2. Економічна думка в період становлення національних держав

Розвиток капіталістичних відносин спричинив занепад меркантилізму:

• в Англії - найбільш економічно розвинутій країні;

• інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу виробництва.

• на перший план виходить промисловий капітал.

1.Фізіократія - французький варіант класичної плітичної економії.

У вченні фізіократів можна знайти вже систему теоретичних економічних поглядів.

Франсуа Кене - визнаний лідер і основоположник школи фізіократів (до неї входили А. Тюрго, В. Мірабо, В. Дюпон де Немур, Г. Летрон та ін.), яка проіснувала всього 20 років, але специфічна течія в рамках класичної політичної економії поширилася майже по всьому континенту, особливо в країнах з переважним аграрним розвитком.

Слово «фізіократія» має грецьке походження і в перекладі означає «влада природи».

В цьому розумінні представники фізіократизму виходили з визначної ролі в економіці землі, сільськогосподарського виробництва.

Франсуа Кене (1694-1774), Франція. Він заснував школу фізіократів, історичною заслугою якої є аналіз капіталу. Вперше було проаналізовано речовий склад капіталу.

Капітал поділено на:

• «початкові аванси» - витрати на сільськогосподарські машини, будівлі, робочу худобу;

• «річні аванси» - витрати на працю й насіння.

Згідно з Кене, «початкові аванси» входять у витрати виробництва частинами (1/10 на рік), а «річні аванси» - повністю.

Цей поділ було застосовано тільки до продуктивного капіталу (що використовувався у сільському господарстві).

Аналіз грошей. Кількість грошей в обігу була поставлена в залежність від відтворення. Маса грошей в обігу може зростати лише пропорційно росту виробництва. Інакше збільшення грошової маси призведе до знецінення капіталу. Внаслідок цього скоротиться виробництво. Функції грошей. За Кене, повинна бути тільки функція засобу обігу. А функція засобу нагромадження шкідлива для суспільства, бо гроші не приймають участі в економіці.

Основний твір Ф. Кене - «Економічна таблиця» (1758).

Розглядаючи процес відтворення, Ф. Кене аналізував походження доходів, обмін між капіталом і доходом, відношення між виробничим і кінцевим споживанням. Як момент процесу відтворення, він намагався показати «обіг між двома великими підрозділами виробництва - між виробництвом сировини і промисловістю». Все це втілювалось в економічних схемах.

Розглядаючи «Економічну таблицю» Ф. Кене як першу спробу макроекономічного дослідження, неважко помітити в ній формальні недоліки, такі як:

- проста ілюстрація взаємозалежності галузей;

- визначення так зва­ного невиробничого сектору, що володіє основним капіталом;

- визнання економічної діяльності на землі джерелом чистого прибутку, не з'ясовуючи при цьому механізму перетворення землі у джерело цінностей, та ін.

Разом з тим «Економічна таблиця» втілила в собі всі основні положен­ня вчення фізіократів:

1) суспільство поділяється на три класи (земельних власників, фермерів і «некорисних»);

2) чистий продукт (додаткова вартість) виробляється тільки у сільському господарстві;

3) для промис­ловості характерно лише додавання вартостей;

4) обмін еквівалентів у торгівлі є результатом вільної конкуренції;

5) капітал фермерів поділяєть­ся на первісні і щорічні аванси. Кене показав різницю вартісної і натураль­ної форми сукупного суспільного продукту, розмежував категорії капіта­лу і доходу.

Автор «Економічної таблиці» виходив з того, що існує велике землеволодіння, де землею володіють власники, які отримують ренту, а господар­ство ведуть фермери, які орендують землю і володіють капіталом.

Капі­тал фермерів складається із двох частин:

1) первісні аванси (основний капітал) в сумі 10 млрд. ліврів, які служать протягом 10 років, щорічно десята частина (1 млрд. ліврів) входить до вартості річного продукту;

2) щорічні аванси (оборотний капітал) у сумі 2 млрд. ліврів, за рахунок яких покриваються витрати на сировину, заробітну плату всіх робітників сільськогосподарського виробництва; ця частина капіталу служить про­тягом одного року, а вартість її входить до вартості продукту; вона пов­ністю підлягає відшкодуванню. Вартість річного продукту фермерів, крім перенесеної капітальної вартості (3 млрд. ліврів), включає вартість чисто­го продукту у сумі 2 млрд. ліврів і становить у цілому 5 млрд. ліврів.

