Голодомор 1932–1933 рр. В Україні

Причини: - Завищені плани заготівлі хліба; - Вилучення всього посівного фонду на державні поставки – Безгосподарність у колгоспах, неякісна обробка зернових культур, загибель частини посівів – Введення в дію «закону про п’ять колосків» - Конфіскація продовольчих і посівних приватних запасів селян, подвірні обшуки селянських господарств – Репресії та фізичне знищення місцевого керівництва за «злісне саботування» виконання плану хлібозаготівлі – Заборона ввозити і вивозити продовольство з території України – Заборона доставки в українські райони. \\\ Лише в січні 19333 р. було скасовано продрозкладку. Держава допомогла створити бригади, за якими закріплювались земельні ділянки, худоба, дозволялось брати кредити на господарство. Наслідки: - Смертність населення, особливо дітей і старців; численні випадки канібалізму, трупоїдства, хвороби; вимирання сіл, заборона селянам просування до міст; переселення сімей з інших республік СРСР на обезлюднілі землі – Остаточно зламаний опір селян впровадженню колгоспної системи – Від 3 до 5 млн померлих від голоду.

. Колективізація та її особливості в Україні.

Колективізація (1929 – 1931 рр.) потрібна була для того, щоб виробляти хліб в потрібній кількості (скільки потребувала держава) - щоб продавати, а отримані гроші – на індустріалізацію. Щоб мати хліб, потрібно було позбавити селян землі й обладнання. Передбачалось, що колективізація буде повільною, поміркованою. Але насправді в 1928 р. – трапилась хлібозаготівельна криза, і тоді в 1929 р. було вирішено прискорти колективізацію. Було примусово загнано в колгоспи 65% господарств. У 1930 р. – знову хвиля колективізації: за рік розкуркулено 200 000 господарств. 99% колективізовано. Тепер вони господарства поділяються на Радгоспи та Колгоспи (колективна власність селян, які були позбавлені власного виділу). Колгоспники жили за рахунок присадибної ділянки. В 1932 р. – Закон «про охорону соціалістичної власності» - про 3 колоски. За крадіжку спільного майна – різні рівні покарання. Було запроваджено паспорти (селяни їх не отримали і опинилиьс прикріпленими до землі). Були створені МТС. Наслідки колективізації: - Руйнація продуктивних сил на селф - Закріпачення селянства - Людські втрати внаслідок голоду й репресі

.

1.Етногенез слов’ян. Перші писемні згадки про слов’ян. Життя і побут.

Передслов'янський період пов'язаний з виникненням на правобережній Наддніпрянщині Зарубинецької культури. Уперше слов'яни згадуються у працях Тацита, Птоломея (I ст. н.е.) під назвою “венеди”. Розселялися вони у районі Балтійського моря. Пізніше, на середину I тис. н.е. з венедів вирізняються дві групи слов'янського населення - анти і склавіни. Перші склали згодом східну гілку слов'янства. Основою господарства антів лишалися землеробство і скотарство. Значного розвитку набули і ремесла – ливарне, ковальське, ювелірне, каменярське. Суспільно-політичний устрій антів мав демократичний характер. На чолі племені стояв князь і старшини, але всі важливі питання вирішувались на народних зборах - віче. Анти часто воювали проти готів. А в середині V ст. підкорені гунами анти разом із ними брали активну участь у Балканських війнах. У 602 – остання знадка. Починаючи з VII ст. у літературі трапляється назва "слов'яни" - людність, яка мешкала на правому березі Дніпра. З арабських джерел – існування на території України держав на кшталт Куав’я, Славія, Валінана, Артанія. В 7 ст. остаточно формуються локальні культурні ареали: поляни (в районі Київщини), древляни (Житомирщина), дреговичі, дуліби (Галичина), волиняни, бужани, уличі й тиверці (на Півдні), білі хорвати (Закарпаття), сіверяни (Чернігівщина), в'ятичі, кривичі, радимичі. Ранні слов'яни селилися здебільшого по берегах річок і озер. Житла були дерев'яними, обмазані глиною. Майном, передусім землею, володіли великі роди. Поступово формується пантеон богів, серед яких найбільш шанованими були: Дажбог, Перун, Сварог, Дана, Стрибог, Велес. У 8 ст. з’являються русини

Теорії походження Русі та назви Русь.

1. Норманська теорія заснована на літописній легенді, згідно з якою варяги були запрошені на Русь. В якості аргументів висувалося давньонорманське походження деяких руських назв, імен тощо. А сама назва “Русь” походить, на думку прихильників цієї теорії, від фінської назви шведів - “ руотсі ”. Рішучим опонентом і палким критиком норманізму став М. Ломоносов. Прихильники: Міллер, Шльоцер.

2. Автохтонна (слов’янська) теорія наполягає на тому, що назва “Русь” походить від назви річок у Центральній Україні - Рось, Руса, Роставиця. Рос – іранського походження – «рудий, русявий». А у Скандинавії жодне джерело не вказує на плем'я або народ русів. Окрім цього, декілька ісламських мандрівників і письменників (Ібн-Хордадберг) називають русів слов'янськими племенами. Також як аргумент: все слов’янські племена прийняли назву, бо рідна, а не чужа.Прихильники: Грушевський, Толочко, Рибаков.

3. Існує ще і хозарська гіпотеза О. Пріцака, згідно з якою поляни є не слов'янами, а різновидом хозарів. Однак пам'ятки хозарської культури зустрічаються надзвичайно рідко.