1) Незалежні змінні, серед яких:

- схильність до споживання;

- гранична ефективність капіталу;

- гранична норма проценту;

2) Залежні змінні, серед яких:

- обсяг зайнятості;

- національний доход.

Кейнс розглядає економічні явища у вигляді категорій типу:

- сукупний попит та пропозиція;

- сукупний (або національний) доход;

- сукупна зайнятість;

- сукупні інвестиції.

Економічне прогнозування, за Кейнсом, має за мету з'ясуван­ня кількісних зв'язків поміж економічними явищами, а за голов­ну мету - переборення такого економічного феномену, як криза.

Щодо бази економічного прогнозування Кейнс формулює такі постулати:

1) ринок є вирішальною сферою відтворення;

2) головна причина криз захована у недостатньо ефективному попиті, бо ж люди схильні до збереження грошей та коштів;

3) праця - це єдиний фактор виробництва, що діє при наяв­ності певного попиту, техніки, ресурсів;

4) прогнози безпосередньо пов'язані з «очікуванням», а саме прогнозування передбачає визначення таких величин, як:

- очікуваний прибуток,

- очікувана гранична продуктивність,

- очікувані витрати виробництва,

- очікувана зміна цін, вартості, процента.

ІІ. Неокейнсіанські теорії економічного зростання Р. Харрода і Е. Домара:

1. Істотною межею теорії Харрода є спроба пов'язати тривале зростання з циклічними коливаннями, з хвилями, що підвищують і знижують, в розвитку капіталістичного виробництва. Мета такого з'єднання - дати теоретичне пояснення специфіці окремих циклів, перш за все відмінностям в глибині і тривалості фази кризи. 2. На основі свого аналізу Харрод приходить до висновку про нестійкість капіталістичного зростання, про відсутність автоматичних механізмів, що повертають економіку на лінію рівноважного («гарантованого» або «природного») темпів зростання. 3. Найзначніші дослідження Е. Домара присвячені проблемам економічного зростання, які він став аналізувати, грунтуючись на тих же передумовах (і в той же період), що і англійський економіст Р. Харрод. Тому часто говорять про теорію зростання Харрода-Домара. Домар писав, що його мета - «знайти умови, необхідні для підтримки повної зайнятості протягом тривалого періоду часу або точніше, темпу зростання національного доходу, якого вимагає повна зайнятість». 4. Початкова модель Домара декілька відрізняється від харродовськой. У її основу встановлена не рівність заощаджень інвестиціям, а рівність грошового доходу (попиту) виробничим потужностям (пропозиції).

ІІІ. Посткейнсіаство.

Дж. Робинсон (1903-1983), англійський економіст, представниця кембриджської школи в політичній економії. Як і Чемберлен, Дж. Робинсон у своїй найвідомішій роботі «Економічна теорія недосконалої конкуренції» (1933), досліджувала ті ж проблеми: зрушення в механізмі ринкової конкуренції, проблеми монополізації ринку, механізм монополістичного ціноутворення.

Економічні погляди Дж. Робинсон:

1. Вирішальною умовою монопольного володіння продуктом вважав диференціацію продукту, тобто такі зміни, які не можуть бути повністю компенсовані товарами-субстітутами. Проте диференціація продукту не є, єдиною умовою монополії. Значна увага в своєму дослідженні вона присвятила питанню поведінки крупних компаній, що втілюють високий рівень концентрації виробництва.

2. Монополія є явищем не тільки ринку, але і концентрованого виробництва. Концентрацію ж виробництва вона пов'язувала з економією фірми на масштабах, оскільки частка постійних витрат, що доводяться на одиницю продукції із зростанням об'ємів виробництва знижується.

3. Особливу увагу приділила такій характерній межі ринкової поведінки крупних компаній, як маневрування цінами. Ключовим питанням в її дослідженнях стало дослідження можливостей використовування ціни як інструменту дії на попит і регулювання збуту.

4. Ввела в економічну теорію поняття «дискримінація в цінах», що означало сегментацію ринку монополією на основі обліку різної еластичності попиту за ціною у різних категорій споживачів, маневрування цінами для різних груп, на різних географічних ринках.

П. Сраффа, який доводить, що вільна конкуренція не виконує розподільчу функцію у суспільстві.

А саме:

1) великі підприємства мають завжди (по відношенню до середніх та дрібних підприємств) менший граничний розмір витрат виробництва та більший граничний розмір доходу. Отже, це призводить до їх ще дальшого зростання, тобто до монополізації ринку.

