5)Творення прекрасного в епоху Модерну. Втілення розмаїття здібностей особистості. Талант і геній, іронія і гра, співпереживання і героїзм.

У ХХ ст. авангардно-модерністські і постмодерністські тенденції в художньо-естетичній культурі поставили під питання саму категорію прекрасного в естетиці: панівною ставала думка, сформульована одним з сучасних естетів: "Наука про прекрасне сьогодні неможлива, тому що місце прекрасного посіли нові цінності, які… є цінностями шоку, - „новизна, інтенсивність, незвичність”.

Укладачі збірки „Не витонченіші мистецтва» (Мюнхен, 1968) стверджували, що „явища, прикордонні естетичному” в сучасному мистецтві є абсурдне, потворне, хворобливе, жорстоке, зле, непристойне, низьке, огидне, відразливе, політичне, повчальне, вульгарне, нудне, кидаюче в тремтіння, жахливе, шокуюче. Ясно, що для введення подібних явищ в дослідницьке поле естетики була потрібна якась абстрактніша і загальна категорія, ніж категорія прекрасного, яка б визначала її предмет. Такою категорією в сучасній естетиці постає категорія естетичного. За допомогою цієї категорії позначається особливий духовно-матеріальний досвід людини, який зводиться до специфічної системи неутилітарних взаємних стосунків суб´єкта і об´єкту, внаслідок чого суб´єкт досягає катарсису - стану духовного (точніше – душевного) очищення від обтяження щоденною життєвою метушнею. Звичайно, що мова вже не йде про злиття із Універсумом і його Першопричиною (бо все це є речами метафізичними, тобто позамежними), а лише про певне "розвантаження" людини від мороку повсякденного, невиразного та метушливого життя. Естетичне в постнекласичній естетиці означає одну з найбільш доступних людям і широко поширених в культурі систем залучення людини до духовного шляхом оптимальної (тобто творчої) реалізації себе в світі матеріальному (чи-то природному, чи-то культурному). Більше того,  естетичне покликане сприяти гармонії людини з Універсумом при наявності в той же час зовнішньої, скороминущої конфліктності.

3) Краса в мистецтві.

Феноменологічна естетика (Р.Інгарден, М.Гартман) розглядала прекрасне як головну естетичну цінність, що осягається інтуїтивно як результат прямого і безпосереднього емоційно-почуттєво-трансцендентного схоплювання. М.Гайдеггер дивився на красу як на одну із форм «буття істини в якості неприхованого”, як джерело художньої творчості.

Г.-Х.Гадамер, один із послідовників М.Гайдеггера, активно спираючись на естетику Канта, стверджував, що онтологічна функція прекрасного полягає в тому, щоб „перекинути місток через прірву, що розділяє ідеальне і реальне”. Т.Адорно, представник Франкфуртської школи, кажучи про кризу прекрасного в сучасному мистецтві і естетиці, бачив вихід з неї у зверненні до (по-новому осмисленого) кантівського розуміння прекрасного. Відомий іспанський філософ ХХ ст. Х.Ортега-і-Гасет був одним із перших відомих філософів, що постав на захист авангардного мистецтва. В своєму творі "Дегуманізація мистецтва" він досить переконливо доводив, що класичне мистецтво страждало невиліковним людським егоцентризмом, тобто воно подавало дійсність виключно з позиції людського її сприйняття. Що буде, якщо припустити відсутність людського погляду? – На думку філософа, авангардне мистецтво і працює в ситуації, коли дійсність заздалегідь не подається як виключно людська: це є лише умовна дійсність, яку ще слід перетворити на людську. Х.Ортега-і-Гасет вважав, що лише тоді й утворюється ситуація, за якої не лише художник постає творцем (а, точніше, відтворювачем)  дійсності, а й глядач, що сприймає художній твір, бо лише за таких умов дійсність не надана глядачеві як завершена та готова, а такою, яку ще треба перетворити в гідну людини.

Систематичний аналіз взаємозалежності і розмежування між усіма різними поняттями навколо визначення поняття "мистецтво" неможливий без чіткого опису поняття "краса".