За своєю натуральною формою сільськогосподарський продукт включав такі складові:

1) насіння і продовольство, які необхідні для відшкоду­вання оборотного капіталу;

2) продовольство для обміну;

3) сировина для промисловості. До вартості сукупного суспільного продукту входить та­кож вартість продукту, виробленого «некорисним» класом (2 млрд. ліврів). За натуральною формою - це промислові вироби. Таким чином, вартість сукупного суспільного продукту в цілому становить 7 млрд. ліврів.

«Економічна таблиця» Ф. Кене включає, по суті, дві таблиці:

• велику, яка відбиває рух «чистого продукту»;

• малу, що містить відображення всього процесу відтворення і обігу суспільного капіталу.

Весь річний обіг сукупного продукту, за Кене, складається з 5 актів:

1 акт - одержавши ренту в сумі 2 млрд ліврів, земельні власники купують у хліборобів на 1 млрд ліврів сільськогосподарських продуктів для харчуван­ня. Таким чином, 1/5 сільськогосподарського продукту вибуває з обігу. 2 акт - другий мільярд ліврів, отриманий у вигляді ренти, земельні власники витрачають на придбання у «некорисного» класу (промисловців) промислової продукції. Отже, 1/2 промислового продукту вибуває з обігу. 3 акт - на одержаний мільярд ліврів промисловці купують у фермерів продукти харчування, внаслідок чого до фермерів повертається другий мільярд ліврів та вибуває з обігу 2/5 сільськогосподарського продукту. 4 акт - фермери купують у промисловців на мільярд ліврів промислові товари на відновлення сільськогосподарського реманенту. 5 акт - одержаний мільярд ліврів від продажу фермерам сільськогосподарського реманенту промисловці витрачають на придбання сировини у фермерів. Вибуває з обігу 3/5 сільськогосподарського продукту.

Далі в натуральному виразі процес відбувається наступним чином: фермери використовують 2/5 виробленої продукції на оборотний капітал, 1/5 - продається «некорисним» ремісникам в обмін на вироби, що не­обхідні для заміни зношеного основного капіталу, а надлишок іде землевласникам у вигляді ренти; землероби, в свою чергу, обмінюють 1/2 сво­го двомільярдного прибутку на промислові товари; «некорисні» ремісники (їх прибуток уже подвоюється) купують на 2 млрд. ліврів сировини та продуктів сільського господарства.

Цей же процес проілюстрований Ф. Кене і в грошовому виразі: фермери, володіючи всією масою грошей (2 млрд. ліврів), витрачають їх на про­дукти харчування та промислові товари; знов отриману суму (1 млрд.) вони витрачають на заміну основного капіталу; ремісники свою суму (1 млрд. від землевласників + 1 млрд. від фермерів) витрачають на продукти сільського господарства. Таким чином, фермери знову будуть мати свою початкову суму, тому що отримавши 3 млрд., вони витратили 1 млрд. А оскільки невиробничий сектор, за Кене, не створює чистого продукту, залишкова грошова сума (2 млрд.) до початку нового виробничого циклу знову виплачується землевласникам. Враховуючи ці обставини, Ф. Кене виступив з вимогою, щоб усі податки у державу сплачували отримувачі ренти - земельні власники.

В «Таблиці» Ф. Кене гроші - не більш ніж засіб обігу, торгівля по суті зводиться до бартерного обміну, а виробництво сільськогосподарської продукції автоматично генерує прибуток, отримання якого дозволяє перейти до наступного виробничого циклу.

В «Економічній таблиці» розглядається лише просте відтворення, відсутня проблема нагромадження. Кене не показав, яким чином реалізовувалася частина сільськогосподар­ської продукції, що залишилась у фермерів. Ігнорувалась необхідність відновлення засобів праці у «некорисних». Це - перший в історії економічної думки досвід макроековомічного аналізу, в якому центральне місце займає поняття про сукуп­ний суспільний продукт. «Економічна таблиця» Ф. Кене - перша в історії політичної економії макроекономічна сітка натуральних (товарних) і грошових потоків матеріальних цінностей. Закладені в ній ідеї - це зародки майбутніх економічних теорій.

Тюрго Анн Робер Жак (1727-1781) - французький економіст, соціолог, політичний діяч. Розділяв матеріалістичні погляди Гольбаха, Дідро, Гельвеция.

