Тема 23. Державне управління економікою.

1. Повноваження КМУ в сфері державного управління економікою.

2. Система центральних органів виконавчої влади в сфері державного управління економікою.

3. Функції місцевих органів влади в сфері державного управління економікою.

4. Органи місцевого самоврядування, як суб’єкти управління економікою.

1. Державне управління економікою – це сукупність правових форм, методів та інструментів за допомогою яких держава впливає на діяльність суб’єктів господарювання та ринкові відносини з метою створення нормальних умов для функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем.

Державне управління економікою передбачає:

• Опосередковане втручання в економічні процеси шляхом встановлення загальних правил, нормативів та стандартів того чи іншого виду економічної діяльності.

• Здійснення державного контролю за виконанням правил, нормативів та стандартів та притягнення правопорушника до відповідальності.

• Створення та забезпечення ефективного функціонування фінансової та податкової системи.

• Обмеження монополізму на ринку та залагодження економічних конфліктів.

Найвищим органом в сфері управління економікою є КМУ.

Він має широкі повноваження в сфері економіки статті 20 закону України про «Кабінет Міністрів України».

Кабінет Міністрів на строк своїх повноважень розробляє так звану «програму діяльності», яка є індивідуальним документом і має власну назву.

Програма діяльності передбачає основні шляхи та напрями вирішення головних соціальних та економічних проблем, що стоять перед країною. Даний документ не є декларативним, оскільки КМУ щорічно звітує перед ВРУ про стан виконання своєї програми діяльності.

Якщо ВРУ визнає роботу КМУ незадовільною, вона може ініціювати розпуск КМУ.

2. Міністерство економічного розвитку та торгівлі.

Є головним органом серед всіх центральних органів виконавчої влади в сфері економіки.

Основними завданнями є:

• Формування державної політики економічного та соціального розвитку.

• Формування державної цінової політики.

• Формування державної промислової політики.

• Політики в сфері торгівлі.

• Політики в сфері розвитку підприємництва.

• Політики в сфері стандартизації, сертифікації та акредитації підприємств,установ та організацій.

• Політики в сфері державних закупівель та державного замовлення.

• Державної політики в сфері ліцензування та дозвільної системи в сфері господарської діяльності.

• Формування політики в сфері державного ринкового нагляду.

• Вироблення державної зовнішньоекономічної політики та політики інтеграції в світову економіку.

• Формує державну політику в сфері захисту прав споживачів, в сфері статистики, в сфері інвестиційної діяльності, в сфері ефективного використання поливно-енергетичних ресурсів, в сфері управління об’єктами державної власності.

Виходячи з цих повноважень, можна зробити висновок, що мін економ. розвитку є головним в сфері управління економікою, оскільки воно розробляє засади економічної політики держави, які є обов’язковими для виконання не тільки до підпорядкованих йому центральними органами, а й іншими міністерствами, які мають відношення до управління економікою.

Міністерству економічного розвитку та торгівлі підпорядковані такі ЦО виконавчої влади:

• Державна служба експертного контролю України.

• Державна служба статистики.

• Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження.

• Державне агентство резерву України.

• Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів.

Міністерство аграрної політики та продовольства.

Основним завданням даного міністерства є формування та забезпечення державної аграрної політики, політики в сфері сільського господарства та політики в сфері продовольчої безпеки.

Повноваження:

• Міністерство визначає пріоритетні напрями розвитку сільського господарства.

• Формує державну політику в сферах тваринництва, садівництва, харчової та переробної промисловості та сільськогосподарського машинобудування.

• Формує державну політку у галузях рибного господарства та рибної промисловості, регулювання рибальства та безпеки мореплавства.

• Формує політику в сфері ветеринарної медицини, безпечності харчових продуктів та кормів, а також у сферах карантину та захисту рослин.

• Формування політики з питань земельних відносин, геодезичної та картографічної діяльності.

• Формування політики з питань якості та безпеки сільськогосподарської продукції, а також в сфері біологічної та генетичної безпеки тварин.

Реалізація політики у вищезазначених сферах полягає у виданні нормативних та індивідуальних актів, що стосуються встановленню правил та стандартів реалізації вищезазначених відносин, реалізації дотацій та встановлення фіксованих цін на сільськогосподарську продукцію.

