5. Тезаврація прибутку підприємства.

Тезаврація прибутку — це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності.

Величина тезаврації відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів. Збільшення власного капіталу в результаті тезаврації прибутку підприємства позначається також як відкрите самофінансування. Інформація про це наводиться в офіційній звітності.

Для визначення рівня самофінансування розраховують коефіцієнт самофінансування:

.

Фінансування підприємства за рахунок тезаврації прибутку має як переваги, так і недоліки. До основних переваг самофінансування слід віднести такі:

залучені кошти не потрібно повертати та сплачувати винагороду за користування ними;

відсутність затрат при мобілізації коштів;

не потрібно надавати кредитне забезпечення;

підвищується фінансова незалежність та кредитоспроможність підприємства.

Недоліки самофінансування (тезаврації) у тезовому вигляді можна охарактеризувати таким чином:

оскільки на реінвестування спрямовується чистий прибуток, попередньо він підлягає оподаткуванню, в результаті чого вартість цього джерела фінансування збільшується;

обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансуванням знижують вимоги до ефективного використання коштів;

помилковість інвестицій (оскільки рентабельність реінвестицій може бути нижча за середньоринкову процентну ставку, можливе зниження ефективності ринку капіталів у цілому).

Тема 10. Дивідендна політика підприємства. 1. Аналіз сучасних підходів до дивідендної політики.

Попри різні теорії дивідендної політики фінансові менеджери зазвичай намагаються зберегти

баланс між виплатою достатніх дивідендів (щоб підтримувати довіру акціонерів) та реінвестуванням

прибутку (щоб підтримувати певні темпи розвитку компанії). Виплата високих дивідендів

призводить до зменшення внутрішніх джерел розвитку фірми, що може спонукати менеджерів до

залучення додаткових зовнішніх джерел за рахунок випуску нових акцій і позик, при цьому слід

пом`ятати, що збільшення фінансування за рахунок зовнішніх джерел може змінити структуру

капіталу і середньозважену вартість капіталу. Сплата низьких дивідендів або нестабільність виплат

викликає недовіру акціонерів і потенційних інвесторів, що може призвести до зниження цін акцій.

Отже, найменш ризикованою є дивідендна політика, що гарантує акціонерам за будь-яких обставин

отримання дивідендів, тобто планування стабільних виплат дивідендів.

Визначаючи дивідендну політику, менеджерам слід скласти прогноз щодо приросту майбутніх

доходів, оцінити чутливість доходів компанії до коливань ділової активності, звернути увагу на те,

які доходи на акцію та коефіцієнти виплати дивідендів мають інші фірми галузі.

Усі фактори, які фірма бере до уваги, визначаючи дивідендну політику, за Є. Брігхемом [1, с.550],

можна об'єднати в чотири великі групи:

існуючі обмеження щодо дивідендних виплат (законодавчі, податкові, брак готівки у фірми тощо);

• інвестиційні можливості фірми;

• доступність і вартість альтернативних джерел капіталу;

• вплив дивідендної політики на необхідну норму прибутку на просту акцію.