5. 4.Резервний капітал підприємства та джерела його формування.

Резервний капітал підприємства можна розглядати в широкому та вузькому розумінні.

У широкому розумінні до резервного капіталу належать усі складові капіталу, призначені для покриття можливих у майбутньому непередбачених збитків і втрат. У вузькому розумінні з резервним капіталом ідентифікується капітал, який формується за рахунок відрахувань з чистого прибутку і відображений за статтею балансу «Резервний капітал». В економічній літературі резерви підприємства прийнято класифікувати за такими ознаками:

джерелами формування;

способом відображення у звітності;

обов’язковістю створення.

За джерелами формування резерви поділяють на:

капітальні резерви — формуються за рахунок коштів власників та інших осіб (відображаються за статтями «додатковий вкладений капітал» та «інший додатковий капітал»);

резервний капітал, сформований за рахунок чистого прибутку підприємства (резервний капітал у вузькому розумінні);

резерви, які створюються за рахунок збільшення витрат підприємства.

За способом відображення у звітності резерви поділяють на відкриті та приховані. Відкриті резерви можуть бути засвідчені в балансі за статтями «Додатковий капітал» та «Резервний капітал», а приховані резерви жодним чином не фігурують у балансі (див. розд. 4).

За обов’язковістю створення виокремлюють обов’язкові та необов’язкові резерви. 

Резервний капітал може використовуватися на такі основні цілі:

покриття збитків суб’єкта господарювання;

виплата боргів у разі ліквідації підприємства;

виплата дивідендів (якщо величина резервів перевищує мінімально допустимий рівень);

інші цілі, передбачені законодавством чи засновницькими документами.

Тема 9. Внутрішні джерела фінансування підприємства.

1.Огляд джерел самофінансування діяльності підприємства.

До внутрішніх джерел фінансування підприємств здебільшого відносять такі:

1) чистий прибуток;

2) амортизаційні відрахування;

3) забезпечення наступних витрат і платежів.

При внутрішньому фінансуванні капітал, який був вкладений в необоротні та оборотні активи (за винятком грошових еквівалентів), вивільняється і трансформується в ліквідні засоби, у вигляді частини виручки від реалізації та інших доходів, які залишаються на підприємстві після сплати всіх податків.

Основним внутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, пов'язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку до моменту його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток вкладається в операційну та інвестиційну діяльність. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті.

2.Політика управління прибутком.

В процесі діяльності підприємство повинно проводити політику максимізації прибутку, що включає: управління формуванням прибутком тауправління розподілом прибутку.

Політика управління формування прибутку включає в себе наступні елементи:

1)  розробка політики управління прибутком в процесі операційної діяльності;

2)  розробка політики управління прибутком в процесі інвестиційної діяльності;

3)  розробка політики управління прибутком в процесі фінансової діяльності.[2]

         Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю. Слід зазначити, що основна діяльність – це  операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг), що є визначальною метою створення підприємства та забезпечують основну частку його доходу.

         Під інвестиційною діяльністю вважають придбання та реалізацію тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. В свою чергу, під фінансовою діяльністю розуміють діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.[1]

Політика управління розподілом прибутку включає:

1)управління своєчасною сплатою податків й інших обов'язкових платежів з прибутку;

2)оптимізацію пропорцій розподіли прибутку на частини, що капіталізується й що споживається .[2]

Для забезпечення чіткої дії механізму управління прибутком підприємства необхідно проаналізувати чинники впливу на прибуток підприємства.

Прибуток формується під впливом великої кількості взаємозалежних чинників , що впливають на результати діяльності підприємства по-різному : одні – позитивно ,  другі – негативно.

Серед зовнішніх чинників можна виділити такі: економічні умови господарювання , місткість ринку , платоспроможний попит споживачів , державне регулювання діяльності підприємств та інше.

До внутрішніх чинників належать: обсяг продукції, що випускається ; собівартість виробництва ; ціна продукції , що реалізується ; асортимент продукції , що випускається тощо.

Аналіз чинників дає змогу виявити найбільш важливі чинники та подальше їх використання у прийнятті управлінських рішень, що спрямованні на досягнення необхідної величини прибутку.[4]

У системі управління прибутком підприємства його планування являє найбільш відповідальний етап .

Планування прибутку являє собою процес розроблення системи заходів щодо забезпечення її формування в необхідному обсязі й ефективне використання відповідно завданням розвитку підприємства в майбутньому періоді.[3]