У своїх філософсько-історичних роботах виступав як один з основоположників (разом з Вольтером і Кондорсе) буржуазної теорії прогресу:

• велике значення в суспільному розвитку надавав зростанню економіки, прогресу науки і техніки, висував ідею про тісний зв'язок розвитку суспільства про зміною форм господарського життя.

• як економіст був одним з представників школи фізіократов, які, на відміну від меркантилістів, вважали, що «чистий продукт», тобто додаткова вартість, виникає не у сфері обігу, а у сфері виробництва;

• виказав ряд цікавих припущень про класовий розподіл суспільства, про суть заробітної платні, зробив крок до наукового визначення поняття класу.

Тюрго і його модель суспільства:

1. Праця землероба - єдина праця, яка дає більше того, що становить оплату праці, тому вона - єдине джерело вся­кого багатства.

2. А. Тюрго відносив заробітну плату до елементів, що лежать в основі за­пропонованого ним поняття про «загальну економічну рівновагу». Остан­ня, за його словами, встановлюється співвідношенням «між цінністю всіх виробів землі, споживанням різного роду товарів, різними вида­ми виробів, кількістю зайнятих у їх виробництві людей та ціною їх за­робітної плати».

3. У суспільстві він виділяє три класи:

- виробників (люди, зайняті у сільськогосподар­ському виробництві);

- некорисний (оплачуваний - люди, зайняті у промис­ловості та інших галузях матеріального виробництва та у сфері послуг);

- власників землі.

Перші два класи він називає працюючими, або зай­нятими класами, вважаючи, що кожний з них «розпадається на два роз­ряди» людей, а саме: на підприємців, або капіталістів, що дають аванси, та на простих робітників, що отримують заробітну плату. А втім, як уточ­нює вчений, саме «некорисний клас» включає в себе «членів суспільства, що отримують заробітну плату». Ця модель суспільства, яке складається з п'яти класів, найближча до дійсності.

4. Гроші А. Тюрго розглядає по суті як специфічний товар у товарному світі, маючи на увазі, що «особливо золото та срібло більш ніж будь-який інший метал, придатні служити монетою», тому що вони за самою природою речей стали моне­тою та, до того ж, загальною монетою, незалежно ані від якої угоди, ані від якого закону.

5. Серйозну увагу А. Тюрго приділяє дослідженню природи походження позикового (грошового) процента.

Висновок. Той, хто позичає не завдає ніякого збитку тому, хто бере позику, оскільки цей останній пристає на умови і не має ніяких прав на позичену суму.

6. Прибуток, який можна отримати, маючи гроші, є безперечно, одним із найбільш впливових чинників, що схиляють тих, хто бере позику під проценти - це одне з джерел, яке дає змогу виплачувати цей процент. Щодо поточного процента, то він, на думку А. Тюрго, є термометром на ринку, за яким можна судити про надлишок або нестачу капіталів, уточнюючи зокрема, що низький грошовий процент - це і наслідок, і показник надлишку капіталів.

7. У зв'язку з вивченням механізму формування цін на ринку А. Тюрго виділяє ціни поточні та основні:

- перші установлюються співвідношен­ням попиту та пропозиції.

- другі - у застосуванні до товару це є те, чого дана річ коштує робітнику, це той мінімум, нижче якого вона (ціна) не може опуститися.

8. А. Тюрго намагався тлумачити проблему нагромадження капіталу. Він уперше вказав на різницю між грошима і капіталом. У нього наміти­лось розуміння виділення прибутку як особливого виду доходу. Розгляда­ючи питання заробітної плати, А. Тюрго пов'язував її зміну із конку­ренцією між робочими на ринку праці. Він вважав, що це забезпечить зведення заробітної плати до мінімуму засобів існування.

Школа фізіократів виступила з різкою критикою меркантилізму:

1. Вона відкинула помилкове тлумачення його концепції про те, що єдиною формою багатства є золото, а його джерелом - зовнішня торгівля. 2. Фізіократи вважали, що багатство складається із споживних вартостей. 3. Грошам відводилась роль посередника в обігу. 4. Джерело багатства вони вбачали у виробництві, а не у торгівлі, для якої характерний, на їх думку, тільки обмін рівних вартостей (еквівалентний обмін).

Заслуга фізіократів полягає у тому, що вони перенесли дослідження про походження додаткового продукту у сферу безпосереднього виробництва і тим са­мим заклали основи для аналізу капіталістичного виробництва.