.

Основним завданням міністерства є формування та забезпечення реалізації державної політики в певній сфері.

Формування та реалізація державної політики полягає у наступних видах діяльності:

• Забезпечення нормативно-правового врегулювання галузі.

• Визначення пріоритетних напрямів розвитку галузі.

• Інформування та надання роз’яснень щодо здійснення державної політики.

• Узагальнення практики застосування законодавства та розроблення пропозицій щодо його вдосконалення тощо.

Отже, формування державної політики міністерство означає здійснення нормотворчої та аналітичної діяльності.

Сприяють забезпеченню державної політики структурні підрозділи міністерства:

• Міністр.

Є керівником міністерства та очолює його у відповідності із принципом єдиноначальності (повноваження в статті 8 закону). Має при собі особу першого заступника і за необхідності може мати ще заступника міністра.

• Апарат міністерства.

Відповідає за виконання внутрішньо-управлінських функцій міністерств. А саме: забезпечення правотворчої діяльності, здійснення діловодства та забезпечує кадрову політику міністерств. Очолює апарат міністерства – заступник міністра-керівник апарату, який на відміну від інших заступників міністра має статус державного службовця.

• Патронатна служба міністерства.

Відповідальна за інформаційне забезпечення роботи міністерства, яке полягає у двох напрямах діяльності: робота з вхідною інформацією (збір інформації, необхідної для роботи міністерства та прийняття ним актів управління); робота з вихідною інформацією (тобто інформування про роботу міністерства, яка направляється або нижчестоящим органами виконавчої влади або ж громадянам через засоби масової інформації.

• Колегія міністерства.

Виконання консультативно-дорадчих функцій при міністерствах.

Колегії створюються для вирішення поточних питань, які стоять перед міністерством.

До складу крім міністра та його заступників можуть входити керівники структурних підрозділів міністерства, керівники територіальних підрозділів міністерства, депутати ВРУ та органів місцевого самоврядування, представники громадських організацій та науковці.

Рішення колегій, як правило, оформляється протоколом, який має рекомендаційний характер і не є обов’язковим до виконання. Проте в окремих випадках рішення колегій можуть бути оформлені у вигляді наказу міністерства (тоді вже набувають юридичної сило та обов’язковості).

• Територіальні органи міністерства.

Мають не обов’язковий характер, тому що деякі міністерства здійснюють свою владу на місцях через відповідні структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій. Наприклад: міністерство інфраструктури, міністерство освіти та культури, молоді та спорту, міністерство фінансів та інші.

Проте існує ряд міністерств, які здійснюють свою владу на місцях безпосередньо через територіальні підрозділи, які не підпорядковуються місцевим державним адміністраціям. Такі територіальні підрозділи діють на підстави положень, що затверджує міністром. Наприклад: міністерство внутрішніх справ, міністерство юстиції, міністерство оборони України, міністерство надзвичайних ситуацій та інші.

Структура територіальних органів міністерства визначається відповідним міністром.

(прочитати самостійно, як призначаються керівники та заступники керівників цих підрозділів).

Міністр та апарат міністерства є обов’язковими структурними підрозділи. Патронатна служба, колегія та територіальні органи є не обов’язковими.

2. Інші центральні органи виконавчої влади, до яких належать служби, агентства, інспекції та центральні органи виконавчої влади з спеціальним статусом.

Основним завданням таких органів є безпосередньо реалізація державної політики, яка розробляється відповідним міністерством.

Дані органи своєю основною функцією мають виконання державної політики, розробленою міністерством.

Відповідно кожне міністерство має перелік підпорядкованих йому центральних органів виконавчої влади.

Центральні органи виконавчої влади мають різну функціональну спрямованість, в залежності від їх назви:

Служби – такі органи виконавчої влади, які переважно займаються наданням адміністративних послуг фізичним та юридичним особам (переважно дозвільно-реєстраційна діяльність).

Агентство – це такій орган виконавчої влади, більшість функцій якого складають функції з управління об’єктами державної власності, що належать до сфери його відання.

Інспекція – реалізує контрольно-наглядові функції за дотриманням державними органами, а також фізичними та юридичними особами актів законодавства.

Окремим положенням закон визначає центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом. Визначається особливим порядком призначення на посаду та звільненням з посад керівників. На відміну від звичайних керівників центральної виконавчої влади, які призначаються на посаду та звільняються на посаду Прем’єр-міністром за поданням міністра, керівники органів із спеціальним статусом призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України за поданням Прем’єр-міністра. До таких органів закон відносить: антимонопольний комітет, фонд державного майна та державний комітет з телебачення та радіомовлення.

Всі центральні органи виконавчої влади мають однакову структуру:

Очолює центральний орган виконавчої влади керівник, який на відміну від міністра є державним службовцем. Проте діяльність центрального органу виконавчої влади спрямовується та координується відповідним міністром. Керівник центрального органу виконавчої влади є підпорядкований відповідному міністру і його повноваження стосуються лише забезпеченню реалізацій виконавчо-розпорядчих та внутрішньо-організаційних функцій органів.

Всі центральні органи центральної влади складаються із трьох функціональних підрозділів: апарат, колегія, територіальні органи.

Апарат здійснює правове, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності органа.

Колегія створюється для підготовки рекомендацій щодо виконання окремих завдань органів.

Територіальні органи створюються у випадку, коли їх існування передбачені у положенні «про центральний орган виконавчої влади». Зокрема окремі територіальні підрозділи мають такі центральні органи як СБУ, антимонопольний комітет, пенсійний фонд та інші.

4. У Законі України «про місцеві державні адміністрації» подивитися основи внутрішньої структури цього органу (тобто, які там є посади, а також обов’язкові та факультативні структурні підрозділи).

Адміністративно-правовий статус місцевих державних адміністрацій складає наступні їх повноваження:

• Виконання Конституції та законів України, а також актів Президента та інших органів виконавчої влади.

• Виконання державних та регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, а також програму охорони довкілля.

• Забезпечення законності та порядку, а також забезпечення прав та свобод громадян.

• Підготовка та виконання відповідних місцевих бюджетів, а також звітування про виконання відповідних бюджетів і програм.

• Взаємодія з органами місцевого самоврядування, зокрема реалізація власних та делегованих повноважень.

Подивитися в законі порядок правотворчої діяльності місцевих державних адміністрацій.