2. Німеччина:

- грошова реформа, яка стала важливою передумовою загальної реформи економічного механізму.

- наявність матеріальної бази, що збереглася від попереднього періоду

- порівняно дешева робоча сила;

- тривало відкладений та незадоволений попит населення, який активно впливає на виробництво;

- стабілізація фінансової та грошово-кредитної системи стали необхідною передумовою успіху.

3. Франція:

- розподілі кредитів;

- податкових заохоченнях;

- державних інвестиціях з метою прискорення виконання планів;

- створений спеціальний фонд (Фонд соціально-економічного розвитку) дозволяв здійснювати інвестування в державний та приватний сектори економіки.

4. Великобританія:

- підтримка повної зайнятості;

- провадиться часткова націоналізація базових галузей - енергетики, транспорту, кам'яновугільної та сталеплавильної промисловості, а також інфраструктури;

- підтримки фунта стерлінгів;

- було проголошено політику економії, під якою передбачалося заморожування заробітної плати та доходів;

- обмеження споживання;

- високі прямі податки.

2. Розвиток економічної думки країн європейської цивілізації (друга половина хх ст.)

Значні уточнення в теорію економічного прогресу вніс Дж. Б. Кларк, який детально:

- проаналізував проблему продуктивності кожного з факторів і вказав на те, що віддача фактора зменшується в міру того, як йому віддають перевагу і кількісно зростає його використання;

- сформулював закон граничної продуктивності та закон спадної віддачі факторів виробництва. Забезпечення оптимального співвідношення між факторами виробництва, є важливою передумовою зростання, причому ця оптимальність підтримується автоматично, завдяки дії ринкових сил.

Теоретичні засади неокласичної виробничої функції як моделі економічного зростання, сформулювали Р. Солоу, Дж. Мід та У. Свен.

В теоретичних засадах неокласичної виробничої функції вони виходили:

- з граничного аналізу двох виробничих факторів - праці та капіталу, які виробляють однорідний продукт;

- припускали, що кількість праці (робочої сили) зростає постійно й рівномірно;

- за умов вільної конкуренції відшкодування витрат факторів відбувається згідно з граничним продуктом;

- заробітна плата дорівнює граничному продукту праці, а прибуток - граничному продукту капіталу;

- вартість у цій функції визначалася традиційно, через витрати виробництва, які неокласична школа розуміла як суму заробітних плат та прибутків.

Трактування технічного прогресу як третього незалежного чинника економічного зростання, хоч як це парадоксально, згодом поставив під сумнів Р. Солоу.

Р. Солоу зазначав:

- що науково-технічний прогрес не існує поза факторами праці та капіталу;

- пропонував визначати його через кількісну та якісну зміну цих факторів;

- побудував модель-прогноз темпів економічного зростання економіки США, яка, проте, не враховувала можливості циклічних коливань, а тому не відповідала фактичним даним;

- зробив висновок, що необхідно враховувати ще один фактор - кон'юнктурні зміни ефективного попиту, які знаходять відображення у зміні показників ефективності використання виробничих потужностей.

І. Теорія «стадій економічного зростання». У. Ростоу написав більше 30 книг по самих різних напрямах суспільствознавства - економічної історії, економічної теорії, політології, і т.д.

Основний його науковий внесок пов'язаний з трьома концепціями - теорією «стадій економічного зростання», концепцією фаз переходу до демократії і ціновою теорією довгих хвиль кон'юнктури.

Сама ідея виділення стадій, які послідовно повинне проходити суспільство у міру свого розвитку, відкрита не Ростоу. Її коріння лежить в концепціях перших соціологів (О. Конт, Р. Спенсер), на основі яких К. Маркс створив свою теорію формаційного розвитку. Замість запропонованого Марксом принципу виділення фаз розвитку за способами виробництва, Ростоу запропонував враховувати інші економічні критерії - технологічні інновації, швидкість економічного росту, зміни в структурі виробництва і т.д.