2) межі розширення виробництва визначені труднощами реа­лізації продукції:

по-перше, розширення виробництва призводить до надвироб­ництва, до надпропозиції, до падіння ціни;

по-друге, за цих умов окремий виробник проб'ється до ринку тільки завдяки збільшенню витрат обігу (на маркетинг та рекламу). Отже, знову монополізація ринку, бо знизити ціну та збільшити витрати обігу можуть собі дозволити тільки великі підприємства.

А. Філіпс, який пов'язує проблему зайнятості з інфляцією.

Він вважає, що:

1) ступінь зайнятості визначений відношенням національного доходу до номінальної зарплати;

2) зарплата змінюється у зв'язку із попитом та пропозицією на ринку праці (як і ціни на звичайні товари, тобто зарплата - це ціна праці);

3) у звичайних умовах темпи зростання продуктивності праці випереджують темпи зростання зарплати;

4) за умов інфляції грошей темпи зростання зарплати починають випереджати темпи зростання продуктивності праці;

5) як наслідок, знижується ступінь зайнятості, тобто зростає безробіття.

Ніколас Калдор (1908-1986).

Англійський економіст, який надав велику дію на економічну політику англійського уряду в другій половині 60-х років. Калдор вважав, що причина низьких темпів економічного зростання криється в «перезрілості» економіки Великобританії, свідоцтвом чого було переважання в економіці сфери послуг. Зміцнення економічної потужності Великобританії, по Калдору, було можливо виняткове на шляхах зміцнення оброблювальної промисловості, сектора з найбільшим експортним потенціалом. У дослідженнях економічного зростання («Альтернативні теорії розподілу», 1956) Калдор основна увага концентрує на кількісних аспектах.

Методологія і концепція суспільного розвитку в тлумаченні Й. Шумпетера:

1. Вважав, що його теорія економічного розвитку краще пояснює закони, динаміку розвитку товарно-капіталістичного господарства, ніж аналітичний апарат Маршалла.

2. Проводив чітку відмінність між статичною рівновагою системи і її динамічним розвитком, який перетворює структуру, взаємозв'язки між «новим» і «старим» виробництвом. Початкове положення економічної системи - чиста рівновага. Але потім на якомусь етапі відбувається втілення інновацій. «Звичайний» кругообіг порушується діями підприємця-новатора. Для здійснення інновацій беруться кредити у «старих» фірм і компаній. Інвестиції прямують в нові галузі, поступово привертаючи в процес «нову хвилю» учасників.

3. Накопичення не є стійким, безперервним процесом. Воно обумовлене технічними новинками, освоєнням нових інвестиційних проектів. Зростання національного продукту відбувається у вигляді стрибків і ривків.

4. Економічна динаміка, по Шумпетеру, базується на розповсюдженні нововведень в різних формах. Це виробництво нових товарів, застосування нових технологій і нової техніки, ефективніше використовування вже відомих матеріалів, освоєння нових ринків збуту, перехід до раціональніших форм організації і методів управління, проведення реорганізації або підрив монопольного положення інших підприємств.

5. Джерелом розвитку служать внутрішні процеси, нові комбінації виробничих чинників на основі інновацій.

Теоретична спадщина Й. Шумпетера надзвичайно широка та різноманітна. Історії й методології економічного аналізу присвячено такі його праці, як:

• «Суть і основний зміст теоретичної політекономії» (1908).

• «Історія економічного аналізу» (1954).

• «Теорія економічного розвитку» (1912).

• «Капіталізм, соціалізм і демократія» (1942).

Епохальна праця Шумпетера «Теорія економічного розвитку» вийшла в світ в 1911 році на німецькій мові. У 1926 році Шумпетер випустив друге, значно допрацьоване німецьке видання, яке в 1934 році було перекладене англійською мовою.

1. Ввів в економічну науку розмежування між економічним зростанням і економічним розвитком.

2. Економічне зростання - це збільшення виробництва і споживання одних і тих же товарів і послуг (зокрема, поштових карет) з часом. Економічний розвиток - це перш за все поява чогось нового, невідомого раніше (наприклад, залізниць), або, інакше кажучи, інновація. ОСЬ як визначив інновацію сам Шумпетер.

Ця концепція включає п'ять випадків:

• Створення нового товару, з яким споживачі ще не знайомі, або нової якості товару.

• Створення нового методу виробництва, ще не випробуваного в даній галузі промисловості, який абсолютно не обов'язково заснований на новому науковому відкритті і може полягати в новій формі комерційного обігу товару.

• Відкриття нового ринку, тобто ринку, на якому дана галузь промисловості в даній країні ще не торгувала, незалежно від того, чи існував цей ринок раніше.

• Відкриття нового джерела чинників виробництва, знову-таки незалежно від того, чи існувало це джерело раніше або його довелося створити наново.

• Створення нової організації галузі, наприклад, досягнення монополії або ліквідація монопольної позиції.