Про те, що таке краса, або "прекрасне", мислителі сперечаються з прадавнього віку і до цих пір. Причому, з одного боку, постійно підкреслюють незаперечну істотність краси, як однієї з вищих, абсолютних цінностей життя і культури. З іншого боку, так само постійно твердять про відносність краси, мінливості її критеріїв, суб'єктивності оцінок. Як говориться в одній народній приказці: "для одних краса у волоссі, для інших у лисині". І в той же час, за красу вмирають і вбивають, до неї прагнуть, сподіваються, що саме вона допоможе врятувати світ. Краса не є виключною привілеєм природи чи мистецтва, вона охоплює всі явища у світі, укладена в кожній частці субстанції, не тільки у світі людей, але і в світі тварин і рослин.Наведемо декілька часто використовуваних визначень і необхідних якостей, які ведуть до оцінки чого-небудь як мистецтво.

Краса - естетична (самоцінна, неутилітарна) категорія, що позначає досконалість, гармонійне поєднання аспектів об'єкта, при якому останній викликає в спостерігачі естетичну насолоду. Краса, поряд з істиною і благом є найважливішою категорією культури. У своєму естетичному сприйнятті поняття краси близьке до поняття прекрасного, з тією лише різницею, що останнє є вищою (абсолютної) ступенем краси. Разом з тим, краса є більш загальним і багатогранним поняттям, багато в чому еклектичним. Протилежністю краси є потворне.

У загальному сенсі краса - вищий ступінь доцільності в природі, гармонійного відповідності та поєднання елементів (у тому числі і суперечливих) у всякому пристрої, у всякій речі і у всякому організмі. Красивим може вважатися і те, що корисно. У селянському середовищі, наприклад, жіноча краса пов'язувалася насамперед зі здоров'ям, необхідним і для роботи і для виробництва потомства, здорових працівників. У середовищі аристократичної в жінці цінувалися риси слабкості, крихкості, зніженості, бо у жінки в цьому середовищі було інше, ніж у селянки, призначення. Красиве - це те, що вважається таким в колі людей того ж рівня, хоча зрідка й те, що дає змогу якось виділитися. Краса нерідко зводиться до зовнішньої красивості. Її виразами виявляються зовнішній блиск, яскравість, помітність.

Визначення дає такі визначення: Краса (прекрасне) - категорія естетики, що характеризує явища, які мають вищою естетичною цінністю. Як естетична цінність прекрасне відрізняється від моральних і теоретичних цінностей (добра, істини) тим, що воно пов'язане з певною чуттєвої формою і звертається до споглядання чи уяві; на відміну від утилітарно-корисної, сприйняття прекрасного носить безкорисливий характер. Значення прекрасного для людини і суспільства носить духовно-практичний характер. Сприйняття прекрасного безкорисливо, тобто чуже вульгарному утилітаризму, але це не є «незацікавленість». Навпаки, переживання прекрасного тому й безкорисливо, що в ньому зливаються особисті та громадські інтереси, людина відчуває себе особисто причетним до громадського призначення прекрасного. Естетичне ставлення до прекрасного має і етичний аспект, відповідний єдності естетичних і етичних цінностей.

Прекрасне у мистецтві - його художня цінність - обумовлено правдивим відображенням життя (краса істини), виразом гуманістичних ідеалів, а також майстерністю, що створює форму, гармонійно відповідну змісту.

Прекрасне як цінність, в якій виражено об'єктивне естетичне значення явищ, освоюється через суб'єктивні естетичні оцінки, крізь призму смаків та ідеалів людей. Найважливішим завданням естетичного виховання є формування і розвиток здатності людини сприймати справжню цінність прекрасного.