У. Ростоу виділяє п'ять стадій розвитку суспільства, дві з яких є проміжними, що забезпечують перехід до нової фази розвитку.

Традиційне суспільство. Це аграрні суспільства з досить примітивною технікою, переважанням сільського господарства в економіці, сословно0классовой структурою і владою крупних землевласників.

Перехідне суспільство. На цьому етапі створюються передумови для переходу в нову фазу розвитку: зароджується підприємництво, складаються централізовані держави, росте національна самосвідомість.

Стадія «зрушення» з промисловими революціями і наступними за ними крупними соціально-економічними і політичними перетвореннями.

Стадія «зрілості», пов'язана з розвитком науково-технічною революцією, зростанням міст.

Ера «високого масового споживання». Її найважливіша межа - значне зростання сфери послуг, перетворення виробництво товарів споживання в основний сектор економіки.

У своїх роботах Ростоу виділив чотири фази демократизації:

- перша фаза пов'язана з досягненням національної єдності як основної передумови для переходу – як правило, це стихійний, ніким не керований процес;

- на другій фазі підготовка до зміни старого режиму вже набуває більш менш організованого характеру: в ході безперервної політичної боротьби контреліта послідовно виступає проти правлячого режиму, опозиційні виступи поступово підводять до необхідності інституціолізувати деякі демократичні процедури;

- третя фаза - це фаза рішучих реформаторських рішень (створення, наприклад, систем загального виборчого права і пропорційного представництва);

- і лише коли всі демократичні новини стають повсякденністю і органічно вплітаються в існуючі реалії, можна затверджувати про настання останньої, четвертої фази - фази звикання.

ІІ. Концепція «індустріального суспільства». Родоначальником концепції «індустріального суспільства» вважають американського економіста Дракера, який у 40-х рр. опублікував кілька праць, присвячених цій проблемі: «Майбутнє індустріальної людини» (1942), «Ідея корпорації» (1946), «Великий бізнес» (1947), «Нове суспільство. Анатомія індустріального ладу» (1949).

Становлення «індустріальної системи» Дракер відносить до XX ст. Її основу створюють великі підприємства й корпорації, що здійснюють масове виробництво. «Індустріальна система» знаменує перехід до «індустріального суспільства». Центральним інститутом «індустріального суспільства» є велике спеціалізоване підприємство.

Дракер визначає два різновиди «індустріального суспільства»:

- капіталістичне;

- соціалістичне.

Капіталістичне «індустріальне суспільство» Дракер називав «вільним», а соціалістичне - «рабським».

ІІІ. Концепція «технологічного суспільства». У 60-х рр. теорію «індустріального суспільства» розвинули американський соціолог і економіст Уолт Ростоу, французькі соціологи Жак Еллюль і Раймон Арон.

Ростоу опублікував книжку «Стадії економічного зростання. Некомуністичний маніфест» (1960), який виклав власну концепцію суспільного розвитку, як альтернативу марксистській формаційній теорії.

Ростоу виділяє п'ять стадій економічного зростання:

1) традиційне суспільство;

2) підготовка передумов для піднесення;,

3) піднесення;

4) рух до зрілості;

5) ера високого масового споживання.

У концепції Еллюля має місце не лише фетишизація, а й універсалізація техніки.

Техніка в розумінні Еллюля не обмежується машинами й технологією, а охоплює всі сфери людської діяльності:

1) економічна техніка (зв'язана з виробництвом);

2) техніка організації (включає комерційну і промислову діяльність, державу, поліцію, військову справу);

3) людська техніка (охоплює медицину, генетику, пропаганду тощо).

Надаючи техніці роль вирішального фактора економічного розвитку, Еллюль з'ясовує, як її розвиток позначається на економічному розвитку суспільства.

Саме розвиток техніки, на його думку зумовлює перехід:

1) від індивідуального підприємництва до «економіки корпорацій»;

2) від «ліберальної» економіки до державне регульованої;

3) від ринкової до планової економіки. Цей процес він пояснює розвитком техніки, збільшенням її вартості, зростанням інвестицій.

