8.Напрямки посилення польського тиску на уаїнські землі після Люблінської унії 1569 р.

Ця угода сприяла: а) посиленню польської експансії на українські землі, наступу католицизму; б) полонізації (ополяченню) української знаті; в) покріпаченню селян, що було остаточно затверджено Литовським статутом 1588 р., який увів 20-річний термін піймання селян-утікачів і надав право шляхтичам самим установлювати всі повинності, розпоряджатися селянським життям і майном. До позитивних наслідків унії можна віднести: а) зближення українських земель із західноєвропейською культурою: через Польщу до України потрапляли ідеї Відродження, Реформації та Контрреформації; поширювалася західноєвропейська система освіти: українці навчалися в європейських університетах, прилучалися там до західноєвропейських наукових і художніх ідей, збагачували ними рідну культуру; б) могутнє піднесення культурно-просвітницького руху, що сприяв зародженню та розвитку української національної самосвідомості; за відсутності держави культура залишалася єдиною сферою, у якій українці могли захистити свою самобутність. польща литва люблінський унія Висновок Отже, процес інкорпорації українських земель у складі Польської держави є дуже складними тривалим та багатогранним. Фактично він тривав протягом XIV-XVI ст. і його умовно можна поділити на два послідовних етапи: військово-загарбницький (коли Польща за допомогою військової сили намагалася задовольнити свої територіальні претензії) та політичний (коли Польська корона просто змінила тактику дій; активний зовнішній тиск поступився місцем гнучкій політиці). Ми можемо також констатувати, що наприкінці XIV ст. зовнішні та внутрішні обставини змусили литовських і польських феодалів почати процес об'єднання двох держав. Протягом XIV-XVI ст. було підписано ряд міждержавних угод, в яких і було встановлено принципи цього об’єднання. Важливо зазначити, що якщо на початковому етапі ініціатором об’єднання була саме Польща, що потребувала сильного союзника в особі Литви, то вже в XVI ст. Литва сама була сильно ослаблена постійними війнами з Московією та кочовиками зі Степу. Для України таке посилення Польщі мало неоднозначний вплив – з одного боку активно розвивається шляхетське землеволодіння, розпочинається формування фільваркової системи господарювання, посилюються полонізаційні процеси, а з іншого боку Польща стала своєрідним містком для України до передових європейських цінностей: Відродження, науки, освіти.

9.Причини виникнення українського козацтва. Заснування першої Запорзької Січі

Відтоді як у 1240 р. було зруйновано Київ , головною ареною подій української історії стали Галичина й Волинь . Проте на кінець 16 ст. центр подій знову переміщується на схід у Придніпров’я , яке протягом тривалого часу лишалося малозаселеним . На широких просторах , котрі тоді називали Україною , тобто землями на порубіжжі цивілізованого світу , з новою гостротою розгорілася давня боротьба між осілим людом та кочовиками , посилювана затятим протистоянням християнства та ісламу . Гніт , що поширився у заселених західних районах , породжував численних утікачів , які надавали перевагу небезпекам пограничного життя перед кріпацтвом . Унаслідок цього з’являється новий стан – козацтво , що селилося на порубіжних землях . Слово „ козак “ прийшло зі сходу . У давніх тюрків козаками називали молодих хлопців , які відбували складний і небезпечний обряд посвячення в повноправні члени племені : юнаки йшли в степ і мусили там прожити кілька місяців , змагаючись з ворогами й доводячи своє вміння виживати за важких природних умов . Пізніше це слово набуло кількох значень й перекладалося здебільшого як „ вільна озброєна людина “. Спочатку козаки ставили собі за мету відбивати напади татар , сприяючи в такий спосіб освоєнню окраїн . Але в міру того як козаки вдосконалювали свою військову майстерність та організацію , здобуваючи щораз переконливіші перемоги над татарами та їхніми сюзеренами – оттоманськими турками , українське суспільство стало дивитися на них не лише як на борців проти мусульманської загрози , а й як на оборонців від національно – релігійного та суспільно економічного гноблення польської шляхти . Поступово виходячи на провідне місце в українському суспільстві , козаки стали брати дедалі активнішу участь у розв’язанні цих ключових питань українського життя , на кілька наступних століть забезпечивши українське суспільство тим проводом , який воно втратило внаслідок полонізації української знаті . Спочатку козаки мешкали здебільшого на півдні Київщини – в районі Канева , Черкас , Чигирина , а також на Східному Поділлі . Поступово просуваючись у глиб степів , вони звичайно селилися понад Дніпром і Південним Бугом , Кальміусом та їхніми численними притоками . Особливо вабили козаків багаті рибою та дичиною місця понад Дніпровими порогами від гирла Самари , тобто від сучасного Дніпропетровська , до Хортиці ( в межах сучасного міста Запоріжжя ) та Великого Лугу – низинних берегів Дніпра нижче порогів . Ось чому українських козаків називали запорозькими . У другій половині 15 – на початку 16 ст. там виникає чимало козацьких слобод і хуторів . Із року в рік кількість козаків на Наддніпрянщині зростає . „ Де байрак – там і козак “,- говорила народна приказка . Козаки заводили оранку , займалися „ уходництвом “ : мисливством , рибальством , бджільництвом . Вони активно освоювали нові землі , піднімаючи цілину , прокладаючи шляхи , споруджуючи мости тощо . Утворення Запорозької Січі. Утворення Запорозької Січі пов'язане з процесом формування українського козацтва й освоєння ним раніше спустошених татарами українських земель між Дніпром і Південним Бугом.

Перші козаки на Запорожжі з'явилися, ймовірно, на початку XVI ст. Численні козацькі загони, я:кі займалися господарським освоєнням цих земель і вели постійну боротьбу з татарами, змушені були будувати на уходах укріплення з повалених дерев (так звані «городці» та засіки, або ж «січі») для власної безпеки.

Поява ж за порогами великого укріпленого пункту, який би був постійною базою для наступу на Кримське ханство, пов'язано з ім'ям Вишневецького (Дмитро Вишневецький). У першій половині 50-х pp. XVI ст. (існує кілька версій щодо часу заснування Хортицької Січі - від 1552 до 1556 рр.) він заснував на о. Мала Хортиця (тепер - осірів Байда) замок, який став козацькою твердинею та опорним пунктом для масштабних походів проти татар. Пізніше місце розташування козацької столиці неодноразово змінювалося, і в історії козацтва зафіксовано кілька січей: Томаківська (1564-1593 pp.), Базавлуцька (1593-1638 pp.), Микитинська (1638-1652 рр.), Чортомлицька (1652-1709 pp.), Кам'янська (1709-1711 pp.), Олешківська (1711-1734 pp.) та Нова Січ (1734-1775 pp.).

Споруди Січі робили з неї справжню фортецю: навколо козаки викопували глибокі рови, насидали високі земляні вали, на яких споруджували оборонні вежі з бійницями. Тут стояли гармати, у постійному дозорі вартували збройні козаки.

Посеред Січі був просторий майдан, на якому проходили козацькі військові ради, що розв'язували всі питання повсякденного життя. Майдан оточували козацькі житла - курені, побудовані з дерев'яних колод  або плетені з лози й укриті очеретом; канцелярія, пушкарня (гарматна майстерня), церква, будинки старшини. Усі ці споруди були добре пристосовані для оборони.

Територія Запорожжя називалася «землями Війська Запорозького». Запорізька Січ за розмірами території на початку XVIII ст. (територія Січі постійно змінювалася, кордони переносилися) наближалася до острівної Англії.