Як виглядає розмежування між поняттями мистецтво та краса? Відповісти на це питання як цілісний, в один раз теж важко. З математичної точки зору, з точки зору теорії множин, потрібно спочатку визначити, чи існує між обома поняттями, які в даному випадку розглядаються як атрибути, якості, які можна приписати різним абстрактним або конкретних предметів, пряма однозначна зв'язок або, в математичних термінах, двостороннє однозначне відображення між об'єктами та об'єктами мистецтва. Для початку достатньо відповісти на наступні два питання. Чи має бути об'єкт мистецтва обов'язково бути красивим, чи обов'язкова асоціація з поняттям мистецтво? Ні. Відповідь на це питання показав зокрема автор «логічної теорії» : він, на його думку, результирую з введеного їм визначення об'єкта мистецтва. Для того щоб який-небудь об'єкт міг бути об'єктом мистецтва він повинен лише викликати асоціації "виходять за рамки простого розуміння про рід, призначення і використанні цього об'єкта". Асоціація з поняттям "мистецтво" для цього не обов'язково необхідна. Це може бути і асоціація з поняттям новизни, незвичайності або, можливо, навіть погрози (чому кобри і крокодили здаються нам зачаровують?). Приклади цього можна знайти в багатьох галереях сучасного мистецтва, де виставляються, так звані, інсталяції, первинний задум створення яких полягає не в красі, а створення інших асоціацій (наприклад, навіть страх або утисках). Чи є кожен гарний об'єкт автоматично так само і об'єктом мистецтва? Теж ні. Гарний об'єкт прикладного мистецтва, який викликає тільки асоціації "гарний об'єкт", "використовується для прикраси приміщень", "створений спеціально з цією метою", не є об'єктом мистецтва в прямому розумінні цього слова. Як інший приклад можуть служити красиві тварини, які викликають асоціації з поняттям краси, але не створені з цією метою (їх батьками) і не використовуються для прикраси чого-небудь. З відповідей на ці два дискутувати тут питання можна зробити висновок, що існують гарні речі, які не є мистецтвом, і, що існують некрасиві речі, яким не можна приписати красу як якість, але які, тим не менш, є об'єктами мистецтва. Якщо виразити це з точністю математики, то мистецтво і краса можуть бути атрибутами, якостями об'єктів, і поява цих якостей одночасно, парами, разом не обов'язково. Прагнення до краси збігається з прагненням до істини. Рабіндранат Тагор у своєму розумінні прекрасного ототожнює його з добром чи Благом, а Благо, у свою чергу, з Істиною. Таким чином. Благо нерозривно пов'язане з Прекрасним. "Прекрасно співчуття, чудово милосердя, прекрасна любов ... Краса любові гармонізує з красою навколишнього світу, складаючи ідеальну гармонію всесвіту. Індійська міфологія втілює це єдність в образі богині Лакшмі - уособлення Щастя, Краси і Добра ". Толстой також щиро вважав, що краса є наслідок добра, і що: "... краса, яка не має в основі своїй добро, як наприклад, краса кольорів, форм, жінки, не суть, ні істина, ні добро, ні краса, але тільки подібність їх ". Він був упевнений в тому, що "мистецтво, щоб бути шанованим, повинно проводити добре". Вважається, що краса в житті не так вже й важлива, а якщо і важлива, то для розваги почуттів, що припустимо, поки це не порушує добропорядності, не заважає вірі. Краса може розумітися і як щось зле, диявольське, як плотське спокуса. І тоді цінна тільки та краса, яка безпосередньо веде до Бога (ангельська краса), яка і є добро. Підкреслимо, що тут мова йде не про органічне єдність добра і краси, а про те, що лише добро і чеснота прекрасні. І, отже, про те, що твір мистецтва цінно лише тоді, коли в ньому ясно виражено моральний зміст, коли воно очевидно сприяє моральному вдосконаленню людини. Останнє в мистецтві виглядає або порожнім (і тому нецінних), або просто аморальним (зображення, скажімо, оголених тіл). Художники, артисти, вся атмосфера їх життя теж здаються в кращому випадку підозрілими, а в гіршому викликають моральне обурення. Висновок, який можна зробити з вищесказаного: мистецтво (шановне) - це добро, а якщо воно добре, отже, красиве. Отже, краса – сутність історії.