За цих умов економічна діяльність виходить за межі індивідуальних можливостей.

У тодішньому суспільстві Еллюль виділяє дві системи:

- «корпоративну» (капіталістичну);

- «планову» (пролетарську).

ІV. Теорія «конвергенції».

Конвенгенция - (лат. convergere наближатися, сходитися) - одна з концепцій політології, соціології і політекономії, убачаюча в суспільному розвитку сучасної епохи переважаючу тенденцію зближення двох соціальних систем - капіталізму і соціалізму в якусь «змішану систему», що поєднує в собі позитивні риси і властивості кожної з них. Оскільки набула поширення в суспільній думці Заходу 50-60-х рр.

V. Концепція «нового індустріального суспільства». Дж. Гелбрейт виступив зі своєрідним різновидом теорії «індустріального суспільства», яка підсумовувала й розвивала цей науковий напрям. Цю теорію було викладено Гелбрейтом у книжці «Нове індустріальне суспільство» (1967).

Суть теорії полягає в наступному:

1. Усунення конкуренції внаслідок концентрації капіталу не призводить, проте, до утворення монополій, оскільки той самий процес породжує нейтралізуючу, «врівноважуючу силу» у вигляді великих об'єднань покупців і постачальників. Як «врівноважуюча сила» розглядаються різноманітні кооперативні організації, фермерські об'єднання, профспілки, різні торговельні об'єднання тощо.

2. Значення цієї «врівноважуючої сили» полягає не лише в тому, що вона перешкоджає утворенню монополій, а й у тому, що вона замінює конкуренцію, котра колись була регулятором ринку. Конкуренцію, яка панувала ще з часів А. Сміта, «фактично замінено типовим для сучасного часу ринком з невеликою кількістю продавців, яких активно приборкують не конкуренти, а другий бік ринку - сильні покупці».

3. Автор був упевнений, що відкрив нову силу, завдяки якій капіталізм звільняється і від панування монополій, і від руйнівної сили конкуренції, здобуваючи можливість використати велике виробництво і нейтралізувати його негативні наслідки - утворення монополій.

4. У «індустріальному суспільстві» формується нова класова структура. За умов «зрілої корпорації» і панування «техноструктури» нібито зникає конфлікт між багатими і бідними. Йому на зміну приходить новий конфлікт, породжений науково-технічним прогресом - між «класом освічених» і «неосвічених та малоосвічених». Вирішальною силою «індустріального суспільства» стає «клас освічених», складовою частиню якого є «техноструктура».

Теорія «конвергенції». З теоріями соціальної трансформації капіталізму тісно зв'язана теорія конвергенції. Термін «конвергенція» перекладається як «наближення», «зближення».

З обгрунтуванням теорії «конвергенції» у 50-х рр. XX ст. виступили економісти й соціологи П. Сорокін (США), Р. Арон (Франція), В. Бакінгем (США). Значного поширення теорія набула у 60-х рр., завдяки працям таких учених, як У. Ростоу (США), Ян Тінберген (Голландія), П. Дракер (США), Дж. Гелбрейт (США) та інші.

Д. Белл заявляв, що СРСР і США схожі як індустріальні суспільства, а вимоги науково-технічної революції зумовлюють їх «конвергенцію» у вигляді «нового типу централізовано-децентралізованої ринково-планової системи».

Різні варіанти і відтінки теорії «конвергенції» не дають підстав твердити про їх суттєві відмінності. Пропагуючи зближення соціалізму і капіталізму, більшість теоретиків «конвергенції» насправді мали на увазі поглинання соціалізму капіталізмом. Абсолютно відверто про це писав професор Колумбійського університету, помічник з питань національної безпеки при президенті Дж. Картері 3. Бжезинський. У праці «Політичні системи США і СРСР» (1964), написаній разом із соціологом С. Хантингтоном, автори констатували процес зближення СРСР і США.