55. Сфера дії права, що застосовуються до правочину

У законодавстві України сферу дії права, що застосовується до правочину, визначено ст..33 ЗУ «Про міжнародне приватне право». В цій нормі вирішуються питання дійсності правочину, його тлумачення та правових наслідків його недійсності. При вирішенні цих питань законодавець відсилає до застосування відомих у МПП принципів – автономії волі та локалізації договору. Окремо, визначають сферу дії права, що застосовується до договору (зобов’язальний статут). У ст.47 ЗУ «Про міжнародне приватне право» її визначено в такий спосіб «право, що застосовується до договору, охоплює»: 1) дійсність договору; 2) тлумачення договору; 3) права та обов’язки сторін; 4) виконання договору; 5) наслідки невиконання або неналежного виконання договору; 6) припинення договору; 7) наслідки недійсності договору; 8) відступлення права вимоги та переведення боргу згідно з договором.

56. Колізійні прив’язки, що застосовуються до договірних зобов’язань з іноземним елементом

Ст.. 44 ЗУ «Про міжнародне приватне право» містить колізійні прив’язки для видів договорів стосовно яких визначення країни, що має найбільш тісний зв’язок з договором, здійснюється залежно від виду договору. Інакше, ніж за загальним правилом доктрини характерного виконання вирішується питання вибору права, що застосовується до договорів: 1) про нерухоме майно – застосовується право тієї держави, в якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації, - право держави, де здійснено реєстрацію; 2) про спільну діяльність або виконання робіт – право держави, в якій така діяльність провадиться або створюються передбачені договором результати; 3) укладених на аукціоні – за конкурсом або на біржі застосовуються правові норми держави, в якій проводяться аукціон, конкурс або знаходиться біржа. До договорів про створення юридичної особи з іноземною участю застосовується право держави, в якій буде створено цю юридичну особу. Ця норма за своєю природою є імперативною і виключає можливість вибору засновників іншого права, ніж право тієї держави, де буде створено юридичну особу. Слід зазначити, що це правило застосовується виключно до створення юридичної особи з іноземною участю.

57. Уніфікація правового регулювання в галузі міжнародних комерційних угод. Віденська конвенція оон «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів»

Робилися численні спроби визначити поняття «міжнародний комерційний правочин». Низка міжнародних договорів: Нью-Йоркська конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974р; Гаазька конвенція про право, що застосовується до міжнародної купівлі-продажу товарів 1986р; Оттавські конвенції про міжнародний фінансовий лізинг і міжнародний факторинг. Якщо узагальнити визначення, які надаються в вищезазначених конвенціях, можна дійти висновку, що міжнародного характеру набуває договір, укладений між сторонами, комерційні підприємства яких розміщені в різних державах. При цьому національна належність сторін значення не має. Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, набула чинності в 1988 році. Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких розміщені в різних державах: 1) коли ці держави є учасницями конвенції; 2) коли відповідно до норм МПП застосовується право держави учасниці Конвенції. Конвенція не регулює питання: 1) дійсність договору; 2) перехід права власності на товар; 3) відповідальність продавця за заподіяні товаром ушкодження здоров’я або смерть будь-якої особи. У частині 3-й визначаються обов’язки продавця і покупця, а також встановлюються засоби правового захисту у випадку порушення сторонами договору своїх зобов’язань. Також зазначається: момент переходу ризику від продавця до покупця; поняття істотного порушення договору; порядок відшкодування збитків від неналежного виконання або невиконання договору; умови звільнення від відповідальності.