Через міністерства аграрної політики та продовольства координується діяльність таких центральних органів виконавчої влади:

• Державна ветеринарна та фіто санітарна служба.

• Державне агентство земельних ресурсів.

• Державне агентство лісових ресурсів.

• Державне агентство рибного господарства.

• Державна інспекція сільського господарства України.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

Повноваження:

• Визначають пріоритетні напрями розвитку паливно-енергетичного комплексу.

• Забезпечує нормативно-правове регулювання в паливно-енергетичному комплексі.

• Приймає рішення щодо ведення підземних сховищ нафти та газу.

• Здійснює моніторинг ринку нафти, газу, нетрадиційних джерел енергії та продуктів їх переробки.

• Встановлює нормативи використання і розподілу природного газу теплоенергетичними підприємствами.

• Затверджує методику визначення наявності або відсутності пропускної спроможності єдиної газової системи.

• Затверджує проекти розробки родовищ нафти і газу.

• Розробляє і впроваджує державні програми щодо використання ядерної енергії, а також ядерної та радіаційної системи.

• Формує прогнозний баланс вугілля та вугільної продукції.

• Веде облік об’єктів державної власності які належать до енергетичної сфери та здійснює управління корпоративними правами держави у сфері енергетики.

Міністерство інфраструктури України.

Формує та забезпечує державну політику в сферах авіаційного, автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, а також міського електротранспорту; в сфері використання повітряного транспорту України; в сфері туризму та курортів; в сфері дорожнього господарства; безпеки руку, а також у розвитку інфраструктурних проектів пов’язаних із проведенням фінальної частини ЧМ Європи 2012 року.

Формування вищезазначеної політики полягає:

• У фінансуванні пріоритетних проектів в сфері інфраструктури (будівництво доріг, аеропортів, рекреаційних заходів та інше).

• Прийняття нормативних актів, які встановлюють правила та стандарти комерційних та пасажирських перевезень, правил використання та експлуатації транспорту, а також стандартів, які стосуються діяльності та акредитації рекреаційних заходів.

Міністерство інфраструктури координує роботу таких органів:

• Державна авіаційна служба.

• Державне агентство автомобільних доріг України.

• Державне агентство України з туризму та курортів.

• Державна інспекція України на морському та річковому транспорті.

• Державна інспекція України на міському транспорті.

• Державне агентство з питань підготовки та проведення в України фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу.

Міністерство регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства.

Дане міністерство не має підпорядкованих їм органів.

Основними завданнями є:

• Удосконалення територіальної організації влади адміністративно-територіального устрою та розвитку місцевого самоврядування.

• Формування та реалізація та реалізація державної політики в сферах будівництва, архітектури, містобудування, промисловості будівельних матеріалів.

• Формування політики в сфері житлово-комунального господарства, благоустрою населених пунктів, поводження з побутовими відходами та в сфері технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна.

• Політика в сфері архітектурно-будівельного контролю та контролю в сфері житлово-комунального господарства.

Міністерство фінансів України.

Завдання:

• Формування та реалізація державної фінансової, бюджетної, податкової та митної політики.

• Формування політики в сфері бухгалтерського обліку, виготовленням та інвентаризацією паперів, виробництво, використання та зберігання дорогоцінних камінів, випуску та проведення лотерей.

• Запобігання та протидія відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом та протидія фінансування тероризму.

• Формування політики в сфері державного фінансового контролю.

• Розроблення проекту закону про державний бюджет.

• Організація роботи, пов’язана із виконанням вже прийнятого закону про державний бюджет.

• Важливим повноваженням міністерства фінансів є встановлення стандартів фінансового обліку та фінансової звітності підприємств, установ та організацій.

Міністерство фінансів координує діяльність таких центральних органів виконавчої влади:

• Державна казначейська служба.

• Державна митна служба.

• Державна податкова служба.

• Державна пробірна служба (встановлення стандартів вимірювання).

• Державна служба фінансового моніторингу України.

• Державна фінансова інспекція.

Управління економікою також здійснюють 2 ЦО із спеціальним статусом:

• Антимонопольний комітет.

• Фонд державного майна.

Основними функціями антимонопольного комітету є:

• Здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції. Виявлення та припинення порушень в цій сфері.

• Сприяння розвитку добросовісної конкуренції, шляхом прямого застосування відповідного законодавства.

