1.Зовнішня політика Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.

Київська Русь існувала за безперервної боротьби зі степовими кочівниками (печенігами, торками, половцями). Для організації відсічі кочівникам збиралися з'їзди князів (Любецький з'їзд 1097 року, Долобський з'їзд 1103 року та інші). Значну роль у становленні Київської Русі відіграв візантійський вплив (церковний, соціокультурний, політичний) та торговельні відносини з Візантійською імперією. Дві поїздки до Константинополя здійснила княгиня Ольга. Під час однієї з них вона прийняла хрещення від константинопольського патріарха. На міжнародній арені Київська Русь заявила про себе походами на Візантію київських князів Аскольда (860), Олега (907), Ігоря (941, 943), Святослава (969–971), Володимира (989), Ярослава (1043), спрямованими на захист торговельних інтересів. Ярослава Мудрого прозвали тестем Європи за міждинастичні шлюби. Знаходячись у центрі торгових шляхів, Київська Русь була контактною зоною між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією, підтримувала широкі торговельні зв'язки з багатьма країнами світу, сприяла значній активізації світової торгівлі. Різноманітні політичні, культурні зв'язки мала Русь із Візантією, слов'янськими країнами — Болгарією, Польщею, а також з Угорщиною, Німеччиною, Францією, Англією, Норвегією, Швецією та ін. Зовнішня політика Галицько-Волинської держави перш за все пов’язане з діяльністю Данила Галицького. Утвердившись у Галичі, 1238 р. розгромив німецькі (тевтонські) війська у міста Дорогочин, відновивши тим самим територію Галицько-Волинської держави, якою володів його батько. У 1245 р. він здобув блискучу перемогу в битві з угорськими військами біля міста Ярославля. Після цього їде до хана. В переговорах Данило добився від нього підтвердження на Галицько-Волинське князівство. Однак він був зобов'язаний висилати свої військо на походи Батия та інколи платити данину. Для зміцнення міжнародного авторитету держави князь у 1246 р. заснував у Галицько-Волинському князівстві церковну митрополію, що перебрала на себе функцію загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя - печатника Кирила. Син Данила Роман одружився з Ґертрудою Бабенберг і з допомогою угорського короля спробував оволодіти герцогським престолом Австрії. Ця спроба була невдалою.

2. Директорія УНР. Акт Злуки УНР і ЗУНР. Директорія УНР - найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року. Володимир Винниченко - голова Директорії (14 грудня 1918 року — 13 лютого 1919 року). Симон Петлюра - Головний Отаман; голова Директорії (13 лютого 1919 року — 10 листопада 1920 року). Політика Директорії: 1. Прийнята постанова про звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників (частину з них притягнули до судової відповідальності) 2. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборних прав і планував установити національний варіант ряднської влади. 3. Владу на місцях передбачалось передати Трудовим радам селян, робітників й трудової інтелігенції, законодавчу владу – Трудовому конгресу. 4. Продекларовано вилучення землі у поміщиків без викупу. Поміщикам було обіцяно виплатити компенсації. За землевласниками залишались будинки, племінна худоба, виноградники тощо. 5. Оголошено про недоторканість земель промислових підприємств і цукрових заводів, що належали промисловцям і поміщикам-цукрозаводчикам. Конфіскації не підлягали землі іноземців. 6. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Не вдалось налагодити стосунки з Радянською Росією, країнами Антанти, Польщею. Наслідки політики: Директорія залишилась без підтримки більшості спеціалістів, промисловців, чиновників, без яких неможливе нормальне існування державного апарату; здійснюючи перебудову всіх структур гетьманської держави, уряд Директорії не мав чіткого уявлення, чим їх замінити; поміщики і буржуазія були незадоволені політикою Директорії, які ігнорували їх станові інтереси; розгортання отаманщини; єврейські погроми; захоплення півдня України військами Антанти; розмежування у стані українських партій – членів Директорії; встановлення радянського контролю. 22 січня 1919 р. – у Києві було проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР (президент – Петрушевич) (остання стала Західною областю УНР (ЗоУНР). Історичне значення полягає в тому, що вперше за багато років український народ зробив спробу об’єднатись в єдину державу й будувати власну національну державність.

Варшавська угода – це загальна назва політичної і військової конвенцій. У ніч на 22 квітня була укладена саме політична конвенція, яка складалась з преамбули та 9 статей. Вона полягала у тому, що: 1.Польща визнала Директорію УНР, як єдине легітимне державне утворення на українських землях, виходячи з принципу природнього права кожного народу на самовизначення 2.Західноукраїнські землі залишилися у складі Польщі, але точніші кордони повинна була встановити польсько-українська комісія пізніше. Тобто все ж Петлюрі не вдалося утримати Східну Галичину. Це свідчить про те, що головний отаман втрачав владу та відчував примарність перспектив УНР, яка поступившись власними територіями намагалася здобути міжнародне визнання і продовжити боротьбу проти більшовизму. 3.Східні кордони УНР мусили пролягати по східному кордону Польщі 1772 року 4.Український уряд зобов’язується не укладати ніяких міждержавних угод, направлених проти Польщі, тим самим зобов’язується уряд Речі Посполитої Польської перед УНР 5.Національно-культурні права українців і поляків у Польщі та УНР повинні в рівних правах забезпечуватися 6.Земельна власність поміщиків на території УНР забезпечувалися, залишалися в дії торговельно-економічні угоди між УНР і Польщею 7.Залишалася в дії військова конвенція, яка ставала інтегральною частиною цієї угоди 8.Зазначалося, що дана угода таємна, за винятком 1-ої статті, яка повинна бути опублікована після підписання угоди; угода не може бути пред’явлена третій стороні, або бути опублікована через неї 9.Угода підписана в двох примірниках – польському і українському, при чому польський визнавався як міжнародний

Ризька мирна угода, підписана між Радянською Росією та Польщею у березні 1921 р., став початком кінця періоду Директорії та УНР. Але, не зважаючи на втрату незалежності, українській державі вдалося голосно заявити про себе на військово-політичній арені західної та східної Європи та зломити хід подальших подій. Сам Пілсудський був проти укладення Ризької угоди, але на жаль навіть його авторитет, набутий після перемоги над більшовицькою агресією, не зіграв ролі у вирішенні міждержавних проблем…

.

1.