8.15.2Можливості типових систем

Розвинені системи управління мають, якщо можна так виразитися, двомірну настроюваність - на потреби конкретних організацій і на зміни в інформаційних технологіях. Системи управління живуть (принаймні, повинні жити) довго. За цей час в різних прикладних областях адміністрування (наприклад, у області резервного копіювання) напевно з'являться рішення, що перевершують спочатку закладені в керуючий комплект. Останній повинен уміти еволюціонувати, причому різні його компоненти можуть робити це з різною швидкістю. Ніяка жорстка, монолітна система такого не витримає.

Єдиний вихід - наявність каркаса, з якого можна знімати старе і "навішувати" нове, не втрачаючи ефективності управління.

Каркас як самостійний продукт необхідний для досягнення принаймні таких цілей:

• згладжування різнорідності керованих ІС, надання уніфікованих програмних інтерфейсів для швидкої розробки керуючих додатків;

• створення інфраструктури управління, що забезпечує наявність таких властивостей, як підтримка розподілених конфігурацій, масштабованість, інформаційна безпека тощо;

• надання функціонально корисних універсальних сервісів, таких як планування завдань, генерація звітів тощо.

Питання про те, що, крім каркаса, повинно входити в систему управління, є достатньо складним. Мабуть, з розвитком об'єктного підходу, багатоплатформенність найважливіших сервісів і їх взаємна сумісність, системи управління дійсно перетворяться на каркас. Поки ж на їх частку залишаються достатньо важливих областей, а саме:

• управління безпекою;

• управління завантаженням;

• управління подіями;

• управління зберіганням даних;

• управління проблемними ситуаціями;

• генерація звітів.

На рівні інфраструктури присутнє рішення ще однієї важливої функціональної задачі - забезпечення автоматичного виявлення керованих об'єктів, виявлення їх характеристик і зв'язків між ними.

Відзначимо, що управління безпекою в сукупності з відповідним програмним інтерфейсом дозволяє реалізувати незалежне розмежування доступу до об'єктів довільної природи і (що дуже важливо) винести функції безпеки з прикладних систем. Щоб з'ясувати, чи дозволений доступ поточною політикою, додатку досить звернутися до менеджера безпеки системи управління.

Менеджер безпеки здійснює ідентифікацію/автентифікацію користувачів, контроль доступу до ресурсів і протоколювання невдалих спроб доступу. Можна вважати, що менеджер безпеки вбудовується в ядро операційних систем контрольованих елементів ІС, перехоплює відповідні звернення і здійснює свої перевірки перед перевірками, що виконуються ОС, так що він створює ще один захисний рубіж, не відміняючи, а доповнюючи захист, що реалізовується засобами ОС.

Розвинені системи управління мають в своєму розпорядженні централізовану базу, в якій зберігається інформація про контрольовану ІС і, зокрема, деяке уявлення про політику безпеки. Можна вважати, що при кожній спробі доступу виконується перегляд збережених в базі правил, в результаті якого з'ясовується наявність у користувача необхідних прав. Тим самим для проведення єдиної політики безпеки в рамках корпоративної інформаційної системи закладається міцний технологічний фундамент.

Зберігання параметрів безпеки в базі даних дає адміністраторам ще одну важливу перевагу - можливість виконання різноманітних запитів. Можна одержати список ресурсів, доступних даному користувачу, список користувачів, що мають доступ до даного ресурсу тощо.

Одним з елементів забезпечення високої доступності даних є підсистема автоматичного управління зберіганням даних, що виконує резервне копіювання даних, а також автоматичне відстежування їх переміщення між основними і резервними носіями.

Для забезпечення високої доступності інформаційних сервісів використовується управління завантаженням, яке можна поділити на управління проходженням завдань і контроль продуктивності.

Контроль продуктивності - поняття багатогранне. Сюди входять і оцінка швидкодії комп'ютерів, і аналіз пропускної спроможності мереж, і відстежування числа одночасно підтримуваних користувачів, і час реакції, і накопичення і аналіз статистики використання ресурсів. Звичайно в розподіленій системі відповідні дані доступні "у принципі", вони поставляються точковими засобами управління, але проблема отримання цілісної картини, як поточної, так і перспективної, залишається вельми складною. Вирішити її здатна тільки система управління корпоративного рівня.

Засоби контролю продуктивності доцільно розбити на дві категорії:

• виявлення випадків неадекватного функціонування компонентів інформаційної системи і автоматичне реагування на ці події;

• аналіз тенденцій зміни продуктивності системи і довгострокове планування.

Для функціонування обох категорій засобів необхідно вибрати відстежувані параметри і допустимі межі для них, вихід за які означає "неадекватність функціонування". Після цього завдання зводиться до виявлення нетипової поведінки компонентів ІС, для чого можуть застосовуватися статистичні методи.

Управління подіями (точніше, повідомленнями про події) - це базовий механізм, що дозволяє контролювати стан інформаційних систем у реальному часі. Системи управління дозволяють класифікувати події і призначати для деяких з них спеціальні процедури обробки. Тим самим реалізується важливий принцип автоматичного реагування.

Очевидно, що завдання контролю продуктивності і управління подіями, рівно як і методи їх рішення в системах управління, близькі до аналогічних аспектів систем активного аудиту.