• Регулювання цінна товари та послуги, які виробляються суб’єктами природних монополій.

Фонд державного майна здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем державних майнових комплексів.

3. Функції місцевих органів виконавчої влади в сфері управління економікою.

На місцях державне управління економікою здійснюється за двома схемами:

• Управління економікою через територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади.

Тобто на рівні області чи району діє місцеве управління органу влади, яке прямо підпорядковується відповідному міністерство чи іншому органу.

Зокрема за такою схемою діють антимонопольний комітет та фонд державного майна.

• Управління економікою через відповідні підрозділи місцевих державних адміністрацій.

Ці підрозділи мають подвійне підпорядкування. З одного боку голові місцевої адміністрації, з іншого боку відповідному міністерству.

Місцеві державні адміністрації крім того мають і власні повноваження в сфері управління економікою певної АТО:

• Розробка програм соціально-економічного розвитку відповідної території.

• Подібні програми подаються на розгляд обласної чи районної ради, схвалюються ними або повертаються на опрацювання, після чого повертаються до місцевої адміністрації, яка вже організовує їх виконання.

• Погодження питань розміщення на певній території нових підприємств та інших об’єктів.

• Сприяння розвитку малого бізнесу, надання допомоги підприємцям, які займаються виробництвом товарів народного споживання, будівельних матеріалів та надання послуг.

В складі місцевої державної адміністрації існують такі суб’єкти та підрозділи, які мають власні повноваження в сфері управління економікою:

• Голова місцевої адміністрації: здійснює управління за контролем за підприємницькою діяльністю; управління грошовими потоками, які надходять до державного бюджету АТО.

• Перший заступник голови місцевої адміністрації, він очолює управління економіки та фінансів.

Управління економіки та фінансів складається із наступних відділів: стратегічний, фінансовий відділ, відділ контролю за цінами, інформаційно-аналітичний відділ, відділ статистики, відділ промисловості, відділ сільського господарства, відділ транспорту та зв’язку, відділ містобудування та архітектури, відділ охорони праці та відділ провадження ринкових відносин.

Управління економіки та фінансів проводить аналітичну роботу з дослідження стану економічного розвитку АТО; визначає та регулює фінансові можливості розвитку території; виконує функції галузевих міністерств управління економікою на місцях.

Управління ресурсами складається з таких відділів: відділ енергоресурсів, відділу природних ресурсів та відділу резервів.

4. Органами місцевого самоврядування в сфері управління економікою є їхні місцеві ради та їх виконавчі комітети.

Повноваження місцевих рад в сфері управління економікою поділяються на 3 групи:

• Власні повноваження місцевих рад.

• Делеговані повноваження місцевих рад.

• Повноваження виконавчих комітетів місцевих рад.

Власні повноваження:

• Затвердження програм соціально-економічного розвитку регіону, які подаються на розгляд радам місцевими державними адміністраціями.

• Затвердження місцевого бюджету та звіту про його виконання.

• Затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об’єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації.

• Вирішення питань регулювання земельних відносин на певні АТО.

Делеговані повноваження (ті які можуть надаватися радам місцевими державними адміністраціями):

• Погодження кандидатур для призначення на посаду керівників підприємств установ та організацій, які належать до державної власності.

• Здійснення заходів щодо вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства та торгівлі, а також розвитку транспорту та зв’язку на певній території.

• Здійснення державного контролю за додержанням містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій. Дозволяється зупиняти будівництво, яке проводиться із порушенням містобудівної документації.

Повноваження виконавчих комітетів:

• Підготовка програм соціально-економічного розвитку сіл, селищ та міст. Подання їх на затвердження відповідній раді та звітування перед нею про їх виконання.

Слід розрізняти аналогічні повноваження МДА. МДА затверджують в радах програму економічного розвитку областей та районів, тоді як ВК місцевих рад затверджують програми економічного розвитку міст селищ та сіл.

• Забезпечення складання балансів фінансових, трудових ресурсів, а також грошових доходів і видатків необхідних для управління економікою відповідної території.

• Розгляд та затвердження планів підприємств та організацій, які належать до комунальної власності.

• Залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій всіх форм власності до участі соціально-економічного розвитку відповідних територій. Полягає у розміщенні замовлень на виробництві продукції або ж у виконанні робіт і послуг необхідних для територіальної громади.